«Бандура — сучасниця бароко в Україні»

Володимир Войт

Володимир Войт про харківську бандуру, історичну пам’ять інструменту та про репертуар для нього. 

Гість KORA Late Night Show — Володимир Войт — бандурист, диригент, композитор. Дивіться сьогодні, о 19:00.

Ви — бандурист у другому поколінні. Не було бажання піти проти традиції й вивчати щось інше?

— Скажу більше, моя дружина Руслана — бандуристка, солістка НАОНІ оркестра. Пам‘ятаю діяльність батька у 1980-ті, тодішню Державну капелу, де батько працював, зарубіжні турне — це заворожувало! Батько працював в капелі з 1969 року, щойно закінчивши Консерваторію, і був першим бандуристом в капелі, хто мав спеціальну вищу освіту. Як сказав мій друг, відомий бандурист Віктор Мішалов, бандура — це як ще один паспорт (громадянство) в кишені.

«Якщо мова іде про «автентичне» виконавство, яке пропагував Ніколаус Арнонкур чи сьогодні культивує Жорді Саваль, то воно дійсно може бути втілене на харківській бандурі»

Як і коли ви відчули інтерес і любов до бандури?

— Звичайно це була вищезгадана Київська капела бандуристів. Неймовірної потужності голоси та темпераментні, фактурні типажі. Як тут встояти хлопцеві? Також мій старший брат Олександр, почав було грати на бандурі. А вплив старшого брата, самі розумієте… Сашко бандуру залишив, обрав журналістську освіту та професію, а я таки залишився, присвятивши цьому життя.

Хто були ваші вчителі? Ваші головні уроки, якими ви прямуєте незмінно.

— Перший і головний вчитель — це мій батько. Він вчився у легендарного Андрія Бобиря — засновника і керівника оркестру Народних інструментів Державного теле-радіо, неперевершеного бандуриста, який між іншим придумав позивні «Реве та стогне», початок щоденного мовлення Українського Радіо.

Вивчення харківської бандури припало на час усвідомлення тупикового стану радянської бандури та ньюейджевого несмаку, який, зрештою, і призвів до сьогоднішнього стану речей в бандурі. Зазвичай до нас, бандуристів України, зверталися бандуристи з усього світу: Австралії, Північної та Південної Америки, Західної Європи, а тут навпаки, мені довелося «мотатися по світу» у пошуках «останніх з могикан» харківської, Хоткевичівської бандури. І уявіть собі, цими особами стали давні друзі, унікальні особистості, які скромно займалися своєю діяльністю. Це Віктор Мішалов з Австралії, який сьогодні мешкає в Канаді, від якого я отримав інструменти, нотні та теоретичні матеріали, Юліян Китастий, котрий запалив ідеями, Олесь Береговий з Аргентини, який звернув увагу на найважливіші аспекти харківської бандури. Усім їм я дуже вдячний.

У чому особливість харкiвскої  бандури? Яка в неї історія?

— Два роки тому, коли готувалися до проведення Міжнародного форуму бандуристів у Києві, ми разом з моїм приятелем Юліяном Китастим написали лаконічний і доволі точний текст про харківську бандуру. І я готовий просто процитувати його:

«Харківська бандура Хоткевича — це доба українського аванґарду, нова парадиґма. Гнат Хоткевич виступає з «маніфестом», змінивши конструкцію і створивши методику, називає своє бачення «мовою бандури», безапеляційно заявляючи, що лише новий спосіб гри відкриває нові перспективи руху бандурної музики. А це можливо лише за відмови від архаїчної системи гри, вбачаючи структурні елементи тембру єдиною можливістю виходу з музичного тупика, наполягаючи на суворій дисципліні в оволодінні сотнями варіантів звуковидобування як музичного матеріалу.

Харківська бандура — це варіант інструменту, який виник на початку ХХ століття, коли почався процес освоєння бандури як інструменту міської інтеліґенції. Бандурист, письменник і культурний діяч Гнат Хоткевич, який жив у Харкові, дуже добре знався на інструментах і традиції гри кобзарів Слобожанщини. Він сам грав на такому інструменті — тепер його називають «старосвітська бандура», блискуче його опанував і далі почав добиватися віртуозності, яка виходила за межі традиції. Гнат Хоткевич оформив це у навчальну методику, викладав в Харківському музично-драматичному інституті, був музичним консультантом Полтавської капели бандуристів, подбав про виготовлення бандур нового типу для капели.

Бандур харківського типу було небагато, на них грали переважно студенти Хоткевича і Полтавська капела. І коли у 30-х роках Хоткевича усунули з посади, потім заарештували і розстріляли, коли частину його студентів репресували, а інші розбіглися по усьому світу, в Україні цей спосіб забувся».

Володимир Войт
ФОТО: Stas Bespølit

Де можна навчитися грати саме на цьому виді бандури?

— Все залежить від того, про що іде мова. Зараз багато інструментів називають харківською бандурою і навіть виготовляють як в Україні, так і за кордоном. В моєму розумінні, харківська бандура —  це інструмент стандарту Гната Хоткевича і його послідовників, які були його сучасниками. Оскільки безпосередня традиція була перервана, залишається лише можливість оволодіння грою на іструменті через вивчення прижиттєвих видань, збережених рукописів і тих крупинок, які дійшли до нас. Окрім цього, я не можу не сказати про тих музикантів, моїх друзів, котрі особисто знали учнів Хоткевича, або членів колективу Полтавської капели бандуристів (розформованої у 1935 році), які виїхали з території радянської України. Власне вони стали для мене дороговказом і підказкою. Говорю про Віктора Мішалова (Канада), Юліяна Китастого (США) і, особливо, Олеся Берегового (Аргентина).

Принципи історичного барокового музикування однакові й для бандури?

— Бандура була сучасницею бароко в Україні. «Тупталівський» напрямок був неймовірно популярним. Цей культурний вибух був настільки сильним, що інструмент і репертуар проіснували в традиційному музикуванні аж до Другої Світової війни. Проте, якщо мова іде про «автентичне» виконавство, яке пропагував Ніколаус Арнонкур чи сьогодні культивує Жорді Саваль, то воно дійсно може бути втілене на харківській бандурі. Нещодавно я записав 4 композиції мого приятеля з Нью Йорка, — Романа Туровського, який сьогодні створює музику в бароковому стилі на українському матеріалі. Я використовував не «барокову», а швидше «авангардну» харківську бандуру 1929 року. Мені здається, що усі принципи історичного барокового музикування в тому проєкті, застосовано якнайприродніше!

Бандура — тільки для історичного музикування або для неї можливі й доступні різні стилі та форми звучання?

— Бандурі доступно те, що не іде проти її природи. Мені дуже подобається, як звучить на бандурі мінімалізм, модальні композиції, ладові твори. Як сказав видатний бандурист Зіновій Штокалко — бандура не є універсальним інструментом, а інструментом особливого звучання, а Юліян Китастий, цитуючи одного японського композитора додав, що інструмент має пам‘ять і підкаже (як з ним обходитись).

Бандура — струнно-щипковий інструмент, з кількістю струн від 12-25 і до 53-70 струн на сучасних інструментах — до речi, скільки струн у вашої бандури?

— Це доволі старомодне питання, але я люблю його значно більше від «сучасних», бо колись людей цікавило, яка вага інструменту, останнім же часом чув лише: «скільки коштує бандура… ?»

Я граю на декількох бандурах, а саме:

 • Снігірьов 1929 (Харків) діятонічна — 32 струни;

 • Гончаренко 1946 (Інґольштадт, табори ОСТ) діятонічна — 34 струни;

 • Глад 1989 (Англія) з доданими півтонами — 67 струн;

 • Вецал (Канада) з матеріалу fiberglass 2006, також з доданими півтонами — 67 струн.

Сьогодні гратиму на діятонічному інструменті майстра Василя Глада з Англії 1983 року на 8 басів та 26 приструнків, бандура яка нещодавно пройшла реставрацію.

Володимир Войт
ФОТО: Андрій Сулима

Розкажіть про ваші бандури.
— Як вже сказав раніше, бандур декілька. Головним і улюбленим є той, на якому граю зараз, інші люблю не менше.

Розповім про деякі. Найстаріша і водночас найсучасніша є бандура харківського типу майстра С.П.Снігірьова 1929 року. Це можна сказати, «класична» харківська бандура, яка була зроблена за життя Гната Хоткевича для одного з його учнів. Діятонічна, тобто один ряд струн, проте на грифі є півтоновий лад для усіх 9-ти басів. Тут струни розташовані радіально, як в традиційній народній бандурі і це є дуже важливо. Це той інструмент, для якого був створений Підручник гри на бандурі 1929-1931рр.

Другий інструмент — це харківська бандура, але вже з паралельними струнами, братів Гончаренків 1946 року, зроблена під час перебування в Німеччині у таборах ОСТ у м.Інґольштадт для капели бандуристів під проводом Григорія Китастого, яка перебувала у той час в таборах ще якийсь час по закінченню війни і до свого переїзду до США. Ця бандура подарунок вже згадуваного Віктора Мішалова. Я волію грати на діятонічній харківській бандурі, це той музичний світ, у якому мені комфортно перебувати.

Зараз достеменно невідомо, як звучала автентична бандура, можна сказати, що ви займаєтеся новою музикою?— Так можна сказати майже про все. Ориґінальне звучання інструментів Великих майстрів, (Страдіварі, Ґварнері, Аматі) наприклад, також достеменно невідоме через масу видозмін деталей, лаку, всіляких «удосконалень». Легендою залишається звучання Шопена чи Паганіні, але широковідомо, що писав про гру Пананіні Людвіг Шпор. Я хочу сказати, що на мою думку, в першу чергу звучить людина, музикант.

«Харківська бандура Хоткевича — це доба українського аванґарду, нова парадиґма»

Ви любите імпровізації? Які справи з репертуаром для вашого інструменту?

— Так, імпровізації я люблю. Імпровізація займає належне місце у кобзарській традиції і становлення інструменту (бандури) відбулося на природі імпровізації. Спроби імпровізувати на бандурі розпочалися ще в часи навчання в КССМШ ім. Лисенка. Надихався слухаючи fusion і джаз рок. Я не композитор, хоча часом структурую своє музикування й оформлюю у вигляді нотного тексту.

Нотний репертуар для стандарту інструменту, на якому граю я, зовсім невеличкий. Це обумовлене тим, що харківська, хоткевичівська бандура була небажаною в радянській Україні. Про це свідчить зокрема доля Гната Хоткевича та його учнів. Проте головна праця Хоткевича, — ПІДРУЧНИК (який виглядає як джазова школа), а також її художнє продовження «Бандура і її можливості» відкриває шлях до розуміння, що дає будь-якому компетентному композитору унікальний ресурс компонування для бандури.

Особисто для мене був створений твір композитором Олексієм Рибаком «На роздоріжжі». Потрясаючий твір, як плід заглиблення Олексія у Хоткевичів інструмент. Створена авторська адаптація циклу для діятонічної бандури композитора Михаїла Шуха. Хочу сказати, що я прагну співпраці з композиторами, які можуть знайти ще один, музичний світ.

Текст: Вiка Федорина

ФОТО: Олег ГрибStas Bespølit, Андрій Сулима

Нагадаємо:

  • Kora Late Night Show — перша в Україні серія онлайн-концертів сучасної академічної, електронної і експериментальної музики ініційована арт-кубом KORA.
  • Ії засновники — композитори й музиканти Максим Коломієць і Дмитро Радецький.
  • У всіх глядачів буде можливість ставити запитання у прямому ефірі.
  • Проект благодійний, команда буде надзвичайно вдячна вашим благодійним внескам, які у вас буде змога зробити під час прямого ефіру.
  • Технічна підтримка — Lamo Ukraine.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *