Як набір викликів від Аlyona Аlyona,  spoken word від  MONATIK, фольклор від  Maruv.

2019-й став роком найбільшого еволюційного стрибка в номінаціях музичної премії YUNA, — каже її директор з розвитку Ігор Панасов.  — Маємо серед претендентів на нагороду 17 нових імен. Одне із завдань, яке з 2011-го вирішує YUNA, — збільшення площі покриття премії. Щоб якомога більше гідних відчули себе визнаними не тільки глядачами, а й експертами.

Церемонія нагородження мала відбутися  24 березня  у столичному Палаці Україна. Через карантин подію перенесли на 26 травня. 

Але розмову з Ігорем Панасовим  про стан вітчизняного шоу-бізнесу ми вирішили не відкладати.  

За рахунок чого минулий рік став таким плодовитим в українській музиці? 

— Скажу річ, в яку може не повірять  люди, котрі не  так прискіпливо, як я, придивляється до динаміки розвитку української сцени. Не буває випадкових пострілів, народження з нічого артиста, який почав викликати повагу журі і експертів. Це все заслужено роками. Хтось довго на видноті, але в нього не виходить кількість матеріалу перевести в якість. Хтось тихцем накопичує досвід і вигулькує зрілим проектом.

Цього року з’явилась номінація “Інший формат”. В ній представленні виконавці різних жанрів і стилів. Чому їм  відрізали дорогу до радіо й телеефірів, треба спитати програмних директорів. 

9 березня у готелі Hilton  встигли нагородили переможців у перших  номінаціях. 

У категорії “Найкращий хіп-хоп хіт” переміг дует Аlyona Аlyona та Alina Pash із композицією “Падло“. Статуетку за “Найкращий електронний хіт” забрала Maruv за трек Siren Song. 

У номінації “Інший формат” перемогла співачка ЛУНА. 

За майже три роки пройшла  величезний шлях  від боязкої дружини продюсера Юрія Бардаша  до самодостатньої, сильної і впевненою в собі артистки.
Це захоплююча історія — про дівчинку, яка підлітком вважала себе «слонихою» і боялася, що люди побачать її родимки, а зараз відкривається самій собі і світу. І все це — в ногу з піснями, які знаходять з кожним роком все більш досконалу оболонку. Видно, як навпомацки вона підбирає свою унікальну формулу життя і як її музика стає все більш монолітною.
Сучасна ЛУНА звучить так, що й не снилося багатьом рок-гуртам. Відмінні музиканти, які гостро відчувають її хвилю і в моменти імпровізацій йдуть взагалі в якийсь джаз. 

Ще довгий список дебютантів у номінаціях за рахунок спільних проектів. Наприклад  “Голос води” Каті Чилі, Манекена, Онуки, “Дахи Брахи”.  

Перезавантаження й вихід із тіні показав уже згаданий Юрій Бардаш.  YUNA, до речі, була єдиною премією, яка у свій час відмітила його “Грибы” як явище.  

Цього разу проєкти Бардаша – Youra і “Коррупция” – номінанти як “Відкриття року”. 

Давайте про них детальніше поговоримо. 

— Це два прояви  творчої енергії Юрія Бардаша. Починав як танцівник. На брейкдансі заробив свої перші капітали, репутацію. Потім надовго  пішов у тінь. Займався за спиною артистів їх продюсуванням. Досяг чималого успіху. В першу чергу з проєктом  Quest Pistols. 

Бардаш всі ці роки шукав, пробував, мацав, у чому він сам може себе проявити як артист. 

У нього непроста особиста історія. Прийомні батьки забрали його з дитячого будинку. З Донбасу  виїхав наприкінці 1990-х. За цей час в шоу-бізнесі, артистичному середовищі обтерся. Напрацював внутрішні інструменти, що дозволяють за допомогою мистецтва висловлювати смисли, енергію, яка в тобі накопичується. 

Перша спроба була у “Грибах”. При всьому ставленні  до того, що Бардаш каже в інтерв’ю про ситуацію в Україні, до його публічних скандалів в сім’ї, він як чесна творча людина закрив проект. Коли відчув, що хайп і прикол закінчився,  далі йому як учаснику “Грибів” сказати нема чого. 

