«Вместе» — это цикл статей Kyiv Daily о людях нашего города. Они вместе делают общее дело. Как правило, они не подписывают друг с другом трудовых соглашений, их мало интересуют корпоративная этика и коммерческая выгода.
Героев этой рубрики объединяет дело, которое им трудно назвать работой в обычном смысле этого слова. Герои новой истории — Оля Диброва, Александр Жук, Стас Невмержицкий, — «Радіо Ісландія».
Мы разговариваем на карантине, у каждого своего окно конференции, я прошу представиться-рассказать о себе и спрашиваю, кто начнет.
Стас: Я — Стас. Закінчив музичну академію імені Чайковського. Працюю редактором на «Радіо Ісландія». Хобі в мене – теж саме, що й професія: слухати, любити українську музику і знати її.
Оля: Я навчалась у Одеській середній спеціалізованій школі ім. Столярського по класу теорії. Потім закінчила Київський інститут музики ім. Глієра по класу вокала. Хобі: катання на велосипеді, миловаріння, кулінарія.
Александр: Олександр Жук. Закінчив історичний факультет Львівского університету. Ще є освіта та практика психолога.
Хобі? Поїздки, мандрівки, музеї, театри. Сподіваюся незабаром знову з’явиться можливість всім цим захоплюватися.
Что для вас троих значит «Радио Исландия»?
Оля: Радіо Ісландія для мене це гордість і віддушина.
Олександр: Для мене Радіо Ісландія – це новий досвід. Грандіозний виклик. Зараз, в зв’язку з цими подіями (пандемией) мені так не вистачає цього.
Стас: Я навіть ніколи і не думав так серйозно. Це радіо, мабуть, як мрія: от і прийшла. Оскільки я вчився, і думав: А навіщо це все потрібно? Ось ця мрія і шанс – показати те, чого нас вчили, реалізована – мати радіо класичної музики. Нехай так буде – реалізована мрія.
Реализация мечты, продолжения удовольствия. Александр, а вы с музыкой впервые встретились так плотно?
Олександр: якщо дуже коротко – ні.
А если не коротко?
Олександр: Думаю, що з музикою я зустрівся в роки, напевно, чотири. Я з родини військових. Тоді ми жили в Севастополі. Мама повела мене на новорічну виставу в міському театрі. Це була музична вистава. Звісно, я не пам’ятаю, що і як там було. Але все разом – атмосфера та музика – справили на мене неймовірне враження. Отже, з чотирьох років.
З того часу я захопився музикою. Був меломаном, хоча музичної освіти в мене немає.
Еще один вопрос к вам троим: как вы познакомились? С чего для вас началась «Радіо Ісландія»?
Оля: Все почалося, коли мені запропонували розширити мою програму «Час класики» на каналі Ісландія до радіо з класичною музикою. По-моєму, це був початок січня минулого року. Я вела концерт Kyiv Mozart Orchestra в Fairmont. В антракті до мене підійшов Сашко. Ми з ним поговорили про культуру оплесків. Я відразу помітила його ентузіазм і через місяць запропонувала робити радіо разом.
Потім було питання: хто б міг займатися підбором музики і складанням тематичних плейлистів? Я в класиці розбираюся, але я не експерт. Не пам’ятаю — чи то я комусь написала, чи то мені Фейсбук показав Стаса. Він розповів про себе і я запропонувала зустрітися. Наступного дня ми пішли в Маріїнський парк, випили по капучино і через 20 хвилин інтенсивного спілкування про музику я зрозуміла: він саме той спеціаліст, якого я шукала.
А что такое «культура аплодисментов»? Нельзя аплодировать в середине произведения – это обсуждали?
Оля: Так. Саша сказав мені: «Олю, ти якось дуже делікатно пояснюєш це гостям». Я кажу: «Ну зрозумій, ми в Fairmont, слухаємо гарну музику в чудовому залі. Я ж не можу вийти і сказати: «Панове, ви що, з глузду з’їхали, аплодувати в середині твору»? Хто я така? Люди заплатили по 500-1000 гривень за квитки, щоб їх зі сцени хтось навчав життю?» Хоча … кожного разу, коли я там веду там концерти, я все ж натякаю: «У творі чотири части. Будь ласка, прибережіть свої оплески до кінця твору », але гості все одно аплодують. Ми з музикантами вирішили: «Окей! Це не консерваторія. Нехай аплодують коли завгодно! Головне — не посеред частини».
