Три Квінтети — Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова та Вікторії Польової прозвучать в Києві 18 січня. Про них — склад альбому, твори та композиторів розповіли скрипалька Богдана Півненко та піаністка Ірина Стародуб.
Як обирали твори для альбому
Богдана Півненко: У 2008–2010 роках ми записували перші диски — те, що ми тоді назвали «Антологія сучасної української музики». У мене була мрія зіграти і записати «Український квінтет» Лятошинського. Цю ідею я проговорювала з Валерієм Матюхіним, він підказав, що є «Квінтет» Сильвестрова, який ніхто не записав, не грав його взагалі, він має довгу історію заборони. На одному з Music Fest ми реалізували це у складі «Київської камерати». И я висунула ідею запису цього квінтету на якийсь час.
Потім до нас прийшов Богдан Кривопуст, він хотів робити Фестиваль Лятошинського. «Київська камерата» і всі мої колеги від’їжджали, залишились я, Катя Супрун і запрошені солісти — Ірина Стародуб, Юрій Погорецький та Тарас Яропуд. Кривопусту грошей на цей Фестиваль не дали. Дуже добре пам’ятаю, як ми півтора роки тому поїхали вітати Юру Погорецького з 40-річчям. Ірина Стародуб мені сказала: «Говорила з Кривопустом – грошей не дали». Я запитала: «А чого ми маємо залежати від когось, хто нам щось дасть? Давайте робити – і все». І там, в селі, ми обдзвонили наших колег, Тараса й Катю. Вони сказали, що готові працювати на ентузіазмі і записати «Квінтет» Лятошинського, та Квінтет Сильвестрова, присвячений Лятошинському. Себто, вибір квінтету Лятошинського, як ідея зрів з 2008 року. Я тоді ще не знала ні про «Квінтет» Сильвестрова, ні про «Квінтет» Польової. Сильвестров додався з подачі Валерія Матюхіна.
Коли ми повернулися до Києва, я зустрілася з Тетяною Швед: «От у нас є така ідея». «Прекрасна ідея», — відповіла вона. Так до нас приєдналась Польова, бо Тетяна Швед – її продюсер. Таня написала проект – і все склалося. Так завдяки появі Тетяні Швед сформувався диск.
Думки про «Український квінтет» Лятошинського
Богдана Півненко: Це не є твором для «Квінтета». Там така насичена фактура у рояля і у струнних: всі можливості інструментів використані на повну, що це не є камерна музика – я її такою не відчуваю. Я відчуваю, що це є «Симфонія» Лятошинського, надзвичайно ментальна, трагічна і лірична водночас. Це така Україна, якою бачив її Лятошинський в період війни.
Фінал, до речі, він переписував, тому що перша версія його фіналу не підійшла Партії. «Те, що ми маємо зараз, це більше «паркетна» версія», — казав мені про це Сильвестров, — «Перший варіант не був таким переможним і радісним».
Я вивчила архівні записи – їх, насправді, не так багато. Безумовно, цей «Квінтет» — один з кращих творів української музики ХХ сторіччя. Я дуже радію, що зараз він став популярним і його грають наші колеги у Львові, Києві. Але так було не завжди, тому що він вимагає від виконавця (особливо від піаніста) неймовірної техніки. Це, як Шуман, Рахманінов і Ліст водночас. Надзвичайно віртуозний і монументальний твір.
Андрій Мокрицький, що записував диск, казав, що були спроби запису диску, але вони не реалізувалися, тому що в ході роботи виявилося, як це непросто – його записувати. Я записала досить багато музики, і можу сказати: для запису це складний твір. У 4 людей може бути все добре, а з 5 як щось стається – робиш дублі. Звести 5 людей з такою віртуозною і складною фактурою – дуже непросто.
Сильвестров вважає, що «друга частина «Квінтету» Лятошинського «найгеніальніша»
Про історію створення та виконання «Квінтету» Сильвестрова
Богдана Півненко: В 1963 році у Москві був перший Всесоюзний конкурс композиторів. Сильвестров разом з Грабовським навчалися в Лятошинського, і Лятошинський готував їх на цей конкурс. Сильвестров вирішив писати «Квінтет» під впливом «Квінтету» вчителя, а Грабовський — обробки українських народних пісень. Сильвестров сказав, що йому до сих пір дуже боляче, що історія з цим «Квінтетом» — найважча і найтемніша сторінка його життя, і він не може спокійно слухати його і заново переживає все те, що він пережив. Коротше, Сильвестров так і не приїхав до нас на запис свого «Квінтету».
Тоді, в 1962 році в Києві, на Республіканському відборі до того конкурсу, був зіграний «Квінтет», і вийшла газета «Правда», на титульній сторінці якої – розгромна стаття про те, що Лятошинський готує неправильні ідеологічні кадри. Для Сильвестрова, Лятошинського та всіх інших це була трагедія. Це був момент, який в чомусь надламав Валентина Васильовича. Тобто — «Квінтет» забороняється і в Москву на конкурс його не пускають. Концерти Сильвестрова до 1970 року стають забороненими, вся його музика піддається критиці, а «Симфонія», з якою він закінчив Консерваторію, не виконується. Мій тато, Іван Марчук розповідав мені, що концерти Сильвестрова були без афіш (тобто підпільні), на яких збиралися передові діячі, художники і письменники – всі дисиденти, як їх тепер називають, і ці концерти були надзвичайно авангардні.
Заборонений владою автор і «Квінтет» були покарані за інтернаціоналізм, використовування західноєвропейських прийомів додекафонічної композиторської техніки та авангардного стилю.
У першій і третій частинах є світла тема, як епіграф Лятошинському. У другій частині — подвійна «Фуга» написана за «системою Шонберґа». Коли слухаєш її перший раз, тобі здається, що нічого не розумієш, але коли відкриваєш партитуру — дивуєшся композиторській техніці. Я не знаю, хто б міг зараз написати такий довершений з точки зору композиторської техніки твір – «Фугу». Як архітектура. Вражає висока майстерність того, що написано: ідея, задум, форма. Я уявляю, як Лятошинський із Сильвестровим це відробляв. Зараз, може, навіть і не стоять такі завдання у композиторів, але коли відкриваєш ноти — композиторська техніка вражає. Якщо перша і третя частини дуже суб’єктивні, особисті – я відчула світ митця, то друга частина зроблена в стилі Шостаковича: бюрократична система, яка змітає все. От мої асоціації цієї подвійної фуги. І не дарма вони хотіли показати для композиторського конкурсу, що Сильвестров володіє прийомами серійної техніки, тоді це було модним. Я знаю, що і Скорик бавився в це… Тобто ті композитори хотіли показати, що вони вміють це робити.
Сильвестров казав, що в третій частині спочатку мав би бути голос (це арія) Він це назвав «алюзією на «Арію» з «Страстєй» Баха. Потім вони вирішили, що краще буде без голосу. Знову ж таки, в кінці звучить епіграф Лятошинського.
Це дуже сильна, не розважальна музика. Коли я грала її вперше, Матюхін її диригував, він нас вів і будував музику, відбудовував драматургію й образи.
Коли ми писали цей «Квінтет», ми були самі, хоча Валерій Матюхін допомагав нам на репетиціях, — бо досить непросто було зіграти все разом у Сильвестрова. Але «Фугу» ми писали без Матюхіна, і тут вже було наше відчуття цієї музики, що ми хочемо нею сказати. Дійсно, це конфлікт митця і навколишнього світу. Внутрішній конфлікт був присутній і в Шостаковича, цей «Квінтет» перегукується з його творчістю. Це вічна тема – світ навколо митця, особистісне й об’єктивне, яку Сильвестров просто геніально втілив у цьому «Квінтеті».
Під час запису сиділа Вікторія Польова. Вона була вражена, бо вона не чула цей «Квінтет». І вона сказала: «Знаєте, ми ніколи не взнаємо, яким би був Сильвестров, якби тоді не заборонили цей «Квінтет».
Колись ми їздили з Сильвестровим на гастролі у 2008 і 2012. Він написав «Мелодії миттєвостей», але це — зовсім інша музика. Я його запитала: «Валентине Васильовичу, ви раніше писали таку авангардну музику, а зараз пишете такі прості мелодії». Він сказав: «Я і зараз в авангарді, просто авангард помінявся».
Він – геній. Я дуже щаслива, що мені довелося виступати з ним на фестивалях,
Музика Сильвестрова входить у твою підсвідомість і починає жити в тобі. Але треба дозволити їй увійти туди, як «Квінтет»: коли перший раз його слухаєш, то можна і не дуже зрозуміти. Але потім вона входить у твій мозок і постійно звучить там, не дає тобі спокою. Турбує. Бентежить.
І безумовно, є оце поєднання, коли ти розумієш, що Сильвестров міг вчитися тільки в Лятошинського. У цьому «Квінтеті» я дуже відчуваю цей зв’язок.
Умовно у квінтетів одна епоха – ХХ століття, але — різні покоління. Що у творів є загального, що їх відрізняє
Богдана Півненко: Про «Квінтет» Польової краще за всіх розповість Іра Стародуб – вона і багато грає з Польовою і багато спілкується.
Запис у нас починається Лятошинським, це — час війни, Україна в руїнах. Лятошинський міг поїхати в Москву, але він цього не зробив. Якби він туди поїхав, він би став другим Шостаковичем. Але він залишився у Києві, тому він залишився Лятошинським. Бо він був не меншою фігурою, ніж Шостакович. І він дуже любив цю землю, любив Київ. Якщо його Квінтет — Україна в найважчі роки, в Сильвестрова це – роздум митця в післявоєнні (1960-ті) роки, то Польова своїм «Квінтетом» дає надію на відродження. Моє суб’єктивне відчуття: основна концепція цього диску – відродження української музики й мистецтва. А більше про сам «Квінтет» Іра Стародуб може класно розказати.
Розповідь Ірини Стародуб про «Квінтет» Вікторії Польової
Ірина Стародуб: Епоха одна, але абсолютно різні три погляди, три світогляди, три стилі, три драми й цілих три потужні симфонії. Адже ці Квінтети можна визначити за формою як дійсно великі й концептуальні.
Ми намагалися показати, що є не тільки три Квінтети, якими захоплюємося ми, виконавці, але й ще — композиторська династія, якою ми теж захоплюємось – тобто, педагог-учень. Ще й додалося те, що батько Польової навчався у Лятошинського. Це якась неймовірна історія.
Величний, патріотичний постромантизм у Лятошинського, додекафонічна музика у Сильвестрова, й абсолютно інший жанр у Вікторії Польової — новаторська, духовно-інструментальна музика. Квінтет «Сімург» Вікторії Польової — це дуже важливий, глибокий світ релігійної ідеї. Сімург – птах з іранської міфології, суфійський образ, аналогом якого в ранньохристиянському вченні є птах Фенікс. Вікторія Польова як знавець філософічних трактатів, вчень і різних світових релігій неймовірно багато знає цей «космос». Ідея Сімурга перенесена в наш православний християнський світ, і в «Квінтети» з самого початку піаніст починає з речитації молитви, і це дуже відчутно, — «Молящийся пианист», — говорить Вікторія Польова. А далі розвивається прекрасний музичний матеріал еволюції людини і Всесвіту, як вони одне на одного впливають. Птах у кінці цього «Квінтету» спалює себе. У цьому фрагменті дуже відчутні цитати пташиних співів, і це дуже феєрично, красиво й образно зробила Польова.
Головне питання і задача піаніста у виконанні – це концентрація і надконцентрація. Важкість в тому, щоби зуміти створити справжню ауру й провести її крізь себе, щоби це звучало правдиво. Всі струнки нашої душі, наші почуття та мрії – все проходить за ці 20 хвилин.
Проєкт «Українській квінтет» та запис диску на лейблі Naxos Records — є надзвичайно важливою подію для української культури — прекрасна нагода долучитися до якої з’явилася у нашого суспільства. Така можливість прокачати себе у напрямку справжнього мистецького авангарду. Ми будемо раді кожному, хто долучиться до цієї події. Ми, виконавці, відчуваємо величезну гордість за цей проєкт.
Чому писати альбом на Naxos – це круто?
Богдана Півненко: Серед наших композиторів найбільш записуваним і знаним є Сильвестров. Тобто Сильвестров – це фігура, яку в світі знають, грають і записують, але про Лятошинського ми не можемо такого сказати. Є декілька записів його симфоній, але він менш відомий.
Тому це була моя божевільна ідея, що нам треба вийти на «Наксос». І воно почало складатися: з однієї сторони Таня Швед під’єдналася, з другої сторони диригент Яблонський під’єднався. «Наксос» – Чому це важливо? Зараз на їх лейблі (а вони ж дають реліз про те, що це таке) є присутній «Український квінтет» Лятошинського, якого до цього не було. І «Квінтет» Сильвестрова, який в принципі ніхто до цього за 59 років не записав і не видав. Якщо наберете у пошуковику, побачите, що ці твори вже є, їх можна послухати.
Я пишаюся тим, що ми зробили щось корисне для просування української музики в світі. Вже не дарма прожили.
Продовження цього альбому — інші Квінтети, інша музика.
Ідеї приходять дуже раптово: «Ось вона – ідея». У мене зараз э декілька ідей, вони, правда, не пов’язані саме з цим «Квінтетом» і взагалі з квінтетом. Але це як просвітлення– коли раптом приходить якась ідея, ти загораєшся і починаєш її реалізовувати. Тоді підтягуються люди, підтягуються можливості. Це є свідченням того, що ідея була того варта.
«Український Квінтет»:
ІРИНА СТАРОДУБ (фортепіано),
БОГДАНА ПІВНЕНКО (скрипка),
ТАРАС ЯРОПУД (скрипка),
КАТЕРИНА СУПРУН (альт),
ЮРІЙ ПОГОРЕЦЬКИЙ (віолончель)
У програмі концерту:
Б. Лятошинський. Український квінтет
В. Сильвестров. Квінтет
В. Польова. Сімург-квінтет
