«Альт вибрав мене»

Максим Рисанов

15 вересня у Національній філармонії у супроводі ансамблю «Київські солісти» виступить Максим Рисанов – музикант, який успішно поєднує професії альтиста-соліста і диригента, а навіть стимулює композиторів писати «гібридну» музику саме для нього. Напередодні концерту музикант відповів на питання Kyiv Daily.

Максим Рисанов – володар кількох престижних музичних премій, зокрема Gramophone, Classic FM і Премії Бі-бі-сі, лауреат Міжнародного конкурсу альтистів у Женеві, конкурсу ім. Лайонела Тертіса в Порт-Ерині (Великобританія) та конкурсу ім. Валентино Буккі в Римі. Народився на Донбасі, живе у Лондоні.

Ви народились в Краматорську. Які ваші найяскравіші спогади дитинства?

— Надто багато спогадів. Школа, однокласники, перше кохання із довгою косою, сім’я, квартира, друзі по двору, футбол, войнушка, власна колекція солдатиків та модельки автомобілів… 

Мама давала на морозиво як заробіток за заняття на скрипці. 

Бабуся посилала дідуся у підвал (в гаражі) за соліннями. Дідусь усе ремонтував. Навіть скрипку клеїв. Варив клей сам. 

Літо на дачі, лазіння по деревах, купання у річці, чай з гілочками смородини… 

Страшні історії. Одного разу, напередодні мого вступу до Московської Центральної Музичної Школи, ми поїхали на пікнік до лісу. Я заліз на дерево і стрибнув з нього, приземлившись на стару консервну банку. Стопу зашили, а шви знімали вже в Москві. А взимку у третьому класі я впав, катаючись на льодяній гірці, вдарився прямо бровою об лід. Потім три тижні ходив до школи з опухлим оком, лиш колір фінгала мінявся раз на тиждень, як світлофор… 

Гуляв із хлопцями по дахах дев’ятиповерхівок, а мама з балкона мене побачила і дуже перехвилювалась. Адже мобільників тоді не було, вона не могла мені задзвонити і насварити. 

Коли у вашому житті з’явилася музика і ви зрозуміли, що це «всерйоз і надовго»?

— Музика з’явилась рано. Мама – професійна скрипалька – не могла мене не вчити. В нашій родині всі діти на чомусь грали: брат на кларнеті, двоюрідні сестри на скрипці і фортепіано. Дідусь дуже любив музику! Всерйоз напевно вирішилось років в одинадцять. З того часу, як я вступив до ЦМШ у Москві, заняття музикою стали настільки буденними, як чистити зуби. Усі друзі навколо займались, ставилися рекорди за кількістю годин занять на день. 

І який ваш рекорд?

— Мій рекорд дев’ять годин, а одна дівчинка прозаймалася чотирнадцять годин підряд, бо побилась об заклад. Ми стали фанатами музики. 

Чому ви вибрали альт?

— Радше альт вибрав мене. У Москві я пройшов прослуховування у Галини Степанівни Турчанінової до вступу на скрипку. Вона вирішила, що мені вже пізно на скрипку. Мені було 10 років, а в цьому віці у її класі вже грали доволі віртуозний репертуар. Мене взяла Марія Іллівна Сітковська в клас альта і чотири роки готувала до переходу на альт. Вона була моїм педагогом упродовж восьми років. Плечі і кисті у мене були широкі і Марія Іллівна побачила в мені віртуоза-альтиста.

Яку школу вона представляла? Вам подобався стиль її викладання? 

— Сітковська займалася у Вадима Борисовського і Федора Дружиніна. Вживу чула Кліберна, Ігумного, Оборіна, Ойстраха. Її викладацький стиль був вимогливим, але на забивав, а навпаки розвивав особистість кожної дитини. Після неї і Москви, Лондон мені здавався хаосом і канікулами. Потім, після від’їзду в Лондон, я ще довго показувався своєму московському педагогу. 

Як ви потрапили до Лондона і Гільдхоллської школи музики і театру? 

— Хтось поділився інформацією про те, що GSMD дає повні стипендії для навчання у Лондоні. Я виграв таку стипендію, зігравши іспит у Празі. 

Загалом в Англії скрипкова школа слабка. Менухін, побувавши в Москві, був вражений рівнем дітей в ЦМШ, і вирішив створити ідентичну школу в Лондоні. Він запросив Марію Сітковську і Наталю Боярську до себе в Лондон. Боярська багато років пропрацювала в Менухінській школі і докорінно змінила ситуацію. Рівень сильно виріс. Сітковська ж відмовилась від пропозиції і залишилась у Москві. 

У Лондоні я потрапив у клас до Джона Глікмана. Це був другий доленосний педагог у моєму житті. 

Із чого почалося ваше захоплення диригуванням?

— На той момент я був студентом GSMD вже шостий рік. Директор закладу запропонував мені спробувати себе в диригуванні. Я потрапив на диригентський курс до Алана Хейзелдайна. На другий рік я виграв конкурс на місце «молодого диригента при Борнмутському оркестрі». Для мене це було дуже несподівано. Але я вважав, що не готовий настільки серйозно зайнятися диригуванням і відсунути альт на другий план. В той час я багато займався на альту і в мене тільки-тільки починали з’являтися хороші сольні виступи. Я до цього довго йшов і відмовився від престижного диригентського місця. Був скандал. 

За великим рахунком по-справжньому полюбив диригування тільки тоді як усвідомим всю складність і глибину цієї професії. Це відбулося декілька років тому, коли я почав брати уроки в Олега Каетані.

Якими якостями характеру повинен володіти музикант, аби стати диригентом?

— Характери у диригентів, як і в інструменталістів, можуть бути різними. Головне – вміння зібрати десятки музикантів в одну музичну ідею за посередництва сильної особистості, життєвого та виконавського досвіду і хорошої техніки. Вміння заставити музикантів повірити тобі.

Як вам вдається поєднувати сольну кар’єру альтиста із диригуванням? Наскільки складно «переключатися» з одного образу в інший? 

— Вміння поєднати обидва жанри в одному концерті залежить від свободи володіння одним, іншим і обома відразу. Я роблю це настільки часто, що, мабуть, вже звик до труднощів: різниця в роботі м’язів і мозку. Елементарно інші рухи. Особливо складно спочатку «махати», а потім грати. Перші 5 хвилин створюється таке відчуття в руках, ніби ніколи не грав раніше. Але цього ніхто не бачить і не чує. Це тільки моє відчуття. 

Зараз мені пише Гібридний Концерт (швидше навіть Симфонію із солюючим диригентом-альтистом) відомий англійський композитор Габріель Прокоф’єв. Це внук великого композитора, сам дуже талановитий композитор і DJ. Я хочу спонукати композиторів писати подібні роботи для розвитку жанру. 

У Києві ви зіграєте концерт Петеріса Васкса, який написано на ваше прохання. Як ви познайомились із композитором?

— Я грав камерну музику з латвійськими колегами і вони наштовхнули мене на думку попросити Васкса написати для альта. Музика Васкса мені завжди подобалась, а він якраз нічого не написав для альта. Набравшись сміливості, я йому задзвонив і попросив. Він погодився не відразу, але, виносивши ідею, створив шедевр. Це музика неймовірно чесна, чиста, вимучена життєвим досвідом. Тут – краса природи, людської душі, її очищення і любов.

Текст: Олеся Найдюк 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *