«Ліси зовнішні й внутрішні»

«50+»

10 вересня в київських «Барвах» відкриється виставка Мар’яна Луніва «50+». Kyiv Daily поговорив з художником — про локдаун, Карпати, про синій, новий головний колір робіт, і про те, що означає назва виставки.

Зустрічаємося напередодні відкриття, нас оточують блискучі пейзажі. Зліва від входу — велика синя абстракція. У ній вгадується вишиванка, ієрогліфи та … Грузія. Я прошу провести екскурсію, «розповісти» її та показати головне — про що виставка. Що ми, глядачі, побачимо. Слово — художнику.

— Ця виставка мала бути трохи іншою та відкритись у березні. Рік 2020, коли мій березень став вереснем, а піврічний період – часом інтенсивних та неспішних роздумів, осмислення нового та переосмислення «знаного». Час виходу зі звичної зони комфорту, фільтрації категорій суттєве-не-суттєве. Так написані на початку року роботи доповнились іншими, менш деталізованими. У свідомості залишається відбиток,  пробую схопити післяобраз.

Якщо пройтись виставковим простором «Барв», то можна впіймати абриси Карпат, що творили мої горизонти в дитинстві та юності, й проглядаються в багатьох пейзажах (навіть у тих, де їх немає).  Без них – нікуди! Як і без сонця, плями світла та кольору, котрі потужно звучать в реалістичніших роботах, або фрагментарно присутні у спрощених, «внутрішніх» пейзажах.

Я дякую Саші Журавльову за ідею цієї виставки та спів-творення. Бо він не тільки підштовхував мене до роботи, але й склав свою історію «в картинках», враховуючи можливості простору. Тут багатошарові історії для глядача.

Картини, як і життя – фрагментарні, орнаментальні, піксельно подрібнені, й калейдоскопічні. Я, мабуть, не прийшов у живописі до нових тем, а взявся за нове прочитання того, над чим працював раніше. Це спроба висловитись трохи іншою візуальною мовою, зі спрощенням форми й кольору, великою плямою на великій площині. Пробую розібратись не тільки з цим, а працювати над внутрішнім ограненням. Відповідно змінюється й пластика живопису.

Ви звернули увагу на роботу, що відкриває  експозицію – ліс у синьому, творений чи то із ієрогліфів, чи гуцульських орнаментів, а може й грузинських мотивів. Розгадувати глядачам. А поруч – цей сам ліс, ще більш абстрактний та фактурний. Він постав на роботі, котра для мене перестала бути цікавою, але подарувала іншій фактуру та шматки свого кольору. Насолоджуюсь експериментом та процесом творення!  

Світлом підсилена пляма кольору наступного пейзажу, що привертає увагу – дерева край дороги. І тільки я, як автор знаю, що фрагмент горизонту з великим шматком неба перекочував у інший пейзаж, щоб жити самостійно, поруч, але окремо. Й таких авторських історій безліч, бо кожна картина «на чистому полотні» має свою основу, своє коріння, своє підґрунтя. 

Ми рухаємося виставкою — тут головні кольори «дитячі» — блакитний, зелений (щасливий)! Питаю у Мар’яна про дату написання робіт.

— Це — 2020-й рік. Окрім джазових робіт. У виставці це єдиний олюднений мною куток. Для багатьох Мар’ян і Аркан – майже синоніми. І я радий цьому. Та якщо Аркан-танець, це в першу чергу сила, то Джаз – це свобода та легкість, якої нам іноді так бракує. 

Фігури танцюристів вихоплені світлом, як софітами. Зелене полотно — звучить твіст. Синє — джаз.

«Ліси зовнішні й внутрішні»

— І музика, яка так само звучить у цих роботах, мимоволі вплітається в експозицію.

Перед нами синій триптих. Справа наліво слідують — майже фотографія, далі майже абстракція і …. щось особливе. І синій всіх трьох робіт — різний. Інший.

«50+»

— У мене червоні різні, і синій – не один. Можливо час вимагає не тільки більшого простору довкола себе, а й глибини. А синій неймовірно багатий своїми відтінками та звучанням.

Далі йде прекрасний, свіжий і прохолодний натюрморт.

«Ліси зовнішні й внутрішні»

— «Я люблю прості кислі яблука».  — Мар’ян посміхається, яблука, дійсно, кислі.

— І знову нотка синього. Він творить чудове тло, додає яблукам соковитості та правдивості.

За яблуками у простінку наступна картина — знову Карпати, захід сонця огранює контур церкви, можливо це відблиски сонця із синього триптиха? Знову фрагментарно, клаптиково. І поруч вікна, через які проглядатиме захід сонця київський, де рваний горизонт міста також нагадуватиме гори.

«50+»

Слава Ісусу!