Влітку з ним спілкувався.  Він зізнався, що неймовірно кайфує від того, що робить у  YOURA. Меседжі пісень настільки глибокі, що, думаю, Бардаш і половини не встигає відрефлексувати і усвідомити з того потоку, що несеться через нього.  Для мене YOURA — це музика, яка зв’язує індустріальне суспільство України з постіндустріальним. Бардаш сам з Алчевська. Це тепер окупована територія. Він там виріс, чудово розуміє середовище Сходу України,  чим живуть там люди.  Більшість не сільським господарством займається в оточенні  лісів і озер, не в чистих, теплих офісах штани протирає. Працює на заводах, металургійних комбінатах. Він за допомогою  пісень передає світогляд цих людей, відчуття, спосіб взаємодії з дійсністю. Їхню спробу підняти голову з-під  пресу щоденної ваги обов’язків. Я прожив 11 років у Донецьку й розумію, про що він співає.

Те, що несе Бардаш через проект YOURA  людині, яка хоче зрозуміти, що відбувається з Україною на даний момент, треба вчити як підручник. 

“Коррупция” — зовсім інша історія, ніяк не пов’язана з внутрішніми процесами Бардаша як особистості й артиста. Проект зі співаком Михайлом Крупіним створений для грошей. 

Як вправний шахіст продюсер Бардаш  будує комбінацію  виходу на ринок, де будуть добре  продаватися корпоративи.  Де в залі будуть сидіти люди з трьома підборіддями, які накрали купу грошей і чудово при цьому почуваються.  Слухатимуть пісеньки  про жуліків і прокурорських. Дулі в кишені, іронії над цими персонажами  я у “Коррупции” не відчув. 

Й особливого задоволення від їхнього альбому “Журавли” теж не отримав.   

В проєкті є, безумовно, талант, харизма Михайла Крупіна, бо він класний артист, професіонал, вміє майстерно вживатися в образи. Але зміст, який несеться з платівки, це ж відлуння минулого. Більше пасує до  “стаканчик водочки, кусок селедочки”тобто до естетики,  коріння якої йде відверто з російського блатняка.  

Наприклад Александр Розенбаум  не найгірший представник цієї культури. 

— Добрий приклад. Сфера російського блатняка вона ж теж різна, з широкою палітрою жанрів.

І в це неоднорідне середовище просочилась від “Коррупции” пісня “ЖД“. Її я із задоволенням переслуховував.  В ній нема злочинної романтики. Вона про дім, прощання з минулим, бажання змінити набридлий устрій життя. Максимально глобальна тема, навіть у цьому жанрі, з яким, здається, усе просто і зрозуміло. 

Після презентації  альбому “Інгредієнти” Арсена Мірзояна сказали, що в нас формується український шансон. 

—  Той, який складається з декількох акордів і відчутного сюжету в тексті “про життя”. Потім його співатимуть під гітару в переходах, де досі мало пісень українською.

Так відбувається повільне заміщення російського імпорту в головах наших громадян. Мірзоян зібрав перший у своєму житті палац “Україна”. Із Сергієм Бабкіним — головні в цій хвилі. З драматичним зламом у тембрі, з вуличною прямотою в характері. Із влучними рядками й умінням проживати пісні як історії, і не тільки свої. В найкращому, як на мене, альбомі Арсена “Інгредієнти” є пісня “Межа”. Навіяна біографією піаністки Віри Лотар-Шевченко. Народилася в Італії, переїхала в СРСР 1939-го і відсиділа в сталінських таборах майже 10 років. Український шансон  точно буде музикою з іншими кодами. По формам впливу на аудиторію, простоті мови,  життєвій начинці пісень, якої нема у  груп, що “літають у космосі”.  

Але це не про те саме, про що співають зірки пекельних ефірів радіо “Шансон”, тільки українською. Ні.  Давайте прощатися з минулим, що нав’язував Кремль, від якого треба бігти якомога далі.  

Тобто це музика для зрілої аудиторії, тих, кому за 30?

— Не обов’язково, хоча до підлітків з їх хіп хопом Мірзояну не пробитися. Просто зараз темпи розвитку технологій, зміни взаємодії з інформацією такі, що люди у 25  почувають себе старими. Особливо на тлі 15-річних, які геть не подібні на них. 

Я багато працював з 25-річним в різних редакціях і бачив, як вони вирячували очі, дивлячись  на те, що люблять 17-річні, відчували себе людьми іншої епохи.  