Олександр: Хочу додати, я був приємно здивований і залом де відбувався концерт, і програмою концерту, тішили музиканти, але атмосфера була якась незвичнайна, дуже тепла та дійсно камерна, зовсім не схожа на концерти у Філармонії або оркестрові концерти в Опері. І все це було завдяки саме ведучій концерту. Мене це дуже зачепило, ми не були знайомі та я просто захотів познайомиться та поспілкуватися. Що було далі Оля вже розповіла.
Скажите, как вы распределяете обязанности между собой?
Стас: Я відповідаю за наповнення сторінки в Фейсбуці, формування плейлистів.
То есть все изобретательные шутки-мемы в Фейсбуке – они на Вас?
Стас: Ага.
Ольга, за что отвечаете вы?
Оля: Я організовую та контролюю процеси, відповідаю за зйомки. Займаюся розробкою і втіленням іміджевих спецпроектів, наприклад, таких як щоденники фестивалю Bouquet Kyiv Stage. Також веду комунікацію з технічним отделом. На зйомках можу знайти підхід до будь-якого працівника концертного залу, тому нас всюди пускають і вмикають світло де нам потрібно)) Я обожнюю коли ми знімаємо допрем’єрні покази, репетиції, коли можна побачити артистів і музикантів в робочому процесі, розглянути костюми і красивих танцівниць. Загалом, я з’єдную робочі процеси.
А программный директор – это такой человек, который просит всех включаться в процесс?
Оля: Так. Я, як мотиватор і натхненник, збираю все в одне ціле. До того ж, я намагаюся направляти Стаса. Він приголомшливий співробітник, але іноді його…
Стас: Заносить.
Оля: Так. Але я роблю це дуже акуратно. У нас недавно була розмова на тему проявів гречки і предметів побуту. Я попросила більше не постити віолончелістів, які грають на інструменті туалетним папером. Це ж не наш рівень по піраміді Маслоу.
Александр, какая роль на вас?
Олександр: Ми живемо театральним, балетним та філармонійним життям Києва – я відповідаю за пошук подій для наших анонсів, які випускаємо у відео форматі, так звані Щоденники Радіо Ісландія. Акцент робимо на етапі репетицій, аби показати глядачу як працюють артисти та музиканти над проектом, надаємо можливість підгледіти за завісу, так би мовити. Наприклад, два останніх щоденника були присвячені Лускунчикам, які ставили в Києві дві різні трупи. Було дуже приємно побачити велику кількість молодих та дуууже талановитих людей в цій сфері в Україні.
Оля: Загалом, Саша відповідає за напрямок балету.
Скажите, ваши роли менялись? Вам приходилось друг друга быстро прикрывать? У вас бывает какая-то доля импровизации в работе?
Олександр: Так, буває.
Стас: Інколи бувають, наприклад, проблеми чисто технічні – з софтом. І якщо, наприклад, мене немає на місці, то завжди хтось в таких технічних справах мене спокійно замінить.
Або якщо є якась кризова комунікація в коментарях в Фейсбуці, комусь потрібно відповісти. Я, наприклад, не завжди буду компетентний в якихось питаннях. Тому тут або Оля вирішує питання, або Сашко.
Оля: Іноді буває, що на зйомках ми з Сашком можемо мінятись ролями. Я не завжди встигаю відпрацювати і як ведуча, і як менеджер на локації. Тоді я передаю йому мікрофон, а сама ходжу з оператором у пошуках красивого кадру. Але буває і так, що потрібно допомогти з організацією якогось процесу, щось передати артистам, проконтролювати звук, щось забрати, допомогти нести штатив. Все це у нас відбувається дуже гнучко.
Вы — командные игроки. А скажите, пожалуйста, что такое вообще «Радио Исландия»? Из каких частей оно состоит?
Оля: Ми классичне музичне радіо 24/7.
Стас: І відеоблог.
Оля: Мені хочеться, щоб в майбутньому «Радіо Ісландія» стало ком’юніті. Щоб не кожен сам по собі: щось десь слухає, читає, дивиться. Хочеться, щоб ми об’єднували людей і класику.
Когда вам кажется, что вы впадаете в инерцию, или вам что-то не нравится, – какие шаги предпринимаете? Совещание?
Оля:Ми збираємося в одному і тому ж ресторані. Спочатку спілкуємося про те, як у кого справи, що у кого відбувається, які враження від життя, які ідеї. Потім ми аналізуємо останні факти роботи: як що зайшло, не зайшло; як були сприйняті ті чи інші думки, посьи, жарти; як цей відео-анонс? Можна було зняти краще чи ні? Що нам потрібно для цього? Я думаю про те, як уникати інертного стану. До того ж, мені важливо стежити за загальним здоровим емоційний фоном, щоб хлопцям хотілося щось робити, щоб вони проявляли ініціативу, щоб я нікого не примушувала. У нас все максимально ініціативно.