— От бачите! Тепер робота буде мати назву…

Я пробую відійти від дрібних деталей, іноді ця втеча несподівана. 

 «Деталі»?

— Так. Є місця, котрі не вписуються в рамки одного полотна. Їх хочеться смакувати по різному. Так фрагмент горизонту з одного полотна виокремився й став самостійним на іншому. Це з того, про що може знати тільки художник. 

Стоїмо перед двома невеликими пейзажами.

— Це «я і мої сумніви» — рівнозначні та настроєво різні. Один об’єкт, різний погляд, та й подобаються різним людям. І це не спроба показати – можу й так, а ще отак. Це запитання до глядача – яким був би твій фрагмент цього світу? 

Складний простір «Барв» дає можливість споглядати роботи з різних ракурсів і вони сприймаються, звучать зовсім інакше. Можна ловити плями світла та сонця, поміж колонами та стовбурами. Це неймовірно живий простір.

Сонце дивиться на землю (на схил).

— І знову ота клаптиковість, орнаментальність, килимо-карпатськість, декоративність (характеристика, котра була радше схожа на тавро (посміхається).

Ця хмара схожа на дельтаплан.

— Я був вражений небом з двома хмарками – легким  маленьким білим шматочком і поруч, майже металевим, якимось важким.

Якщо подумати, що це дельтаплан, то він відразу стає легким. Раз — і він летить.

— Бачите. От діалог з глядачем і момент спів-творення. Можливо, іноді художнику варто мовчати, щоб не надто направляти глядача, не звужувати його уяву. Іноді для художника достатньо образу в уяві. Одвічне питання – для кого ти твориш – для себе чи для глядача? Відповіді не маю, але у процесі творення отримую величезне задоволення. Творчість — все-таки егоїстична штука.

«50+»

Переходимо до «червоного» триптиху. Точніше, він не тільки червоний, а й рожевий.

— І знову червоний. Менше, стриманіше (наскільки воно виходить). Незвичне для мене кольорове поєднання, над яким я розмірковував: «Варто чи ні?». Задуманий диптих в експозиції отримав ще один центральний елемент й перетворився на триптих, підсиливши собою цей «червоний куток». Знову рух —від пейзажу,  майже реалістичного, до роздумів. 

Назва виставки — це гра слів?

— Чому «50+»? Треба запитати у Саші Журавльова, бо авторство назви – його. Я задумував на 50-ліття зробити виставку робіт в одному форматі – «40 на 50». Але не склалося, та й параметри робіт змінились (посміхається) Можливо, це суміш мрії та випадкового фото: з однією із картин Журавльов сфотографував мене на вулиці. Потім я побачив, що стою біля магазину (який називається «Насолода»), а зверху написано 18+. Фото дуже кумедне! А я сміявся доволі довго коли побачив назву виставки.  Та вікових обмежень тут немає. 

«50+»

Зробивши повне коло, стоїмо біля синьої роботи на вході.

— Як людина сприймає зображення? Я відповідаю за те, що говорю, а не за те, що ви почули. Так само й тут — кожен вкладає свої багатошарові сенси. 

І всі, хто прийде дивитися виставку будуть вашими співрозмовниками.

— Я впевнений у цьому. Виставка – це не монолог автора, це завжди діалог із глядачем, якого важливо навчитися слухати. Це спів-творення, своєрідне багатоголосся, в якому автор розпочинає. Якщо вдається, стає камертоном. Для мене, як автора важливо відчути емоцію, вібрацію глядача,  бо це своєрідний триб (зубчасте колесо), що допомагає рухатись далі.

***

Виставка живопису Мар’яна Луніва «50+» — це яскравий синій. Це — його Карпати, Карпати як ДНК і дитинство.

Його опромінене небо і сонце і сосни. Вогники будинків і лінії вершин. Це умиротворені, затишні Карпати, в яких навіть повітря цілюще. Тут пейзаж рухається до абстракції та назад, і рух це медитативний, неспішний. Це дві роботи на тему музики й танцю, але не аркан, а джаз і твіст. Але свою музику можна прочитати в кожному полотні, вона є навіть і у натюрморті з яблуками.

Уявіть, от ви берете в руки дитячу іграшку — калейдоскоп. Поворот — картинка застигла, поворот, і наступна. Так само і на виставці Мар’яна Луніва: розсипи скарбів, переходите в наступний зал — нова історія. Почуття тепла, правоти та вдома. Глибока картинка — насичені кольори плюс глибина смислів. Це повноформатні роботи, 50+. Це — вік художника і можливість з ним діалогу. Це — глибокий синій. Це, як відомо, рядки поета Бараташвілі:

Це колір моєї мрії. / Це фарба висоти.

Що: виставка Мар’яна Луніва «50+», організатор — Олександр Журавльов
Де: Barvy, вул. Мечникова, 3

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *