На черговому концерті «Кори», KORA Late Night Show, відбулося «пташине шоу» Дмитра Пашинського. Kyiv Daily розповідає, як (й що) це було. Та запитує у традиційній розмові-«післямові» все-все-все про кларнет.

Як у ваших руках з’явився  кларнет? 

— Починав, як і більшість духовиків, з блок-флейти. А вже в 9 років прийшов час обирати оркестровий інструмент. В улюбленій КССМШ ім. Лисенка викладачі кафедри пропонували перейти на флейту, кларнет (чомусь, я дуже хотів на трубу) але, переміг — кларнет. 

Хто був вашим першим викладачем по кларнету? Чому головному він вас навчив?

— Карл Маргєвка. За іронією долі — він і перший викладач мого дорогого професора, Романа Вовка, в якого я вчився в НМАУ ім. П.І. Чайковського. Маргєвка навчив відповідально ставитися до занять. Для дорослого світу це прозвучить досить наівно, але на 9-ти річного мене, тоді це спрацювало. Якось Карл Васильович сказав: «Діма, запам’ятай, якщо ти один день, не пограєш на кларнеті — доведеться відпрацьовувати цілий тиждень». І були такі анекдотичні випадки, коли я збирав кларнет 3 хвилини, 2 хвилини встановлював тростину на мундштук і потім — грав одну лише ноту «соль» (3 секунди), вважаючи для себе, що я все ж таки виконав денний план, і взяв у руки кларнет. 

Що ще формувало вас як музиканта? 

— Гадаю, те,  що з самого дитинства вдома звучала класична музика. З найяскравіших спогадів «Болеро» Равеля. Це був мій найулюбленіший твір, коли мені було, десь, років 5. Кажуть, що касета з плівкою ледь не до дир протерлася, від того — як часто я просив увімкнути цю музику. Батьки прививали смак з дитинства. Мати часто грала Шопена на піаніно. Пам’ятаю його Етюд No.1 з самого дитинства. Батько частенько грав на гітарі пісні, де більший акцент віддано вербальному навантаженню. Слова я тоді не сприймав, звісно, але музика подобалася. Також, змалечку мати водила на концерти до Філармонії. Потім, звісно атмосфера школи. В той час в школі музику можна було «відчути навіть у повітрі». Тільки привідкрив вхідні двері — й одразу з першим вдихом отримав порцію музичного духу. Гра в ансамблях. Завдяки викладачу Віктору Дульдієру, який сформував нас в ансамбль, тріо: скрипка, кларнет, фортепіано, проводив з нами по 7 годин репетицій майже кожен день. Допоміг розширити репертуар, і вилізти за рамки написаного тільки для даного складу. А, вже в Консерваторії — почався шлях в сучасній академічній музиці. Гра в ансамблях, які в рівній мірі дуже люблю: Nostri Temporis Ensemble, Sed Contra Ensemble, Ukho Ensemble. І звісно, спілкування та співпраця з композиторами. Ще, по можливості, слухаю багато музики. В різних виконаннях і різних стилях. Переважно класику, джаз, сучасну академічну. Трохи менше рок і поп. Але, до останніх двох ставлюся позитивно, коли це зроблено якісно і не виражає постійно і постійну дурість. Її звісно треба показувати, але дуже дратує коли немає балансу та міри — і вона лізе з усіх щелей. 

Розкажіть про свій інструмент.

— Кларнет і вся кларнетова родина (маю на увазі всі різновиди кларнета — від пікколо до контрабасового) — є фантастичним інструментом з широким спектром музичних можливостей. Але особисто мені буває кларнета замало — тож я люблю пограти ще й на саксофоні. Саксофон при тих же зусиллях видає сильніший ККД. На саксофоні можна перекричати весь джазовий біг-бенд, якщо захотіти. На кларнеті таке зробити майже неможливо — інші здачі в цього чорного аристократа. 

Що ви вважаєте своїми сильними якостями сьогодні? 

—  Мені подобається викладати. Правда, зараз я цим менше займаюся. Любов до музики треба активувати з самого дитинства. Щоб ніякі життєві негаразди її не змогли вбити. Коли я чую, від старших людей, що їм щось відбило бажання займатися музикою – то підозрюю, що це не до музики пропало бажання, а до обставин. Музика тут ні до чого. Але, все можна змінити, головне – кожен знає що для нього головне. 

З якими складами вам більше подобається грати — великі оркестри, маленькі, дуети, соло…? 