Мені здається, в цьому є свої плюси і мінуси. З одного боку, у нас все робиться без стресу і нервів. Боже збав, щоб я на когось кричала! Але, можливо, через це падає періодичність. Тому що коли є точне завдання — чотири випуски на місяць — ти хочеш не хочеш, але повинен їх робити. Проте в Києві відбувається не так багато подій, на які ми хочемо та можемо прийти зняти бекстейдж. Тому у нас все трохи хвилеподібно.
В цілому, в такому маленькому колективі дуже важливий мікроклімат і можливість говорити прямо все, що ти думаєш. Я ж теж, ймовірно, іноді не маю рації і щось роблю або кажу не так. Чесний діалог між нами — це дуже правильно.
Олександр: Хочу додати. Коли ми познайомились з Олею, я в першу чергу звернув увагу на її абсолютно позитивний настрій взагалі до всього. Зізнаюся, я таких людей просто ще не зустрічав. Якісь не зовсім приємні моменти, які звісно стаються і в роботі, і у взаємовідносинах, вона так м’яко розрулює, що я не втомлююся цим захоплюватися та говорити їй про це при кожній ліпшій нагоді. Думаю саме Оля створює ту потрібну та корисну для роботи атмосферу. Хоча ми звичайно всі молодці.
А у вас бывает разбор эфира: сутки на работе прошли, и вы его как-то анализируете?
Стас: А тут складна історія з ефіром. З одного боку, ми вирішували, що взагалі і яку музику ставити. І це, мабуть, була найбільша наша тема для обговорень. І тоді ми вирішили, щоб у нас кожен день мінялися епохи. Бароко, класицизм, романтизм і сучасна музика (XX-XXI ст.). Тут є плюси і мінуси. Ми вміємо це. Ти зранку хочеш послухати Шопена, а ввечері – Вівальді. З іншого боку, це якось організовує кожен день, і це особливість. В кожного радіо класичної музики у світі є якась своя особливість: хтось транслює Моцарта з 12:00 до 17:00, а хтось – ще щось.
Інакше не популярний в побуті формат – не дуже комерційний. Логічно, що більшість людей збирається на класицизм і романтизм – те, що вухо більш-менш сприймає. Бароко – це інтонаційна практика, менш знайома людям. Але я дивлюсь зранку: з часом стає більше людей; люди починають більше любити бароко. А от ввечері коли починається XX-XXI ст., я не завжди церемонюсь.
Буває і таке, що людям з непідготовленим слухом складно сприймати деякі твори. В ці моменти якось падає відвідуваність. Це аналізується. Я стараюсь це в Фейсбуці роз’яснювати. Взагалі, Фейсбук у нас працює як інструкція: як це слухати? Чому це слухати? Коли слухати? Пояснюємо або заманюємо жартами. А потім,коли слухач повівся на жарт, вiн вже починаєт розбиратися. Йому починає подобатись.
Власне, у нас немає системи, як це взагалі робиться. Все одно — ми майже рік існуємо. Я періодично міняю якусь модель, коли ідуть якісь пояснення музики слухачам. Постійно з контентом, музикою ідуть якісь експерименти. Але є якісь принципові речі.
Какие?
Стас: Наприклад, Бах не може бути на фортепіано. Якщо це клавірні речі, то обов’язково має бути клавесин. Виключення – плейлисти, які радить хтось з експертів. І там якщо вказано фортепіано, то тільки в такому випадку, тобто за автентичність виконання.
Аналіз ведеться, звісно, але в нас з цим радіо є така велика розкіш – не сильно зважати на рейтинги, а робити, можливо, не популярну, а трошки рафіновану історію. Сумнівно. Якби це було радіо дуже комерційне, то така ж музика не могла б в Україні звучати взагалі. Щоб, наприклад, міг звучати Ромітеллі або музика сучасних композиторів (ХХІ ст.), які в ТОПі в світі – найбільш виконувані. У нас ця розкіш є, і ми можемо нею користуватися. То я таку дивну музику і ставлю.
Вопрос, состоящий из двух частей. Первый — в чём миссия «Радио Исландия»? Второй — чем вы отличаетесь от других радио, которые транслируют классическую музыку онлайн?