Шансон — це сюжетні пісні про життя, які дають  можливість щось осмислити у собі, у вчинках, тому що відбувається з тобою. Звертаються до тебе на чіткій, зрозумілій, не засипаній складними образами мові. Для тих, хто вже трішки рефлексує над собою.  

Авторка хіта “Охрана, отмєна” Jerry Heil претендує на перемогу в номінації “виконавиця року”.

— Малоймовірно, що виграє, скоріше “відкриття”. 

 Співачка Яна  Шемаєва (справжннє ім’я Jerry Heil ) має багаторічний досвід відеоблогерки. Налагодила випуск ненудних, достатньо творчих каверів.  Знайшла свою мову з аудиторією. 

2017-го Євген Філатов допомагав їй робити  міні-альбом. Там  вона свою ліричну сторону проявила.

На платівці  “Я, Яна”   в ній дозріло розуміння, як подати через музику якусь іронічну частину своїх здібностей. В сучасному світі ти не можеш стати цікавим без цього.  Фішка її пісень – зухвалий жарт, життєва  спостережливість. Її пісні з жіночої позиції написані. В них є сатира в першу чергу на чоловічу тупість.

Alyona Alyona  також присутня в номінаціях “найкращої виконавиці” й “відкриття”.

— Має найбільше номінацій – шість.  Поява цієї артистки в нашому  медіапросторі – це набір викликів для аудиторії, здатної сприйняти немодельної зовнішності співачку. Дівчину, яка з кулеметною швидкістю читає тексти. Щоб їх  зрозуміти, треба залізти в Інтернет  і почитати, тому що половину слів просто не встигаєш розібрати.  По Alyona Alyona можна простежити, як  працює наша премія. Альона вже отримала визнання експертів, а не – поки – масової аудиторії. Професіонали поставили  мітку навколо її імені, даючи зрозуміти, що це важлива фігура для  розвитку української музичної сцени і свідомості слухачів. Сподіваюсь, Альона отримає хоча б одну статуетку YUNA. Аудиторія церемонії – приблизно чотири мільйона телеглядачів. Її відзнака  буде звучати як сигнал для суспільства, що з’явилось щось нове, на що варто звернути увагу. А масова свідомість тільки так і працює. Їй треба або пісню сто разів на день по радіо крутити, або виконавця вивести на п’єдестал і показати. В цьому частково полягає місія премії YUNA. І за цією схемою працює здоровий шоу-бізнес, в якому нагорода – це не просто галочка якась. А маленький трамплін, який допомагає перестрибнути на рівень вище. І своїм успіхом змінити  картину світу навколо себе і індустрію.

MONATIK це робить на своєму рівні. Бабкін – на своєму. Останній привніс у поп-сцену те, чого там не було раніше – акторської  нотки. У нас більше співаки були, ніж артисти. Він додав це від себе. 

Заради шоубізнесових ігор Сергій Бабкін  не наступає на горло своїй артистичній пісні? 

—Паралельно  запущений проект «Баб’S». Відкрийте і подивіться кліп, який вони зняли влітку. Так що з творчою реалізацією безумної акторської енергії, яка в Бабкіна є й нікуди ніколи не дінеться – все добре. Він просто альтер-его собі придумав і робить там  для широкої аудиторії що хоче – це його інша сторона. Він людина, яка багато досягла в науці перевтілення, переходу в різні образи. І це для нього абсолютно органічна історія. Коли щось дике і складне, десь епатажне – там образи просто такі дуже яскраві – він показує одній аудиторії, яка його любить. А пісню «Моє кохання» він співає для публіки, яка дивиться «Голос країни», програму «Зірковий шлях» і таке інше. І все органічно уживається. 

Альбом  LOVE IT Ритм MONATIKа назвали дуже вагомий в історії української поп-сцени.

— Бо це не збірка потенційних  хітів чи вже розкручених пісень, як зазвичай роблять альбоми поп-артисти.  У MONATIKа не так. Там є композиції,  які взагалі ніколи не стануть хітами, тому що  надто складні. 

І музично і текстом. 

— Найсильнішу, на мій погляд,  річ на платівці, “Ресницы безопасности”, MONATIK створив, бо він широкого профілю музикант. Є місця на альбомі, де він начитує  вірш  під монотонну  гітару  – «МоиМ». До дітей звертається. Це взагалі не поп-музика навіть. Це ембієнт якийсь.  Схоже на   spoken word. В Америці в цьому жанрі  – окремі статуетки вручаються. 

А там поети читають? 

— А це може бути все що завгодно. Наприклад повісті, начитані під музику або іншому оформленні звуковому. Це не спів просто, мається на увазі. В якомусь сенсі Іздрик таким займався з Юрієм Андруховичем у свій час.

Мадонна любить ловити хайп – виступати на лондонському стадіоні «Вемблі» з модними виконавцями з андеграунду, як з нашим Євгеном Гудзем, наприклад. MONATIK на НСК “Олімпійський” заспівав з  Аlyona Аlyona. 

—  MONATIK вже на такому рівні популярності, де ті, хто до нього йдуть в дует, скоріше вже за хайпом самі тягнуться. У нього такий довготривалий хайп вже, стабільний. Я трохи з ним пару разів щільно спілкувався – він дуже широкого кругозору артист. І в цьому його новизна для нашої сцени. Тому він пробує різні колаборації. Пісня з Ніною Матвієнко з тією ж абсолютно ціллю записана. Спробувати себе ось у такому ракурсі, відчути – і знову ж таки, українську мову не забути. В цьому сенсі його альбом – це настільки складна мозаїка. Там 20 треків. Запитується, навіщо. В наш час, коли сім пісень на диску – це вважається нормально, навіщо робити 20? Ні, він це зробив. І, коли ти це слухаєш, розумієш, що перед тобою велика, грандіозна робота. Яка показує всю неординарність особистості, яка це зробила. Тому це дуже важливо.

Серед номінантів на “найкращого виконавця” у MONATIKа є козир у вигляді сольного концерту на найбільшому стадіоні країни. Інші виконавці які переваги тримають у рукаві? 

— У Артема Пивоварова  пісня «2000» — повноцінний хіт 2019 року. У Бабкіна просто загальний ріст плюс хіти «Моє кохання» та «Єви і Адами». 

MELOVIN підріс. Я спеціально ходив на концерт –  дуже хотілося побачити його на сцені. Дивовижна історія. Це зовсім окремий шлях. Так, «X-Фактор» і Євробачення підставили йому сходинки, якими він пішов угору. Але ми ж знаємо, що більшості з переможців «X-Фактора» це не допомагало. Тобто вони вигравали телешоу і кудись пропадали після цього. Треба мати певну артистичну сміливість і розуміння того, що це твоя професія, для того, щоб скористатися таким шансом. MELOVIN скористався. Я побачив вщерть наповнений Atlas, у якому все було. Публіка разом із ним співала пісні трьома мовами,  запустили якісь флешмоби. Це була наче домашня вечірка. Я саме так почувався. Ніби це для своїх все влаштовано. MELOVIN прекрасно вміє спілкуватися. Він виріс як артист. Набагато впевненіше почувається. Гурт уже звучить у нього на зовсім інакшому рівні, ніж раніше. Тому я абсолютно не здивований, чому він у цій п’ятірці. 

Alekseev просто випустив альбом і ще кілька красивих кліпів зняв. І цього достатньо для журі.  Можна і когось іншого уявити на його місці, але загалом це людина, яка за три роки не губила темп, перебувала на видноті, не просідала. 

До чого він потенційно може в цьому темпі прибігти?

— Тут без великого хіта всенародного ривок неможливий. Приклад гурту «Антитіла». На YUNA  у них цього року   5 номінацій.  Alekseev може вийти за рівень двотисячного залу Жовтневого палацу, який він спокійно збирає в Києві. Коли в нього з’явиться ще одна пісня  рівня «Пьяное солнце», з якою він 2016 року злетів і став раптом за два місяці зіркою може піднятися до палацу «Україна». Підґрунтя у нього для цього є.

Про Alekseev  і  Макс Барських ще скакали, що в їхній творчості ще відчувається  естрадна традиція минулого, естетика 1980-1990-х. Той же  Барських тримається у цьому форматі, бо розуміє, що український масовий слухач не те що консервативний – він, пардон,  тугодумний щодо трендів чи ні?

— Той слухач, до якого звертається Макс Барських, взагалі живе поза якихось трендів. Він просто любить його.

За що?

— Судячи з того, що я бачив у Палаці спорту 2017 -го на концерті  – за те, що Макс симпатичний хлопець.

