В художній галереї «Діалоги» (вул. Соборна, 2) більш ніж тиждень тому (13 січня 2024 року) відкрилася виставка виставки різноманітних карт, створених дітьми «Глобус Чорного моря» на підставі наукової та арт-шкіл. Школа тривала одночасно у двох українських містах — Одесі та Миколаєві.
З сайту проекту: «Основною метою було познайомити дітей з картами, навчити їх орієнтуватися на них та заохотити до проведення власних досліджень про Чорне море. Додатковою метою було надати підтримку дітям у цих містах, які перебувають у складних умовах війни та регулярних обстрілів. В кінці школи кожен учасник/учасниця створив/створила власну карту Чорного моря на обрану тематику. Загалом на виставці представлена 31 карта. Тематика карт варіюється від важливих оселищ для дельфінів, глибин Чорного моря та морських торговельних шляхів до затонулих кораблів і скарбів».
Виставка ще триває з починаючи з 23-го й до 27-го січня з 14.00 до 18.00.
Спеціально для читачів Kyiv Daily інтерв’ю з одним з засновників проекту й просто з крутою людиною:
Євге́н Олекса́ндрович Ди́кий український науковець, військовик, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України, у 2014 році — командир 2-ї роти, пізніше заступник командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар». З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр (фотографія з Вікіпедії, вільної енциклопедії) .
Це третій маленький підпроект в рамках одного дуже великого і дуже довгого проекту, який називається ЕМБЛАС, це абревіатура з довгої англійської назви, яка перекладається як «Покращення екологічного моніторингу Чорного моря». Проект стартував аж у 2013 році, він був взагалі успішний і наразі продовжується. Його головна доросла мета, це запровадити в чорноморських країнах ті практики екологічного моніторингу морів, які вже давно є стандартом для Західної Європи, для ЄЕС. Тобто наблизити європейські країни, і два члена ЄЕС, які вже в нас там є, і три кандидата, ось наблизити їх до екологічного моніторингу саме за стандартами ЄЕС. Це доросла мета. А в рамках цього є так би мовити педагогічні підпроекти, оскільки ми вважаємо, що все, що ми будемо робити для моніторингу Чорного Моря – воно все позбавлено сенсу, якщо нове покоління не буде розділяти наші цінності, не розумітиме цінності нашого моря, і з дитинства не буде виховуватися власне на тому, що це море треба зберегти, і цю шкоду, яку людина задала, треба виправити. Власне, й моніторинг для цього. Саме тому весь час поки йде ЕМБЛАС паралельно з дуже серйозними дорослими дослідницькими проектами, наприклад трьома великими дослідницькими експедиціями через все Чорне море (Одеса – Батумі), і десь десятком прибережних експедицій в Українській акваторії – ось паралельно з цим весь час ідуть різні проекти зі школярами. Але до великої війни ми ці проекти робили безпосередньо на березі моря, з виїздами, зокрема на Тілігулі були дуже цікаві проекти, останні перед великою війною. Далі почалася велика війна і проект загалом почав помітно переформовуватися. І ми, науковці втратили можливість виходити в море, і змушені поки що робити те, що можна робити тільки на березі. І це саме стосується й педагогічної компоненти. ЇЇ теж доводиться робити, по-перше, на березі, але по-друге, є ще необхідність врахування безпеки. Тобто ми тепер далеко не всюди можемо дітей зібрати, бо може прилетіти. І ми відповідаємо за їх безпеку. Але ми вирішили все одно, не переривати, а просто пошукати, як в цих умовах можна щось робити, і отак з’явилася наша співпраця з галереєю «Діалоги», яка нас спочатку зацікавила саме захищеним приміщенням.
Власне, цим самим підвалом, в якому ми зараз пишемо це інтерв’ю. Але виявилося, що це набагато більше, ніж просто захищений підвал, виявилося, що це дійсно територія мистецтва і творчості, і фактично саме вже в співпраці з Оленою Великою, з’явилася ота концепція, яку ми реалізовуємо вже втретє. Для чого ми це робили? Поки йшов довоєнний ЕМБЛАС, наша педагогічна робота з дітьми теж була виключно про науку, про екологію, про збереження моря. А ось ця ідея гібридизувати наукові знання і арт-терапію – це власне вже спільна наша ідея з галереєю «Діалоги», з Оленою Великою, і мені здається, що гібрид вийшов дуже плідним. Чесно кажучи, набагато більш пліднім, ніж ми напочатку очікували. Ми, якщо чесно, спершу бачили це скоріш як арт-терапію для самих дітей, але без якогось, скажімо так, вихлопу назовні. А в результаті виявилося, що діти, яких можна надихнути на мистецтво якимись науковими ідеями, в результаті видають на-гора такі цікаві арт-продукти, які потім можуть зацікавити і інших людей, зокрема й дорослих. І саме тому після першого нашого проекту, який називався «Чорноморські щоденники» (виставка цих дитячих робіт вже навіть не тільки в Україні демонструється, вона навіть сусідню Румунію підкорила, справила там певний ефект, можна сказати, фурору), ми запустили вже третій арт-проект і замахнулися на найскладніше. Притому ми не шукаємо простих шляхів, тому ми все водночас ускладнили й географічно. Перші два проекту були суто в Одесі, а цього разу ми охопили ще й Миколаїв. Ми дуже хотіли ще й Херсон, но там ніяк не вдалося вирішити питання безпеки, там зараз все занадто небезпечно. Якщо навіть можна було б зібрати дітей десь у підвалі, то дорога небезпечна. Но тут Миколаїв все-ж таки значно простіший, тому Одесу-Миколаїв ми змогли зараз охопити, і ми дуже ускладнили завдання. Якщо все ж-таки діти мали намалювати просто твори мистецтва, надихнути певною науковою інформацією, яку ми їм давали, то цього разу ми вирішили взагалі залучити дітей саме до той сфери, де наука й мистецтво перетинаються найтісніше, й обидві частини є незамінними. Це картографія. Картографія ж історично була саме мистецтвом, стародавні карти – це витвори мистецтва, які малювали дуже потужні художники, але ж вони мали не просто намалювати щось красиве на географічну тему, вони мали красиво зобразити певну інформацію, яку отримували від мандрівників. І ось фактично ми поставили наших дітей в такі умови – тобто тоді, коли картографія і мистецтво знов розійшлися, картографи користуються потужними комп’ютерами як інструментарієм, і там все мало мистецтва, там вже гола техніка, а митці знов зайнялися іншими справами, відповідно, бо з комп’ютером не поконкуруєш, а ось наших дітей ми поставили в ситуацію умовно кажучи картографів шістнадцятого століття. Коли ти маєш саме як митець не просто щось намалювати, а намалювати карту, яка несе абсолютно конкретну змістовну інформацію. Ну і хочу сказати, що діти загалом блискуче з цім впоралися. Ясно, що сюди вкладена робота, меншою мірою наша, тобто лекторів-науковців, більшою мірою тих інструкторів-митців, які разом з ними пройшли весь цей шлях, ділилися з ними саме техніками виконання робіт, але загалом гібрид вийшов чудовий, і я думаю, що ці карти багато кого змусять про щось замислитися, на щось надихнути… Що мене дуже зокрема порадувало, це те, що дітей надихнули дуже різні теми. Тобто ми боялися, що всіх надихнуть тільки затонулі кораблі. Ну ясно, що затонулі кораблі були. Це починаючи від так званого Чорного Принца, й закінчуючи, звиняюся, Москвою, це все було відображено, але слава богу, виявилося, що це далеко не більшість. А насправді знайшлися діти, яких надихнули самі різні речі – і шлях із варяг до греків, і аргонавти, і грецькі колонії… Це така історія людства. А, до речі, історія всесвітнього потопу. От не всі дорослі знають, що взагалі легенда про потоп виникла, коли після одного з землетрусів Чорне море, яке на той час було озером, з’єдналося зі Середземним і відповідно почало швидко наповнюватися. Так от, одна з дітей зробила абсолютно блискучу карту Чорного моря до потопу і після потопу. Когось надихнула ще давніша історія, геологічна, є цілих дві роботи, натхненних океаном Тетіс, власне залишком від якого є наше Чорне море, звичайно дуже багато тих, кого надихнули чорноморські мешканці, і наші рідні, і навпаки, інвазійні види, завезені в Чорне море людиною, і те, і те є. Є до речі такі абсолютно наукові карти міграцій риб в Чорному морі, але цікаве те, що навіть такі дуже неестетичні, неприємні речі, а саме забруднення Чорного моря, саме сміття в Чорному морі, виявляється, можуть надихнути, і це як раз дуже важливо, бо мистецтво має більшу силу ніж наука в тому, щоб привертати увагу суспільства до будь яких екологічних проблем, і надихати саме на їхнє вирішення. І ось коли ми побачили абсолютно блискуче виконані, абсолютно художні, але саме карти забруднення Чорного моря, ми зрозуміли, що о! бінго! Ми точно досягли, принаймні з цими дітьми саме того ефекту, на який сподівались. Ну, тепер побачимо… Ми сподіваємося, що оскільки ми самі знаємо це від батьків, діти отримали додаткові нові знання, що до речі, будемо відвертими, особливо актуальне саме зараз. Ніколи не було зайвим, але підчас, вибачте, не при людях будь сказано он-лайн навчання, оце особливо важливе. Ще в перших наших проектах ми зіткнулись з тим, що, на жаль, те, що в наш час вважалося рівнем двієчника-трієчника, на даний момент не кожний відмінник володіє цією інформацією… Насправді в нас жахливий провал в середній освіті. Це сильно виходить за межі нашої з вами зараз розмови, але якщо ми принаймні для кількох десятків дітей хоча б в одній сфері змогли ці прогалини залатати, це те, що ми могли конкретно зробити з нашими силами й нашими ресурсами. Й ми вже знаємо, що вони цими знаннями вже діляться. Там де їх просять й там, де їх не просять. Вони їх несуть далі в маси, і своїм батькам, і своїм однокласникам, і це насправді прекрасно. Тому на нашу думку проект вдався, і сама ідея настільки плідна, що ми звичайно зараз трошки переведемо подих, бо проект був непростим, особливо безпосередньо для менторів, для тих митців, які зараз з Оленою Великою працювали саме з дітьми від і до… Треба зараз трошки видохнути, але я думаю, що далі буде…
Записала та розшифрувала Марія Галіна
