У видавництві #книголав зовсім скоро вийде книжка Ірини Озимок «У міста є Я!» Авторка, засновниця Міжнародного саміту мерів, керівниця Програми місцевого економічного розвитку WNISEF Ірина Озимок розповідає, як мешканці можуть керувати своїм містом, що таке міський бюджет і як він наповнюється, чому тепло треба економити, як не потонути у смітті і чому варто його сортувати, все про різновиди громадського транспорту і коли краще ходити пішки.
І ще чимало цікавих фактів про міста у різних куточках світу — де з’явилась перша пішохідна вулиця, у якому місті найстаріше метро, а де найвища будівля і хто подарував Статую Свободи Нью-Йорку. Kyiv Daily (як завжди) поговорив з авторкою про книжку трохи детальніше.
Ірина Озимок «У міста є Я!» / іл. Анна Іваненко, К.: Книголав, 2021, 64 ст. / Замовити
Що потрібно знати про місто дітям, крім правил безпеки?
— У цій книжці немає усіх відповідей на питання про місто, але є 13 розділів. Думаю, що дітям треба знати про міста все, питання тут не лише в безпеці, а в тому, що таке місто загалом, цікаві факти про міста, як вони функціонують; хто такий мер, за якими критеріями його вибирають, як працює міська влада.
Ця книжка призначена для читання дітям з дорослими. Дуже важливо, щоб дитина питала: «Мамо, а як у нас? Тату, а ми як робимо?», для того щоб діалог був частішим, і батьки говорили не тільки про освіту чи виховання дітей, а й про місто зокрема.
Тут йдеться не тільки про те, що є громадський і власний види транспорту, але й про те, що автівки забруднюють повітря. Ми можемо обирати між велосипедом, або можемо пройти десь пішки, або проїхатися в метро. Це цінна альтернатива тому, що повітря, яким ми дихаємо, важливе.
Є розділи про воду, тепло, сміття: як вони з’являються? куди вони зникають? чому потрібно економити воду? чому потрібно сортувати сміття і яке сміття саме? які альтернативи пластику? Ці знання потрібні, що навіть найменші жителі міст розуміли, як їх робити кращими.
Там є також поняття «містопланувальник», бо його роль дуже важлива. Ми бачимо міста гарні, які нам подобаються. Але є ті міста, які нам не дуже подобаються, вони — некомфортні.
Від таких професіоналів зокрема залежить, яким комфортним буде місто.
Я навмисне ввела поняття «корупціонер». Дітям у цьому віці важливо розуміти, що якщо чиновник низького рівня бере гроші собі, це — недобре. Можливо, тоді діти виростатимуть і матимуть більше бажання контролювати владу, перевіряти її і бути залученими громадянами до процесів у місті.
Безпека — тут не тільки правила дорожнього руху. Наприклад, ліхтарі ввечері важливі для того, аби люди почувались безпечно. Є розділ про smart city (як ґаджети та новітні технології допомагають зробити життя містян легшим). Дуже важливим є розділ (розроблений спільно з UNICEF) про те, як діти можуть брати участь у житті міста, які є форми, куди звертатися, як написати меру тощо. Ця книжка не звичайна — прочитати — і забути. Вона інтерактивна. У кожному розділі є негатив зі спеціальною позначкою (наприклад, запаркована машина на тротуарі, викинене сміття, наліплення пластикових балконів на історичні будівлі), для того щоб діти вишукували, усвідомлювали, питали батьків, учителів, чому так не можна чинити і що робити для того, аби в майбутньому такого не повторилося. До кожного розділу є дуже цікаві завдання:
1. Як відстежити, скільки води ми споживаємо? (наприклад, перевірити лічильники). Чи економимо?
2. Дослідити, скільки ми продукуємо сміття і як його сортуємо Як і чим ми засмічуємо наші міста?
3. Є лист меру з побажаннями, що читач волів би змінити.
4. А також два конкурси. Перший — конкурс малюнків про місто через 10 років (на розвороті книжки майже не промальовано деталі). Другий — конкурс есе, в якому треба продовжити 2 речення. Перше: «Якщо колись я стану мером, то я…». Друге: «Щоб так довго не чекати, вже сьогодні я можу…». Ми їх поступово будемо оголошувати, для того щоб і розмежувати у часі, і надати дітям можливість попрацювати над есе з командою, можливо з класом. Тобто це може бути цікаво навіть на рівні школи.
Таким чином, вона для мене — більше, ніж просто книжка. Вона наче закликає до дії: «Давайте разом робити наші міста кращими. Бо у міста є я, є ви, є всі жителі, які там мешкають, а це колосальний ресурс». Важливо, щоб діти це також розуміли.
Ірино, про місто для найменших діток починають видавати книжки-ілюстрації, щоб вони вивчали слова, розуміли, як влаштоване місто тощо. Ваша книга для дітей початкової школи?
— Так. Вона для тих дітей, які можуть читати і самі, й з батьками.
Тобто у ній ідеться про ідеальне місто, до якого треба прагнути?
— Взагалі ні. Ця книжка про реальні міста, як є зараз. Просто там є моменти, які нас закликають: «Чи такі міста ми хочемо бачити?». Там навіть є фраза: «Які будуть міста у майбутньому — залежить від нас». Йдеться не про одне місто (Київ чи Львів). Там є приклади із Амстердаму, індійських і американських міст. Дуже важливо, щоб діти навчилися критично мислити, і розуміли: «Ага, може бути так, але якщо ми всі будемо все засмічувати, то буде ось так». Навпаки, книга не про ідеальне місто, а більше про те, що ми самі обираємо, яким воно буде. Я хочу, щоб діти над цим замислювалися.
Які книжки про міста вам довелося вивчити?