Тобто це Олег Винник для тих, хто молодше?

— 20-25 років – це аудиторія Макса Барських. Звісно, він талановитий сонграйтер. Він пише пісні, які за мелодикою, за якимись інтонаціями в тексті – просто ідеально заходять його публіці. Він відверто руку набив на цьому. В альбомі  «По Фрейду»  Барських  робив досить складну музику.  Був на тому етапі, коли загалом  міг зійти  з дистанції. Або залишитися на якомусь там третьому рівні. А пісня «Туманы» перевела його на зовсім інакший регістр популярності. І він це зрозумів, опанував і продовжує цим користуватися.

Кого з номінантів не згадали ще?

— DILEMMA — це дуже дивна історія. Два роки тому всі потішалися над ними на Нацвідборі Євробачення. А коли випустили цього року альбом, я зрозумів, що DILEMMA – це все ж  дядьки під 40. Вони вже не можуть робити примітивну музику, яка  складається з трьох молекул. І коли людина, яка до цього чула лише їх хіти «Балі»,  «На паті», «Камікадзе», сяде слухати альбом гурту DILEMMA,  трохи очманіє від великої кількості тонкощів в матеріалі платівки. Там мемні хіти, які розкрутилися за ці рік-півтора, сусідять із дуже специфічними, непростими баладного типу піснями. Наприклад, «Шаленій»  поєднує в собі елементи першого і другого. Вона ніби як і легка, танцювальна. Водночас  вже не швидка, на іншому темпі та трохи з іншими інтонаціями. І в альбомі є пісні набагато серйозніші, ніж ця. 

DILEMMA –  це спроба створити україномовну комбінацію гурту «Время и Стекло» та MONATIKа, які, я думаю, ніколи не зроблять україномовний репертуар основним. 

KADNAY – це теж як Alekseev приблизно. Свого рівня  вони  досягли півтора роки тому.  Тобто альбом, який у них вийшов, не відкриває якихось нових горизонтів, але закріплює їх на тому місці, якого  варті. 

KAZKA в номінанти потрапила скоріше за інерцією після 2018-го року. Тому що нічого відвертого такого не сталося. 

YUKO –  найуспішніший, мабуть, хіпстерський гурт за останні півтора року. Ніхто так активно не йде вгору. Великою мірою завдяки тому, що це танцювальна музика. Вона по-сучасному непросто зроблена, але на концерті просто зносить дах.  Вони реально дуже драйвові люди. Не грають. Вони власне відривно й живуть.

MOZGI – це типу як «Время и Стекло» вже на сьогодні.  Застовпили за собою місце. Тобто напрацьована така маркетингова система стосунків з YouTube,  що, якби група колупалася в носі, все одно це купу переглядів збере. Тому що там усе правильно налаштоване, правильно працює, відповідні бюджети вкладаються.  Теж пішли на експеримент. Але вони більш активно, ніж «Время и Стекло» з їх україномовним дискохітом  “Дим”. У MOZGI уже, здається, три пісні українською.

Вокалістка «Время и Стекло»  Надя Дорофєєва  в Інтернеті перегляди часто не за пісні збирає. 

— Але вона відверто не лягає під стару схему просто цицькатих  дівчат, які перед камерою витанцьовують. У Maruv, звичайно, сексуальність  все-таки на більш високому образно рівні. Вона конкретно персонажа якогось створює із себе.  Там багато такого, чим Анна Корсун (справжнє ім’я Maruv)  у житті не є. З Надією Дорофєєвою все простіше. Тут нема такого перевтілення.  «Время и Стекло»  використовують напрацювання подачі сучасних західних зірок. Я думаю, вони уважно підглядали, як працюють артистки рівня Тейлор Свіфт, Cardi B, Нікі Мінаж. 

Правильно використали їх інструменти подачі для того, щоб це не виглядало трешово. І тому Надя  виглядає стильно. Плюс їм вдалося, попри те, що їй вже 29 років, подовжити молодість собі в якомусь сенсі. «Время и Стекло» вже не 18-річні. Я був на їх шоу. Там 70 відсотків  аудиторії старшокласники. Вони їх  кумири. Завдяки тематиці, меметичності пісень, приколів постійних, які Потам їм придумує – дорослий дядько, який знає, як спілкуватися з молоддю. «Время и Стекло» собі вибудували образ молодіжної групи, яка сприймається в діапазоні до 20 років, коли самим виконавцям уже за 25. 

Це як  актори серіалу «Беверлі-Хіллз» грають школярів?

— Типу того. Сексуальність Дорофєєвої молодіжна. У неї нема і близько  аури  артисточок, які продають себе заможним чоловікам яким-небудь умовно, як аудиторії. 

Це світовий тренд?

— Саме так. Плюс  на рівні звуку й музику відчувається, що їх саундпродюсер Вадим Лисиця орієнтується на південнокорейський  жанр  K-pop.  За  допомогою якихось легких, захопливих форм притягнули до себе увагу тінейджерів.  

2019-го  номінацію  «Відкриття» виграла Maruv. Не стала «Виконавицею року» через Джамалу. Але  зібрала ще три статуетки – найбільше з усіх. Цього разу має три номінації. 

— В Україні достатньо людей, які не забудуть і не простять  Maruv виступи в Росії, відмову від Євробачення. Ця історія перебуває не в гарячій фазі, порівняно з минулою зимою. 

Незвичайність здібностей і шляху Maruv як артистки багато в чому згладила для частини аудиторії скандал. Навіть Саша Кольцова, яка коментувала цю тему від «Суспільного», визнала, що це талановита виконавиця. Саша як розсудлива людина, з великим досвідом і розумінням сцени – відрізняє артистку від фуфла.

Maruv  ламає сформовану стару схему: якщо співачка на сцені або в кліпах використовує свою сексуальність, це вона себе ніби продає, як повія. Що  аудиторію більше нема чим брати. 

У Maruv – це зовсім інша історія. Вона цю естетику  вивчила, коли в стриптиз-клубах Харкова співала.  Спостерігала зі сторони за цим світом. Тепер використовує у своєму артистичному  арсеналі.   Облагороджує цю сторону шоу-бізнесу, яка у нас  була і залишається в абсолютно трешовому вигляді. Достатньо ввімкнути музичні телеканали – і рано чи пізно ти нарвешся на потік  кліпів, де зовсім бездарні дівчата просто тичуть своїми  жіночими принадами в камеру, абсолютно не розуміючи, навіщо вони це роблять,  які можуть бути сенси, образи. 

В листопаді у Maruv вийшов міні-альбом Hellcat Story  з чотирьох пісень. На кожну зняли кліп. І ці чотири відео – це зв’язна історія. Дивитися  краще один за одним як музичний фільм. У кожної частини є своя привабливість. Але тільки коли четверту дивишся, ти розумієш, що це було. В останньому треку Maruv використала народну пісню «В неділю рано зілля копала», яка стала основним мотивом повісті Ольги Кобилянської. І цей фольклорний матеріал настільки майстерно використаний і у візуальному ряді, і в сюжеті  кліпу, в одягу Maruv. Вона там не в латексі, а в дуже класному платті. Настільки з тонким розумінням матеріалу зв’язала український фолк із оцією сексуальністю як інструментом, яким вона користується, що я просто офігів. Не можу навіть згадати, а у нас хтось взагалі так працював колись. 

Ще особливість Анни Корсун  як артистки. Вона не соромиться. Не ханжа, а відкрита, розкута сучасна людина. І тому, коли заходить у кадр – це не вульгарно, а іронічна гра.

А на майбутнє, аби в артистів  не виникало непорозумінь із їхньою позицією щодо Росії, не достатньо завести грамотних спічрайтерів.   Бо якщо  прийдеш на інтерв’ю до Романа Скрипіна і в тебе в голові буде готовий текст, то  професійний журналіст  зробить усе, щоб  ти сказав саме  те, що  насправді думаєш, а не читав з папірця. 

Артисти  повинні за допомогою продюсерів, менеджерів, директорів  чітко зрозуміти свою позицію щодо подій в країні. На кухні поговорити про Крим, Донбас, Москву. 

Прислухатися до себе, розчути, підібрати слова. Щоб дурнями не виглядати в ефірі. Цього можна досягти. Але це робота, її треба провести. А не казати  «музика поза політикою, мене більше нічого не цікавить», не ті часи.

Текст: Іван Столярчук 

• Що: ІХ церемонія  Національної музичної премії YUNA 2020
• Коли: 26 травня (замість 24 березня), 19.30 
• Де: Палац Україна, вул. Велика Васильківська, 103