Стас: Продовжу про те, що Оля говорила – про об’єднання людей. Ми створюємо ком’юніті. Ми притягуємо музикантів, музикологів, знавців і людей, які люблять музику, щоб вони зустрілися в «Радіо Ісландія». Одні могли показати свою музику, а інші могли її послухати. Отакий місток – від музикантів до авдиторії і навпаки. І авдиторії показати, що є інша музика, інший тип радіо, інший тип контенту – який цікаво сприймати. Ми відштовхувались від такого: неправда, що от такий тип населення слухає тільки ось таку музику, і українці не люблять класичну музику. Насправді, багато хто не знає, що вони люблять або не люблять, поки їм не запропонуєш. Ось це – перша, об’єднавча історія.
А друга – я забув, поки говори це. Оля.
Оля: Друга частина про те, що нас відрізняє від інших радіостанцій. Тут важливо розуміти про які радіостанції йде мова: які в Україні, в Європі, світі?
В мире. Вы ведь чужой опыт изучали?
Стас: Частково так.
Оля: Звичайно.
И вам же наверняка хочется идти своим путём, решили, какими вы никогда не будете?
Стас: Складно сказати, ким ми не будемо. От точно, чим ми відрізняємся – у нас мало дуже популярної класики звучить.
Это сознательно?
Стас: Так. От, наприклад, буквально вчора був випадок. Я не знаю, як у мене проскочило «До Елізи» Бетховена. Мене аж затіпало просто, тому що не можна, це табу. Якщо вони виходять з тексту – не може просто «Скерцо» Баха прозвучати. Якщо іде сюїта, то вона в контексті повинна бути. Тому що «Скерцо» Баха – це не просто «Скерцо» Баха, а частина сюїти і частина великого твору.
І якщо у нас, наприклад, іде бароко, то ми не просто прослуховуємо якийсь там шматочок з концерту Вівальді, у нас тут цілий концерт Вівальді іде, може, декілька концертів Вівальді про те, що людина, яка слухає, – якщо вона вже до нас зайшла, – щоб вона прослухала декілька творів Вівальді. А поруч з Вівальді буде і його сучасник або попередник.
Сумнівно, що ти сидиш в кухні і якось розумієш ці зв’язки. Ти починаєш аналізувати. Хоча можливо і таке. Але ти підсвідомо сприймаєш це. І якось не склалося.
Олександр: Але при цьому ми не відриваємося всё-таки від землі. Ми говорили про це неодноразово зі Стасом. Ми розуміємо, що, багато людей слухают радіо класичної музики як фон. Тобто музика має бути комфортною (в якійсь мірі) та доступною, аби створити людям певні комфортні умови, наприклад, для работи в офісі або вдома. Особливо зараз, в контексті ситуації з вірусом та карантином.
В контексті того, що Стас говорив про популярну музику – напевно, Стас робить виключення тільки для балетної музики, не дуже часто та за великим моїм проханням. В березні в пам’ять про Галину Уланову ми ставили «Жизель» та «Ромео і Джулʼєтта» Прокофʼєва. Зовсім нещодавно, з нагоди 130 -ти річчя — «Сплячу красуню» Чайковского. Просто Стас не дуже любить Чайковского…
Стас: У нас двічі звучав Чайковський. Перший раз – це «Пікова дама». Але це, знову ж таки, – по замовленню. І у Сашка це була…
Александр: «Спящая красавица».
Стас: «Спящая красавица». І не фрагменти, а от повністю, весь балет.
Олександр: Так.
Оля: З приводу відмінностей. Мені здається, що на відміну від інших у нас дуже-дуже дружня, легка, гумористична інтонація. Це свідомий прийом, ми спілкуємося з аудиторією як з друзями, з якими ми можемо не тільки класику послухати, а й випити вина ввечері, обговорити, хто і як лажав на останній прем’єрі. У нас дуже близька дистанція. Немає такого: «Ми слухаємо і транслюємо виключно рафіновану класику. Сидіть струнко, слухайте уважно!». Ні. У нас дуже тепле відношення до слухача.
Вы не стоите за кафедрой и не поучаете, вы правы, это подкупает.
Олександр: З приводу аудиторії – вибачте колеги, але основне місце роботи в мене це Музей Ханенків. Десь через пів року як з’явилося радіо, до мене почали підходити відвідувачі музею та дякувати за Радіо Ісландія. Було несподівано, але дуже приємно. Все це дуже надихає та мотивує.
Ваши музыкальные вкусы менялись вместе с радио? Вы ведь стали что-то знать глубже?