— Мій досвід тут базується на кількох речах. По-перше, на моїй роботі. Я керую Програмою місцевого економічного розвитку WNISEF і організовую Міжнародний саміт мерів. Тобто я в курсі того, що відбувається правильного і неправильного в містах. Наприклад, ми спеціально вводимо для дітей ілюстрацію жінки, що балотується на мера, тому що у містах обласного значення їх немає, а загалом в Україні та світі їх відсоток дуже низький.
Далі — подорожі (особисті та робочі). Я спостерігаю за містами і люблю їх.
До кожного розділу я читала багато статей, написаних переважно англійською мовою (якісь найсучасніші розробки, цікаві приклади). Текст поданий не суцільною розповіддю: до кожної теми є два розвороти. На першому — більше ілюстрацій на задану тему, на другому — 8 дуже цікавих фактів, які пов’язані або не пов’язані між собою, але в рамках цієї тематики. Щоб написати два простих речення для дітей, я читала серйозні дослідження.
Зараз почали перекладати книги про міста (історія міста з погляду урбаністів, антропологів тощо). Тобто про місто є декілька видів знань: те, як він влаштований з погляду археологів та істориків, з погляду краєзнавців… Ви не задумувалися про те, що можна створити серію книжок про місто (як влаштовані міста) не тільки з економічної точки зору, але ще й з інших.
— У мене є ідея для наступної книжки в цій серії. Я не знаю, скільки їх буде. Поки що дві: ця і наступна. Поки не розкриватиму секрет, про що вона, але буде цікаво в прив’язці до першої книжки. Дуже важливо відчути, як вона піде дітям і дорослим. Матеріалу дуже багато, і його можна подавати в різних формах. Що для мене цінного? Щоб ця книжка хоча б частково ввійшла у шкільну програму. На її основі можна робити багато завдань дітям, можна гуляти містом і робити карту свого ідеального району. Таким чином, діти зможуть бути в майбутньому активними громадянами. Тому мені хочеться допомогти їм сформувати себе. Зі мною батьки не говорили би про це. Це можна аргументувати купою факторів: «Тоді було не до того, були інші проблеми, суспільство було іншим». Я вчора спілкувалася з учнями 1 — 4 класів в одній школі Києва. Вони знають, хто їхній мер, що він має робити, вони бачать негативні речі. Тому, якщо ми зможемо перетворити книжку з читання на якийсь інструмент — це буде найбільш цінним. Якщо для цього треба буде розширювати книжку, робити іншу серію — я залюбки присвячу себе цьому. Хоч це не моя основна робота, для мене це важливо.
Ви будете додавати батькам якісь свідчення, щоб вони були в курсі? Може, їм захочеться розвиватися. Насправді вже опубліковували книги про те, як зробити Нью-Йорк більш зручним для проживання.
— Ця книжка не є суто дитячою (мер — це не якась ефемерна людина). Там дуже чітко прописано, що таке бюджет міста, що бюджет міста наповнюється через податки, що зарплата в конвертах — це погано. Тобто вона вже й для дорослих, але написана простішою мовою. Крім того, у книжки є сайт (ми зараз його доопрацьовуємо). Для мене це більше, ніж книжка, тому що є речі, які можна додавати, конкурси, які можна впроваджувати. Якщо батьки більш-менш залучені до виховання своїх дітей (спілкуються з ними), то їм теж буде цікаво.
Що вам найбільше подобається в Києві? Що вам взагалі в Києві не подобається? Щоб ви хотіли змінити?
— Чесно кажучи, я досі за паспортом львів’янка. Але в мене є «мій Київ»: якісь райони, місця, в яких мені затишно і почуваю себе комфортно. Я часто оперую серед друзів поняттям «мій Нью-Йорк» (це вулиці, з класними мистецькими проектами, кафе, атмосферою). Я дуже люблю Ярославів Вал — він зараз оживає і стає крутим місцем тусовок. Коли Рейтарську до локдаунів перекривали, і там був фестиваль, це було наче інше місто, з іншими людьми. Так, мені хочеться оцієї свободи у місті, і Київ, в принципі, таким є. Водночас є інший Київ. Як мама з маленькою дитинкою я хочу легкого доступу до ботсаду, що є нормою в інших країнах, Але мені соромно, що досі, за стільки років там не зроблено інклюзивного заходу, де люди на інвалідних візках чи з дитячими возиками зможуть легко дістатися парку. Мені соромно за те, що ми хочемо бути «новим Берліном», але так мало робимо для інклюзії Є багато дрібних, але суперважливих речей, яких взагалі не враховано. Мені не подобається «базарний Київ» (ставлення людей, які ставлять свої інтереси перед цим благом суспільства). Тому в нас є ці негативи. Якщо раптом тато чи мама нашого читача захочуть запаркуватися на пішохідній доріжці, то виникнуть незручності для пішоходів. Сподіваюся, що це книжка зможе змінити і дитина робитиме зауваження батькам. Я вірю у виховання дорослих дітьми.
До речі, у мене немає окремого розділу про інклюзію, бо я вважаю, що це повинно бути всюди, тому що люди — різні, вони зустрічають когось і повинні жити нормальним життям з усіма. Тому в книжці є людина з протезом, людина на інвалідному візку, незряча і дитина зі слуховим апаратом. Читач бачитиме це у книзі і звикатиме до того, що це норма, Діти (які дуже часто бувають жорстокими) у своєму віці не розуміють всю глибину деяких речей. Коли вони це бачитимуть, вони, можливо, будуть трішки краще сприймати своїх однокласників, або допоможуть комусь на вулиці за потреби. Тому для мене ця тема — дуже важлива, але вона повинна бути не окремою, а інтегрованою в кожен розділ нашого життя.
