Футуризм – це сьогодні, Олександра Екстер

Олександра Екстер

Велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе. Версія Дмитра Горбачова.

Олександра Екстер (Григорович) – вчителька класиків українського, єврейського, російського, словацького, кубинського мистецтва.

Доповідь Олександри Екстер на відкритті у Києві 31 березня 1918 р. виставки декоративних робіт Є. Прибильської та художниці-селянки Г. Собачко:

«Одним з видів декоративного мистецтва є малюнки для виготовлення тканин та килимів, шиття та вибивання. Суттєва особливість цього виду мистецтва – це площинне вирішення форм у рослинних, тваринних та архітектурних орнаментах. Сама декоративна композиція відрізняється від живописної тим, що вона зумовлена обов’язковістю ритму, тобто повторюваністю кольорових силуетних форм у малюнках, наприклад, для тканин, де ритм може бути більш вільним та ускладненим. Простішим видом ритму також слід назвати і симетричне зображення, що його часто зустрічаємо у примітивних композиціях.

Декоративні малюнки підпорядковані техніці майбутнього виконання, і через те лише малюнки для вишивання та ткання килима можуть бути вільніше вирішені у лініях та барвах.

Поглиблено вивчаючи народну творчість та композиції, що виходять з неї, ми бачимо, що попередній підхід до них був суто зовнішній. Художники побоювалися вийти за межі умовної форми, остерігаючись втратити «стиль», вони брали забарвлення, яке дав їм час. Інтенсивність барв, властива молодим народам, зокрема слов’янам, була замінена патиною часу – це здавалося правильним, подобалося, бо нагадувало старовину. Однак такий підхід аж ніяк не може бути названий роботою з народного стилю, оскільки тут в основу не були покладені пошуки за коренями і законами колірної та лінійної композицій.

Говорячи про закони композиції колориту в народному мистецтві, можна вказати на старовинні ікони, де первісний колорит досягає максимального напруження, а композиція має внутрішній ритм і рівновагу. Зразки сучасної народної творчості у слов’янському мистецтві також виявляють чистоту та інтенсивність барв.

У народній декоративній творчості ми вбачаємо розвиток композиції від ритму примітивного (килим, глина) до динамічного включно (великодня писанка).

Євгенія Іванівна Прибильська, базуючись у перших своїх роботах на народних орнаментах (вишивки, килими), будувала свої композиції спочатку за принципом народних примітивів і, лише вивчивши їх протягом кількох років, перейшла до композицій, зумовлених ритмами, побудованими на лінійній та колірній гармонії і дисгармонії. Це вивчення народних примітивів дало їй змогу, працюючи творчо вільно, зберегти свій стиль. Подані на виставці роботи – це композиції, що носять український характер, зрозумілий сучасним художникам, які підійшли до стилю безпосередньо як до колірного завдання, багатого ритму, часом складної конструкції. Прибильська, яка пройшла послідовний розвиток місцевого історичного орнаменту і ввібрала в себе гостроту і свіжість орнаментів писанок, створює свої праці сповненими руху та динаміки. У малюнках своїх з живописного боку вона йде шляхом, тотожним шляхові Матісса у живописі. Так, Матісс, інспірований Сходом, його орнаментом, його барвами, шукає у своїх композиціях повного злиття ритму і руху орнаменту в тканинах із предметами, розміщеними на них. Прибильська, що пройшла західну культуру живопису, як сучасна людина не могла уникнути шляху, вирішеного Матіссом у живописі, індивідуально перетворивши це у своїх роботах. Аналогічні пошуки в галузі декоративного мистецтва відбувалися в Парижі, коли група художників, об’єднаних Пуаре, використовуючи дитячу творчість як примітив, натхнена Матіссом як художником найбільш інтенсивного колориту, що зрозумів рухи колірних плям у східному орнаменті, захоплена орієнталізмом Бакста, представленим у його паризьких постановках, створила новий рух у декоративному мистецтві. Тут дитяча, безпосередня, наївна творчість, сповнена свіжості й гостроти, поєднувалася з насиченістю та багатством західної живописної культури.

Ця взаємодія мистецтва триває й далі. Досить поглянути на твори Ганни Собачко, селянки с. Скопці Полтавської губернії, яка займалася вишиванням орнаментів з першого періоду творчості Є. І. Прибильської. Тут у кустарних майстернях О. В. Семиградової, де було почато вишивання та ткання, Є. І. Прибильська застосувала малювання як копію для вишивання і малювання творче – Г Собачко відразу вирізнилася з-поміж інших своїм колоритом, композицією і вже в ранньому періоді виявила творчі сили. Надалі розвиток її йде тим самим шляхом еволюції – від примітивних забарвлення та форми до композиції все більш складної. Згодом ця композиція набуває руху і сама барва стає багатшою й інтенсивнішою.Її безпосереднє сприйняття квітів, птахів, будівель, уміння перекласти це у площинну композицю, всі ці втілені в орнаменті враження від життя і тканин – східних, китайських та ін.- все це засвідчує в ній великого художника. Цікаво, що в деяких роботах вона пробує розкласти тон, в інших – дати фактуру, що ясно вказує, як сильно відчуває вона сучасний живопис. Однак разом з тим творчість її народна. Народні форми, які вона ввібрала ще в дитинстві з орнаментів та природи, близькі до цього стилю, і сама композиція зросла на тих самих народних основах. Тут ми бачимо і симетричність, властиву народному мистецтву, і складну орнаментику, а також свіжість, властиву духові молодих слов`8янських народів, яку вони сприйняли зі Сходу.

Собачко – найяскравіший приклад того, що народне мистецтво залишається народним у своєму розвитку і що для того, щоб мистецтво існувало і зростало, ця еволюція , тобто поповнення його живими джерелами, необхідна. 

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.