Олександр: Сказати що кардинально змінилися… ні, не бачу такого.
Оля: Мені стало більше подобатись бароко. У Стаса на початку нашого спілкування головними словами були «бароко», «барокове». Ця музика для мене була трохи древньою та колючою, але з часом я відчула в ній пульсацію, динаміку і життя, яке раніше не помічала. Коли я вранці збираюся і мені потрібно створити собі святковий настрій, я включаю додаток і ця музика мені ідеально підходить.
А вы, Стас?
Стас: А в мене цікавий процес почав відбуватися давно. В мене завжди були якісь фаворити – барокова музика і більш сучасна. Але зараз в мене це починає трошки зрівнюватись. І я чомусь більше тяжію, як у нас хтось в консерваторії говорив, «до дідусів Моцарта і Гайдна» – до якоїсь виваженості. Або я став більше вибірковий саме в сучасній музиці, або я почав думати, як би це могла слухати аудиторія. Можливо, якось отак мене починають мутувати мої музичні смаки. Те, що я любив раніше, – зараз я це не ставлю, бо переглянув деякі свої погляди на певних композиторів з точки зору слухабельності. Якісь мої спостереження по бароко – для мене це теж було відкриття багатьох композиторів і взагалі їхні взаємозв’язки. Часто, як не спеціально, я ставлю декілька композиторів поруч, а виявляється, що музичний матеріал дуже схожий, як Ctrl+C і Ctrl+V (хтось скопіював і вставив). Для мене, як для музиколога, такі знахідки бувають дуже цікавими. А от те, що я став меншим фанатом музики ХХ-ХХІ ст. – це факт. Або більше снобізму додалося і вибірковості.
Карантин как-то изменил ваши рабочие будни?
Олександр: В меня, звичайно змінив, дотого ж кардинально.
Оля: Скоріше так. Але у Стаса точно нічого не змінилось)
Стас: Так.
Вы иногда слушаете другую музыку, а не ваше радио? Что это за музыка?
Олександр: Я тільки тим і займаюся, що слухаю музику. Я вже згадував, що вже з дитинства мені подобається різна музика. Звичайно класика в пріоритеті, але від гарних діпхауса або електронки я теж не відмовлюся. Через карантин зачинені всі театри, в усьому світі, але завдяки цьому майже всі театри викладають свої вистави в додатках або ютюб каналах. Можна подивитися найкращі та найцікавіші постановки ведучих театрів світу. Чим я власне й займаюся.
Оля: Я слухаю класику як гармонійний фон вдома. Пересуваючись по місту під електронну музику. Нещодавно відкрила для себе гурт Rheinzand, Space Dimension Controller, сильно вразив останній мікс Dixon для Boiler Room.
Стас: Сашко дивиться постановки. Я декілька великих підбірок зробив, але якось жодної не подивився ще онлайн. Радіо я слухаю, тому що я повинен – щоб не було ніяких перерв. Різне буває: 24 години музики, і може після третьої частини піти перша частина. А інше: щоразу я слухаю музику, яка повинна звучати, наприклад, завтра. В інший час я хочу тиші. Тому – мало. Але інколи я слухаю електронну і, знову ж таки, те, що наближене до класичної музики, звукоутворення і формотворення. Тому якраз електронна музика до цього, мабуть, найближче стоїть.
«Радио Исландия» – это рентабельный проект? Вы пострадаете в карантин?
Стас: Складне питання.
Оля: Я думаю, що скоріше ні, ніж так. Ми перестали знімати, але нас слухають. Охоплення не впало. Я позавчора дивилася статистику – у нас все добре.
Стас: Воно виросло.
Выросло?
Стас: Щонайменше в декілька разів. Більше ніж в 5 разів виросли прослуховування. Нас багато країн слухає. От останній місяць – часто і стабільно Італія, і декілька днів – Британія. Тобто в нас завжди вони вмикаються. Але день послухали – і більше немає. І знову через місяць увімкнулись. А зараз ось стабільно у нас: завжди Україна, більшість навіть з Росії, Штати приєдналися, Білорусія включилася. До речі, Білорусія з усіх включилася останньою. До нас вмикалися з усієї Європи, а Білорусь ввімкнулася 2 місяці тому. Але охоплення по слухачам виросло у декілька разів. Це не видно по Фейсбуку, тому що всі звикли до одного й того самого і, мабуть, багато цього всього. Саме радіо – так.
То есть у музыки терапевтический эффект?
Стас: Так, детокс.