Ми зустрілися зі співачкою  у Saint Bar —  Ніно Катамадзе приїхала на запрошення Марії Дідковської, засновниці ресторану Citronelle та Saint Bar (а також проєктів «Перемога Гідності» та «Відкрита музика міста»).   У  Saint Bar заплановано виступ Ніно Катамадзе у супроводі рояля та скрипкового квінтету та благодійний аукціон, всі кошти від якого буде спрямовано на підтримку Головного військового клінічного госпіталю. 

Вперше що я почула у вашому виконанні — романс Отара Рамішвілі. І це був не джаз.

— Це серенада, яка була створена під імпульсом джазу. Отар Рамішвілі є бардом. Він писав приголомшливі пісні, не схожі ні на що. Він сам писав до них вірші. І ще він був надзвичайно доброю людиною. Він виховав чудового сина, джазового піаніста Зуру Рамішвілі,ітаких піаністів, як Бека Гочіашвілі, Папуна Шарікадзе. Вони – світові музиканти та артисти: Бека грає зі Стенлі Кларком, вони всі закінчили Берклі. 

У Отара є чудова онука, Ліза Рамішвілі, вона нещодавно виступала в Україні, у неї був класичний концерт.

Я чула цей концерт, вона прекрасна виконавиця!

—Вона фантастична! Цей прекрасний аромат музики йде від нього, від його доброти. Все його твори можуть так обійняти тебе – і в житті, і у якихось почуттях. І після цього у тебе накопичується людяність, доброта спроможність співати.

Ваш джазовий всесвіт задіював коли-небудь фольклор?

—Звісно, етнічні корені завжди звучать, на кожному кроці. І головне, е «золоте правило»: в історії грузинської музики немає такого поняття як «національний інструмент», є лише поліфонія, голос як інструмент. І воно насправді, так і звучить. Багатоголосся і є інструментом: скрізь у голосі чутно і оркестр, і бас, і ритміку, і пульс. 

Це нагадує партесний спів – українське  барокове багатоголосся.

—Так, барокове. Але у вас є інструменти. У вас є бандура (яка у мене також є) та багато інших інструментів. А в нас це не дуже розвинуто: у нас є діпліпіто, пандурі, даїра. Коли ви зайдете до музею інструментів в Грузії, побачите — там їх небагато. Але поліфонія звучить дуже чітко. Етнічна музика завжди супроводжується в моєї музиці  інтонацією, чистотою висловлювань, в поезії – розкладами (кількість квадратиків), драматургією. Це автентичність, де можна про щось говорити. У мене класична освіта, і в напрямку джазу, і в напрямку класики я все це можу синтезувати. 

Чи вплинула війна на ваш репертуар?

— Так. Взагалі, репертуар не змінився, а от ставлення до репертуару всередині мене змінилося. Змінились навіть самі слова, їх сенс. Додалося стільки суму і великого бажання сказати все по-іншому.

Війна вплинула на ваші взаємини з друзями?

—Так, звичайно. Але, на щастя, у мене немає жодної людини, котра не розділяла б мою точку зору. Всі  мої друзі за Україну, за мир, за нормальне майбутнє.

Ви були в Україні від початку війни близько семи разів, так?

— Так.

Ви спостерігали за розвитком та становленням багатьох українських співаків. Чи бачите потенціал України, нові імена?

— Якщо чесно, бачу висловлювання в різних форматах, не тільки в співу. По-перше, війна сильно вплинула на художників. Я бачила багато виставок у Грузії. Я бачила багато виставок у Львові, щоразу роздивлялась там багато галерей.  Додалося більше сміливості, тому що змінився сенс життя, життя стало цінуватися більше. Якщо після війни державні інституції працюватимуть за європейськими, або американськими, або цивільними напрямками, все зміниться. Зміниться Міністерство культури. Якщо воно буде зруйноване повністю і побудоване з нуля, стане ефективнішим для молодшого покоління. 

Два роки я була членом журі «Х-фактору». Після цього  мільйон разів ця передача змінювалася: молоді групи, зовсім нове, сучасне звучання. Кардинально змінилась і попмузика: вона дійшла до світового рівня. Є артисти просто фантастичні, і вони працюють на світову публіку. Після війни Україна буде першою непереможною та незламною країною. Цю планку треба підтримувати.

Зв’язків між Україною та Грузією  доволі багато? Чому? 

— Звісно, нас об’єднує відкритість, духовна чистота. Люди відкриваються одне одному, тому що вони – хороші люди. Наша історія дуже схожа. Ми ніколи нікого не завойовували. Все наше життя ми захищаємось. Нам не потрібно шукати якісь вигадані аргументи, все і без слів можна поєднати.

У вересні отримали орден княгині Ольги ІІІ ступеню

— Так.

За що ви його отримали?

— Дуже складне запитання для мене. Це – вся любов до моєї України. Не знаю, чому дали орден.

Як звучить  офіційне формулювання?

— «Орден за зближення між державами у діяльності… ». Я така задоволена. Я дуже вдячна! Думаю, що ця нагорода належить моєму народові. Я сприймаю цю війну як власну. Знаю багатьох людей, моїх друзів, у яких немає більше сім’ї, у яких зруйнована доля. Я відчуваю їхній біль, їхню любов – вони приймали мене в цій країні. Але мені не потрібно більше причин для того, щоби просто сюди приїхати. Якщо я не можу побути на війні, я приїду і буду співати. Я можу приїхати, піти в госпіталь і обійняти солдат. Тобто я не вигадую тих історій, у яких мені варто бути хорошою. І оця нагорода належить моїм друзям. Ми були першими, ми з Ніколозом Рачвелі зібрали 80 артистів, і всі артисти приїхали. Ми сказали одразу: «Ми поруч». Нам говорили: «Яка музика, якщо війна?». Ця нагорода для мене була чимось дуже-дуже приємним: хтось помітив оцю всю мою дорогу та працю.

Від початку вашої кар’єри ви завжди брали участь у благодійництві, завжди був концерт + благодійність. Навіщо вам це було потрібно, це ж важко організовувати?

— Ну так. Легше навіть нецікаво жити.

Як ви познайомились із Марією Дідковською?

— Ми познайомились із нею у її  чудесному ресторані. Те, що створено тут, створено з любовʼю, – а яка атмосфера, ж бачите, – це для того, щоб гостей приймати. Для мене гості – важливі. І настільки тут все збігається, резонує, настільки красиво про це говоримо, навіть із Марією, що розумію, що воно так відчувається, так розповідається, так співпереживається. Ми приїхали сюди без слів, узагалі. І я буду приїжджати ще і ще, як мінімум триста тисяч разів.

Як ви думаєте, що буде завтра на благодійному концерті?

— Буде дуже добре, я впевнена.