Зворушлива історія про море, старий завод і його приладдя

«Індустріальна Казка»

Залишки історії одеського судноремонтного заводу стали матеріалами проекту  «Індустріальна казка» Василя Дмитрика, що відкрився у Dymchuk Gallery 8 жовтня. Деякі з цих предметів були знайдені на території верфі, інші — під водою поблизу.

Автор називає їх ксенологічними артефактами або ксеноагентами. Ці речі є бездіяльними реліквіями у легендаріумі художника, вони непомітно укриваються серед хаосу, мотлоху та битої цегли. Проте контакт з людиною перетворює їх на паразитів, які можуть впливати і на неї, і на етнос, і навіть на цивілізацію.

Сукупність зібраних Дмитриком історій надають закинутій промисловій зоні міфічного, казкового характеру. Таким чином, оживлені поглядами людей індустріальні руїни, яких так повно у пострадянських країнах, віднаходять в артефактах художника нове життя.

«Індустріальна Казка»

Другий проект поспіль Dymchuk Gallery працює з темами міфології і захопливих напівзабутих оповідей. Минула виставка являла собою серію текстильних полотен Анастасії Подерв`янської за сюжетами та образами античних міфів. Роботи були виконані у техніці ручної вишивки та колажу. Наразі ж у галереї панує наративна атмосфера зовсім іншого іншого ґатунку.

Василь Дмитрик — одеський скульптор, який працює з деревом, металами (латунь, сталь, залізо, мідь тощо), знайденими і переробленими об’єктами. Він народився в Івано-Франківську і закінчив Одеське художнє училище імені Митрофана Грекова. Працює у майстерні на території колишнього одеського судноремонтного заводу, вдається до таких жанрів як паблік-арт, концептуальна скульптура, інсталяція.

Зворушлива історія про море, старий завод і його приладдя

Місце

Одеський судноремонтний завод № 2 (СРЗ-2 ), який виступає ключовою локацією проекту, було створено у 1944 році. Навесні 2010 року збори акціонерів ВАТ «Одеський судноремонтний завод № 2» ухвалили рішення про ліквідацію підприємства — «у зв’язку безперспективністю і збитковістю». Зараз у комплексі, який складається з пари цехів, декількох допоміжних будівель і водонапірної конструкції, існує культурний кластер митців, музикантів і творчих людей. Деякий час там навіть був відкритий андерграундний бар. Жанна Кадирова ініціювала виставку творів резидентів і резиденток СРЗ-2, іронічно назвавши її «На акватории завода купаться было запрещено». Вона триває до 8 листопада в Одесі.

Ще одним архітектурним об’єктом у зоні СРЗ-2 є унікальна будівля Станції порятунку на водах в Одесі. Товариство порятунку на водах заснували граф Михайло Толстой та його дружина Єлена. 

Графиня Єлена Григорівна Толстая — одна з головних дійових осіб у всесвіті Дмитрика. Вона жила в Одесі в кінці 19 століття і працювала пралею у маєтку графів Толстих. Там вона, будучи п’ятнадцятирічною юнкою, зустріла свого майбутнього чоловіка — графа Михайла Михайловича Толстого, якому належало стати покровителем освіти та культури в Одесі. Він присвятив себе громадській та меценатській діяльності, зокрема, сприяв створенню Одеського міського театру та Одеського товариства виправних притулків. 

Весілля відбулося у маленькій церкві на Молдаванці. Подружжя чимало зробило для громади Одеси, у 1882 році Михайло Михайлович здобув чин дійсного статського радника. Однак через сумнозвісні події 1917 року Єлена з їхнім сином Михайлом були вимушені емігрувати до Франції, а згодом Швейцарії.

У радянські часи рятівна станція стала адміністративною будівлею судноремонтного заводу. Зараз, коли завод припинив роботу, вона спорожніла. Примітна вежа з черепичним дахом не згадується у реєстрах історичних пам’яток, тим часом споруда стрімко руйнується і може зникнути в перспективі кількох років.

Настрій простору

Головоломні композиції складаються з форм для лиття, корпусів, редукторів, елементів вентилів та люків і безлічі безіменних технічних деталей. Вони дещо нагадують відомі з «Том і Джері» машини Голдберга — заплутані та занадто складно влаштовані механізми, що не мають чіткої або жодної мети застосування.  Один з них, хитка «Вежа», нагадує прототип нереалізованої башти Володимира Татліна. Під стелею висить лопать ніби з підводного човна, інший об’єкт нагадує дитячу іграшку-пірамідку. В експозиції переважають текстура старого дерева — дерева з історією, та пошарпана червона колористика. У грудні минулого року виставкою цих конструкцій художника відкрився новий простір на базі Музею сучасного мистецтва Одеси — відкрита бібліотека й експериментальний центр Muzeon.

Проект доповнює аудіоінсталяція: капання води, скрегіт і гуркіт колес, шарудіння, брязкання, гул і завивання. Ці промислові звуки теж були записані у будівлі колишнього заводу. Їх у форматі field recording спеціально створила музикантка Анна Брижата.

Постмайбутнє

У лютому 2009 року філософ і медіа-теоретик Франк Берарді оприлюднив Маніфест постфутуризму. Якщо футуристи оспівували людину-машину, що функціонує як єдине ціле, постфутурісти заявляють, що ніхто не має крокувати в єдиному темпі, кожен занурений у свій власний ритм. «Свій винятковий ритм.»

Михайлю Семенку йшлося про «бігорух, рухобіги, рухливобіги», тобто про швидкість, рух, динаміку. У його добу шанувалися автоматизація, механізми, підносився науково-технічний прогрес. За Берарді, у постмайбтньому немає поспіху й амбіцій, є лише наївне переосмислення наративу майбутнього і того, як сприймали майбутнє у минулому. Така теза вдало співвідноситься з естетикою виставки, головними об’єктами якої є прилади невідомого призначення, що ніби постали з іншого простору — відчуженого, порожнього.

Вони досі здатні рухатися, як наприклад «Кассандра», але мають здатність лише до дезорієнтованого функціонування.

Більше 10 років тому Берарді у своєму Маніфесті пророкував, що «ми будемо співати про нескінченне сплетіння знання і винахідництва, про нематеріальну технологію, яка звільняє нас від фізичних труднощів». Хитромудрі прилади Василя Дмитрика стишено свідчать про промислові здобутки минулого століття і про можливість винаходити нове сьогодні. Вони свідчать, що минуле — це частина прийдешнього.

«Індустріальна Казка»

Відвідати виставку у Dymchuk Gallery можна до 1 листопада включно.

Вхід на виставку вільний із врахуванням карантинних обмежень.

Текст: Андрій Мирошниченко

  • Що: виставка «Індустріальна Казка» — Василь Дмитрик.
  • Коли: з 8 жовтня по 1 листопада; графік роботи: вт-нд 11:00-19:00; пн – вихідний. 
  • Де:  Галерея Dymchuk Gallery,  вул. Ярославська, 21.
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *