У Драматичному театрі Алєксандра Венґєрка (Білосток, Польща) на початку грудня вийшла прем’єра Inwazja / «Вторгнення» головної режисерки київського Театру на Лівому березі Тамари Трунової. Історія про українських жінок, які знайшли безпечний прихисток у Польщі, але відчуття дому набагато міцніше за будь-який комфорт.
«Інвазія» — від лат. invasio означає навала, напад, що асоціюється з повномасштабним вторгненням РФ в Україну 24 лютого 2022 року. Після цього мільйони українців, насамперед, жінок і детей вимушені були поїхати за кордон — у безпечне місце, подалі від ракетних обстрілів. Але опинившись у чужій країні, після страждань і пережитого страху, українці стикнулися з новим викликом – адаптацією до правил, норм, мови, законів іншої, хоч і гостинної країни. Психологічний стан, особливо на початку, у багатьох був м’яко кажучи, хиткий. Поняття “інвазія” використовується у аналітичній психології Карла Юнга – це повне панування несвідомої сторони психіки, мінімальний свідомий контроль. Власне, про і вистава – про спробу українок повернутися до нормального життя крізь пережиті обстріли, жахіття, через допомогу небайдужих полячок.
«Той хто страждає — страждає наодинці. Хто співпереживає — завжди недостатньо глибоко розуміє», — зазначає польська драматургиня Маліна Пшеслюґа, яка спеціально для цієї вистави написала п’єсу.
Чотири героїні: Настя — Анастасія Євтушенко, Ксюша — Христя Люба і Ніна — Беата Чижевська, Зуза — Моніка Заборська. а також Війна, образ якої Олеся Жураківська. Українок щиро і з радістю приймають у польскому затишному домі, намагаючись створити максимально комфортні умови, щоб біженки почувалися як вдома. Але дім не можна замінити. Людська психіка відкидає штучність «домоподібних» речей. Перелякані, з байдужими очима, у яких апатія і зневіра, дві українки Настя і Ксюша влаштовують своє життя у новому домі.
Ніна і Зуза намагаються бути тактовними і чемними з новоприбулими, трохи дивними, українками. Намагаються порозумітися, бо польська і українська мова схожі. Але. На щастя, вони не пережили того, через що довелося пройти, на жаль, українським жінкам. Війна прийшла і у польську хату — у вигляді цих двох змучених жінок, інфікуючи все навколо страхом і болем.
Українські актриси Анастасія Євтушенко і Христя Люба створюють на сцені не просто образи нещасних біженок, які шукають притулок. Це уособлення багатьох жінок, травмованих війною. І цей досвід відображається у їхній підсвідомості через нетипові вчинки, подекуди агресивін дії або занадто емоційну напругу. Натомість поруч є так би мовити їхні провідники до нормального життя — Ніна і Зуза. Вони поруч, але ментально — занадто далеко, щоб допомогти.
Але навіть попри кордон Війна відчувається, віддзеркалюється і нагадує про себе розбитим склом, розчавленими мріями. Образ Війни у виставі — експресивний і невідворотний. Олеся Жураківська — прекрасна пані у чорному впевнено везе санчата зі свічками, а глядач (особливо український) одразу згадує тих, хто загинув. Тим часом колесо історії крутиться, забирає щоденно нові життя, посилюючи крихкість світового порядку і руйнуючи раціональну свідомість, не залишаючи місця для мрій. Забираючи найдорожчих і рідний дім. Дім, без якого людина не живе, а існує.
Не любов керує світом, а брак любові. Любові, якої вкрай не вистачає всім, незалежно від національності і кордонів.
Декорації з метафоричними елементами та символічні костюми для вистави створив литовський художник Артурас Сімоніс. Наприклад, Ніна й Зуза вдягнуті у довгі червоні сукні, а одяг Насті і Ксюші — у чорно-бежевій гамі. Музику до вистави написав Марек Кубік, а мультимедійне оформлення — Кшиштоф Кізевич.
Після прем’єри у Білостоці, виставу показали у Алітуському театрі. Всі покази пройшли з аншлагом.
Вистава Inwazja — це міжнародна копродукція, що свідчить не тільки про залученість наших режисерки і артистів. Як би хто не сприймав це з пафосом, але вистава є потужним імпульсом для культурної дипломатії України. Також це історія не про тезіс «українці-жертви», а про людський потенціал порозуміння, простір взаємодопомоги і пошук нових можливостей для співпраці.
Вистава створена у рамках проекту «Напрямок Україна», який співфінансується Міністерством культури та національної спадщини з Фонду сприяння культурі — Національного цільового фонду та з бюджету Підляського воєводства. Партнери вистави — Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра, Муніципальний театр у Алітусі, Польський інститут у Києві та Польський інститут у Вільнюсі.
Текст: Ірина Голіздра
Фото: Bartek Warzecha
