Вистава «Цар Едіп» Театру на Подолі увійшла у лонглист V Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА», як найкраща драматична вистава. Режисер — Давид Петросян. Головні ролі виконують Вячеслав Довженко і Наталя Сумська.
За сюжетом трагедії Софокла, головний герой Едіп залишив царство свого батька, щоб запобігти пророцтву: він уб’є свого батька й одружиться з матір’ю. І прийшовши в іншу місцину, Едіп здобув славу та був обраний управителем, одружився з Йокастою, вдовою тамтешнього владики, який загинув від меча невідомого.
У виставі немає часових й географичних маркерів, а тому ця історія масштабується до сьогодення. Художник-постановник та художник з костюмів — Анна Шкрогаль створила на сцені начебто ще одну виставу у виставі. «Світ героя є природнім продовженням театральної машинерії, вертикальних ферм абсолютно різних форм, що наповнені освітлювальними приладами. Залежно від мізансцени, – спрацьовує той чи інший прибор, показуючи або приховуючи щось. Тобто, сам простір, постійно змінюючись і перетворюючись, за допомогою фізичної фактури, – машинерії, і оптичної, – світла, взаємодіє з героєм і вводить в оману», – зазначила Анна у себе в facebook.
Сценографія у стилі стим-панк, де технології поєднуються з стилізованими античними костюмами. Конструкція з прожекторами є одночасно і троном для Едіпа, і місцем його покаяння — трансформованою Голгофою. І головним акцентом у виставі є гра світла крізь дзеркало, яке є відображенням викривлення дійсності. Світло прожекторів – очі, які дивляться на глядачів у залі, немов натякають на причетність до дійства. Античні «маски», на яких відображають обличчя — суспільство, народ, який неспроможний до самопокарання, як Едіп.
Образ Едіпа, роль якого виконує Вячеслав Довженко, апелює до сьогодення. Якщо спочатку у дзеркалі він бачить себе — справедливого правителя, який тягнеться до світла крізь напімтемряву суспільно-політичної спадщини, яка є по суті тягарем, то наприкінці – криваве дзеркало замість очей — спокута за скоєні гріхи. І не тільки власні. але і своїх батьків. Довженко створює на сцені образ не владного Едіпа, як жертви, а образ людини Едіпа, яка на сьогодні бере всю відповідальність на себе. Без пафосного декларування, але з щирим покаянням і приреченою готовністю нести свій хрест.
У виставі тема прозріння розкривається з різних кутів. По-перше, це історія про духовне прозріння Едіпа-людини попри його фізичну сліпоту, на яку він сама себе приречує. По-друге, спроможність визнавати помилки і нести спільну відповідальність – це крок у прозрінні самого суспільства, яке бачить у дзеркалі до певного сасу лише те, що пропонує йому влада. Саме тому формат гри світла-темряви і його відзеркаленням влучно показує зв’язок влади-суспільство. А спроможність бачити світло, тобто відрізняти правду від нав’язаних наративів, є основою для свідомої ідентичності. Не кожна людина, як і не кожен правитель, спроможний зазирнути правді в очі.
Партнеркою В’ячеслава Довженко по сцені є Наталя Сумська, вона виконує роль Йокасти. Жінка, яка намагається уберегти Едіпа від небажаних сумнівів щодо його походження. А ії материнська любов не приносить щастя нікому.
Акторський склад у вистави — потужний і злагоджено працює на сцені. Роль Клеонта виконує Роман Халаїмов, Тересій — Максим Максимюк, пастух Лая – Олександр Данильченко, гонець — Сергій Сиплівий.
Хор у виставі підсилює неминучість покаяння і самок покарання Едіпа. У певних моментах, хор символізує совість, яка прагне очищення від гріхів. Запит суспільства на чесність і правду був актуальним завжди. Саме тому вистава «Цар Едіп» продукує сучасні сенси, які потребують ретельного опрацювання у всіх сферах життя.
У виставі звучить музика Іллі Разумейко, Романа Григоріва та Арво Пярта.
Фінансування вистави здійснюється зі Стабілізаційного фонду – ініціативи для підтримки культурних та освітніх організацій, що постраждали від війни проти України.
Текст: Ірина Голіздра
