Василь Корчевний вчиться в аспірантурі Могилянки і працює в бібліотеці. «Будні бібліотекаря» — це його колонки про старі книжки, читацький щоденник. Рой Якобсен. Ангел зимней войны
…Історія, яку розповідає нам сучасний майстер прози з Норвегії, відбувається під час радянсько-фінської «Зимової» війни 1939-1940 рр. У ній Фінляндія втратила Карелію. Однак зберегла суверенітет.
Вражає актуальність цього історичного тла в Україні сьогодні: маленька країна затято протистоїть сусіду з імперськими амбіціями.
Одним з ключових етапів війни була битва при Суомуссалмі, під час якої фінам вдалося зупинити просування радянських військ, і яка досі вважається еталонним прикладом вдалої операції при оборонній війні.
Однак книга не про це. Не зовсім про це. Вона виходить на більш універсальні теми: людської самотності, людяності перед обличчям смерті, холодної і байдужої долі. Для того, щоб Суомуссалмі не дістався СРСР, фіни спалюють своє місто і відходять до околиць, з яких будуть вести партизанські атаки. Усі жителі залишають свої домівки, не знаючи, чи колись повернуться. Військові приготувалися підпалити будинки.
Головний герой — єдиний, хто відмовився залишати місто. Разом із ним ми пізніше дізнаємося, що в одному зі врятованих ним від вогню будинків (жителі якого – сімейна пара похилого віку, чиї діти воюють десь на іншому фронті) в будинку, який збираються спалювати, прибрано, наче перед святом.
І на столі записка, в якій хазяйка просить військових не соромитися все палити: «вона все вичистила і вимила тільки для того, щоб подарунок, який вона робить Фінляндії, був справді хорошим».
Чому головний герой відмовляється покидати Суомуссалмі? Він і сам спочатку не знає. Усім він говорить, що надто звик до свого міста, свого місця. І не уявляє життя деінде. Однак, насправді, він ніколи і не відчував тут себе своїм. Його звати Тіммо. Він – кремезний велетень, юродивий, якого усі вважають дурнем. Йому сниться кошмар: він стоїть перед зачиненими дверима і не може їх відкрити, бо не знає, де його ім’я. А без імені ніяк. Можливо, це його спосіб переживати відчуття кризи ідентичності. Його одноманітне життя дроворуба, який і щастя уявляє собі як тьму дерев, що чекають на те, щоб бути вирубаними, його повсякдення, яке майже ніколи не змушує приймати важливі рішення, відчуженість від нього, за рідкими винятками, жителів міста – все це перетворює життя Тіммо на сукупність автоматизмів, майже тваринне животіння. І він єдиний, хто залишається у місті, яке вже покладено на жертовник війни. Місто от-от підпалять. Майстерна антитеза: єдиний, хто відмовляється покидати місто — той, хто ніколи не відчував повною мірою свою приналежність до його громади.
Тіммо, лісоруб, залишається і стає янголом-охоронцем для групи дроворубів з Союзу, яких занесла до Фінляндії лавина війни, а конкретніше, радянська дивізія, що зайняла майже повністю згоріле місто. Одного, наприклад, «мобілізували», коли він повертався додому з купленими для дружини черевиками.
Страшна і скрутна ситуація оголює сталеву волю Тіммо, його рішучість і людяність які розчинялися до цього в повсякденні і зневазі людей навколо.
Давши голос зневаженому, але сильному духом, Якобсену вдається розгорнути пронизливу історію про прийняття Іншого, про міцні стіни між людьми і про велику відданість, що може ховатися за цими стінами.
Текст: Василь Корчевний
1 коментар
Інтригуюче…