—  Останнім часом все більше люблю колективу творчість. Ансамблі сучасної авангардної музики переважають. Насправді, життя кларнетиста в оркестрі може бути більш цікавим ніж сольне. Особисто, я дуже шкодую, що Хачатурян, Чайковський, Мессіан, Равель і ще багато хто — не написали щось для кларнета з оркестром. Але вони  створили незабутній світ в оркестрових партіях кларнета, компенсуючи цим невеликий кларнетовий репертуар (порівняно зі скрипкою, або фортепіано). І в нас є така можливість пережити певні емоції граючи саме партію кларнета, наприклад: скрипковий концерт Хачатуряна, 2 фортепіанний концерт Равеля, 3-й Прокоф’єва. Партії кларнета – в цих творах фантастичні, неймовірно гарні і.. краще послухайте. Самі все зрозумієте. 

В який бік еволюціонує мистецтво гри на кларнеті? 

— В бік вираження сучасних емоцій, думаю. Сьогодні, наш світ вимагає досить агресивного виходу енергії. І тепер грати на кларнеті брутально сучасну музику, коли цього вимагає контекст, є дуже доречно. Використовуючи новітні техніки, звісно же. Наприклад таку брутальність ніколи не почуєш в творах Моцарта чи Дебюссі — їхня музика — це інший світ… 

Чи є кларнетист, на яких ви рівнялися і досі рівняєтесь? 

— Коли вчився в школі — дуже захоплювався Бенні Гудменом. Потім відкрив для себе Едді Деніелса (джазові кларнетисти) Трохи згодом відкрив неперевершених фольклористів таких як Іво Папазов. 

Що головне для кларнетиста — швидкість, технічність, сильне дихання? 

— Дивилися фільм «Нокдаун» 2005 року? Дуже сильне кіно. Там головний герой — боксер, і в один момент говорить важливі слова: «тепер я знаю задля чого я виходжу на ринг і б’юся». Думаю, найважливіше розуміти для чого і заради чого грати. Найприкріше, це — бездумна гра і коли час проходить крізь пальці від цього. А технологічно, важливо — щоб в усьому було відчуття здорової гри. 

Наскільки важко фізично грати на кларнеті? Чи потрібно підтримувати форму?

— Гра на кларнеті — ще той спорт. Взагалі бути музикантом — надзвичайно складна справа. Але, і приємностей вистачає також. 

Чи є у вас професійні мрії?

—  Так, мрію створити колектив великий чи малий, але такий, щоб всім учасникам не хотілося «лізти» в телефон при першій такій можливості. Люди були залучені та мали можливість відійти від реальності, хоча би на час проекту, якщо ми про творчість. 

Чи можете ви уявити себе в будь-якій іншій професії? Якщо так, то в який? 

— Вже більше 12 років професійно займаюся налаштуванням та ремонтом піаніно та роялей. Не скажу, що ставив би питання: що для мене в пріоритеті? Це — завжди був кларнет, але…  робота з піаніно та роялями вимагає та забирає дуже багато часу. Скажу, чесно: поєднувати дві професії дуже складно. 

Розкажіть про свою програму в «Корі» — про логіку відбору творів. Чому птахи? 

— В кожному творі є дещо спільне, і це спільне — не лише про птахів. Бозза та Мессіан — кардинально різні, але їх об’єднує щось французьке. Сюди ж підєднується Станович, що використовує «французькі техніки». Рунчак висвітлює фольклорне коріння так само глибинно як і Стравінський. Олах — це особлива історія про птаха у просторі (інспірована роботою геніального, румунського скульптора-абстракціоніста Бранкузі).

Нагадаємо, що Kora Late Night Show 

• це перша в Україні серія онлайн-концертів сучасної академічної, електронної і експериментальної музики ініційована арт-кубом KORA її засновниками композиторами і музикантами Maxim Kolomiiets і Дмитром Радзецьким.
• в усіх глядачів буде можливість ставити запитання у прямому ефірі!
• проект благодійний, тож наша команда буде надзвичайно вдячна вашим благодійним внескам, які у вас буде змога зробити під час прямого ефіру!
• технічна підтримка: Lamo Ukranie lamo.com.ua
• концерт-стрім пройде з унікальною технологією бінаурального звуку, який дозволяє вам відчути ефект присутності в концертному залі, вмикайте і приєднуйтесь.
• KORA Late Night Show #25: Георгій Гридковець / «Эмбрион Бормана» — 19:05, о 19:00

Текст: Вiка Федорина

ФОТО: Алина Гармаш