У перші вихідні листопада в Одесі Міжнародна літературна корпорація Meridian Czernowitz за підтримки Українського інституту книги, і Фонду імені Роберта Боша провела в культурному центрі UNION Поетичні читання Meridian Odesa – масштабну літературну подію за участі провідних українських літераторів та волонтерів.
Програма складалася з 14 літературно-дискусійних подій, але оскільки це майже неможливо охопити, я зупинюся не на всіх, а мабуть на трендах. Тим більш оскільки фестиваль проводиться вже вдруге, є з чим порівняти.
По-перше, хоч і в анонсі було сказано, що реєстрація обов’язкова, вхід на безкоштовні події (а всі події були безкоштовні) був вільний: здається, минулого року так не було, були якісь бейджі, окрема реєстрація ЗМІ, тощо… Взагалі, навіщо штучно обмежувати аудиторію, коли приміщення дозволяє вмістити велику кількість людей, я не дуже розумію… Цього разу ніяких обмежень не було і це приємно (бо звісно, не всі встигають зареєструватися, хтось взагалі отримує інфу у останню хвилину, ну й так далі).
По-друге, пішло трошки зверхнє ставлення гостей до аудиторії. Я дуже люблю Жадана, але мене трошки здивувало минулого разу, яку саму програму він обрав «для одеситів»; переважно ранні вірші та лірику «про любов», бо мабуть, вважав, що складні і найпотужніші його вірші вимагають іншої аудиторії.
По-трете, нарешті гості пустили на майданчик хазяїв. Я пов’язую цей безумовно добрий крок із колишнім матеріалом Світлани Бондар, присвяченим подіям минулого року (цього року саме вона модерувала читання одеських поетів). Власне, перший день фестивалю й відкрився читаннями поетів, які презентували різні напрямки та різні генерації поетичної Одеси – Ігор Геращенко, Марина Забуранна, Гліб Кучма, Андрій Хаєцький (який до речі презентував саме тут і зараз свою нову книжку), Жанна Шарапова, серед яких провідні фігури одеського літературного процесу та волонтерства. Дмитро Журавель, який теж був заявлений у анонсі, не доїхав, шкода. Звісно, в Одесі поетів більше, ніж вийшло у минулу п’ятницю на сцену, але початок покладено.
Що дуже приємно, на одеситів зібрався майже повна зала – бо у одеських поетів закономірно скалася своя стійка аудиторія прихильників та шанувальників (наступного дня, навіть зранку (умовного ранку, бо ж вихідний!), на презентацію книжки Зої Казанжи теж прийшло, м’яко кажучи, немало народу, а щоб підписати книжку, вистроїлася чимала черга). Що до саме поезії, то я звернула увагу на те, що тема війни в текстах одеситів поступово відходить на другий план – і це, як на мене, добра ознака. За три роки травма вже встигла переплавиться на поетичний матеріал, хоч звісно не зникла зовсім (ми й не очікували). Взагалі презентована на фестивалі (й не тільки) одеська поетична лінія фактурна та життєлюбива і частіше спирається на риму, та регулярне віршування, ніж на верліброву форму.
Тим помітніший її контраст із поезією військових – Дмитра Лазуткіна та Ярини Чорногуз, яка була презентована на останній день фестивалю. Тут треба сказати, що принаймні за поезією Дмитра Лазуткіна я слідкую вже давно, і радикальні зміни, які відбулися з нею, пов’язані саме з війною. Якщо раніше він теж дотримувався, умовно скажімо, більш мнемонічних поетичних форм – тобто рими та розміру, то зараз, як він сам зауважив, війна як цивілізаційна катастрофа вимагає радикально інших засобів висловлювання; його остання поетична книжка побудована на позбавлених метафор, жорстких, майже документальних, демонстративно прозаїзованих текстах. Те ж саме відноситься і до текстів іншого лауреата, тобто іншої лауреатки найпрестижнішої літературної премії України – текстів Ярини Чорногуз. Взагалі «поетична мова війни» безумовно потребує свого дослідження, але, як зауважила Ярина Чорногуз, саме поезія виявилася художнім засобом швидкого реагування – проза через свої специфічні особливості зазвичай гальмує… Взагалі мова війни і мова миру (навіть умовного миру, через наші обставини) це очікувано та цілком природно дві різні мови.
Інший тренд, на який я хотіла б звернути увагу, це літературоцентричність цьогорічного фестивалю. Звучить, звісно, комічно, бо фестиваль саме літературний, але саме цього разу знаковим фігурам української літератури був присвячений помітний сегмент часу-простору: від блискучого літературознавчого виступу Олександра Михеда, що презентував книжку «Живі. Зрозуміти українську літературу» до не менш блискучих бурлескних лімериків Юрія Іздрика. Додам, що виступи знакових фігур фестивалю – а саме Ігора Померанцева (Літературний вечір Ігоря Померанцева та Олександра Бойченка: «Поет і перекладач про ґрунт, вино, ефір та еротику»)та Юрія Іздрика були призначені на самісінький пізній вечір, бо це гарантовано забезпечило аншлаг навіть в темні часи воєнного листопаду.
Взагалі література – це те, що об’єднує націю, бо люди зазвичай спілкуються через певні коди, а література і взагалі поезія і є такий код, і коли Іздрик в своєму лімерику присвяченому класику української літератури приховано (а може й відверто) цитує Жадана, і цитату аудиторія впізнає і радісно сміється, це класно.
Марія Галіна
