Інтерв’ю з лауреатом міжнародних конкурсів віолончелістом Олексієм Шадріним.
Що потрібно послухати, щоб зрозуміти хто такий Олексій Шадрін?
— Варіації на тему «Рококо» Чайковського, концерт Антоніна Дворжака, композиції Йоганеса Брамса. Цю музику я розумію, як мені здається.
А взагалі, це важке питання, бо я постійно незадоволений. Мені завжди здається, що можна грати ще краще, ще зрозуміліше.
Ви кажете, що ви не задоволений собою. А який для вас хороший музикант?
— Можу привести приклад. Мої викладачі, яких я дуже люблю, віолончелісти Леонід Горохов та Гарі Хоффман. Це дуже глибокі музиканти. Коли Гарі на сцені, то на всі сто відсотків доносить думки, емоції до слухача. І не важливо, він грає на відкритій сцені чи на закритій — все чутно, все зрозуміло. Це просто до мурашок, ти насолоджуєшся кожною миттю. Це і є справжній музикант.
Вас називають професіоналом. Хто допоміг або що допомогло вам пройти шлях до сцени ?
— Насамперед, мій перший викладач Олена Щелкановцева. Це просто унікальна людина. Вона займалась зі мною чотири дні на тиждень, не кожен викладач так зможе. Радила, що прочитати, що послухати, у нас була тісна й інтенсивна робота протягом багатьох років. Я виріс в її класі.
А з тринадцяти років я зрозумів, що буду займатись музикою професійно. В 14 років розумів, що буду навчатись в Німеччині. І найбільшим прикладом були друзі, старші колеги, які вже мали концерти по світу.
Тобто, це був переломний момент ?
— Був цілий переломний період, коли я сам сідав і займався кожний день. Я знав і розумів, для чого я це роблю. Тоді у мене були маленькі концерти в Україні та за кордоном. Так, це були маленькі концерти, але вони були.
Якби зараз була б можливість повернутись у свої 18 років, ви б теж зробили б вибір — стати музикантом?
— Звичайно. Іншого виходу не було. У мене вся сім’я — музиканти, мене до цієї справи привчали все життя.
Заради чого Олексій Шадрін грає на сцені?
— Це — моє життя. Я дуже люблю музику, це культура, дуже глибока культура. Можна сказати, що я подорожую у часі — можу грати й барокову музику, і класичну, і романтичну, і авангард. Це моя професія, я її дуже люблю, кожний день займаюсь. А сам вихід на сцену… Я без цього не можу, це певні емоції, певне спілкування з публікою. В залі можуть бути люди, які тебе люблять, хтось спеціально прийшов, а хтось тільки з тобою знайомиться і ніколи не чув.
Як було під час пандемії, коли не було можливості виходити на сцену?
— Насправді на початку пандемії я трошки розслабився. Вийшло так, що я прилетів в Харків 8 березня, ще 11 березня ми грали з Валерієм Соколовим концерт пам’яті його викладача. Потім наступний концерт у мене мав би бути 21 березня, але його скасували. І я в якийсь момент навіть трошки зрадів: ну класно, канікули на тиждень, може на два, посиджу вдома, поспілкуюся з мамою. Але вже літом я став розуміти, що все так швидко не закінчиться і вже було важче.
Як вам перші концерти після пандемії ?
— Ми цим літом в основному грали на відкритих площадках, на свіжому повітрі в Європі, в залах поки не грали. Перший концерт у нас був в Мюнхені. І ось люди, які прийшли на цей концерт, були абсолютно «голодні». Вони хотіли й поговорити, і зайти в артистичну, аплодували, вставали, кричали, це був якийсь неймовірний момент! Я це дуже сильно відчув.
В Україні це було не так, тому що ми вже грали практично цілий рік, були камерні вечори, для нас це вже було нормально. А ось для слухачів в Мюнхені це був перший чи другий концерт під час пандемії.
Чи готуєтесь ви до нових обмежень через пандемію? де Вас можна буде почути найближчим часом?
— Поки ми концерти плануємо. Я в вересні дуже добре попрацював. В жовтні теж буде насичено, і один з концертів планую в Берліні. Потихеньку ми виходимо на сцену і в Європі, і в Україні. Думаю, що через пів року — рік все повернеться.
В листопаді буде декілька цікавих концертів, в грудні поки один концерт.
Робота є, в Києві зі студентами працюю, сонечко світить і тому все прекрасно.
Бесіду вела Марія Ревер