Інтимна лірика Анни Свірщинської в перекладі Наталі Бельченко.
Анна Свірщинська (1909 – 1984) народилася у Варшаві, писала вірші та прозу для дітей. У роки війни вона брала участь у Варшавському повстанні. Після війни й до кінця життя мешкала у Кракові. Спочатку працювала на радіо, обробляла для сцени класичну прозу, перекладала оперні лібретто. Проте саме у Кракові вона стала авторкою непересічної лірики.
Чоловік Свірщинської залишив її заради іншої жінки-поетки – Галини Посвятовської, але Анна зустріла віддану кохану людину, Йозефа Олєщука, стосунки з яким дали їй сили нарешті заговорити власним голосом: вона написала найбільш відомі свої поетичні збірки «Я – баба» та «Будувала барикади». Як зауважує дослідниця її творчості Катажина Павліцька, Чеслав Мілош захоплювався тим, що еротичні вірші виходять з-під пера 60-літньої жінки. Поетка також любила ходити босоніж, бігала, була вегетаріанкою, займалася йогою.
Переклади зроблено за виданням: Anna Świrszczyńska. Liryki najpiękniejsze. W 90 rocznicę urodzin, Toruń, 1999.
Анна Свірщинська, пер. Наталії Бельченко
Взяла шлюб із вовкулаком
Взяла шлюб із вовкулаком,
Кричу з переляку.
Він невидимий удень,
Кричу з переляку.
Уночі п’є кров,
кричу з переляку.
Уночі мене кохає,
кричу з переляку.
Вдень їсть людське м’ясо,
кричу з переляку.
Взяла шлюб із вовкулаком,
взяла шлюб із вовкулаком,
Поростає тіло шерстю,
кричу від щастя.
Zaślubiłam wilkołaka
Zaślubiłam wilkołaka,
krzyczę z przerażenia.
W dzień jest niewidzialny,
krzyczę z przerażenia.
W nocy pije krew,
krzyczę z przerażenia.
W nocy mnie kocha,
krzyczę z przerażenia.
W dzień je ludzkie mięso,
krzyczę z przerażenia.
Zaślubiłam wilkołaka,
zaślubiłam wilkołaka.
Moje ciało porasta sierścią,
krzyczę ze szczęścia.
___________________________________
Танець кохання
В моїм животі є щастя.
Моє волосся сміється,
чоловік іде до мене.
Він іде,
моє волосся кричить.
В моїм животі є щастя.
Taniec miłości
W moim brzuchu jest szczęście.
Moje włosy się śmieją,
mężczyzna idzie do mnie.
On idzie,
moje włosy krzyczą.
W moim brzuchu jest szczęście.
________________________________
Сльози
Плаче стара жінка,
вмощується в риданні,
наче птаха в гнізді.
Сповзає
в глибину плачу.
Занурюється з головою
в темне занурення.
Сльози біжать по її обличчю,
як маленькі, теплі тваринки.
Пестять старе лице,
жаліють.
Останнє блаженство
сліз.
Łzy
Stara kobieta płacze,
utula się w płakaniu
jak ptak w gnieździe.
Osuwa się
w głębokość płaczu.
Zanurza się z głową
w ciemne zanurzenie.
Łzy biegną po jej twarzy
jak małe, ciepłe zwierzątka.
Głaszczą starą twarz,
litują się.
Ostatnia rozkosz
łez.
__________________________________________
Шукаючи сенсу
Шукаючи сенсу,
вміщу кохання
в перший і останній погляд.
Вміщу страждання
в страх і полегшення.
Вміщу щастя
в сподівання та відлуння.
Вміщу життя
в колись і після.
Szukając sensu
Szukając sensu
skrócę miłość
w pierwsze i ostatnie spojrzenie.
Skrócę cierpienie
w lęk i ulgę.
Skrócę szczęście
w nadzieję i echo.
Skrócę życie
w przedtem i potem.
_______________________________________
Таємничий вірш
Живу тут розкішно,
в мене спеціальна кімната для сміху.
Після дня без людей
до кімнати впливає ніч
як утіха.
Пломенисті джунглі смішків
розпускаються,
і спалахують екстатичні сонця
вибухів реготу.
Насолода сміху
розриває стіни,
сильна, як насолода кохання.
До маленької кімнатки
вливаються, регочучи, сузір’я
і виючі зі сміху Чумацькі Шляхи.
Усіх їх можу прийняти й розмістити,
бо живу тут розкішно.
В мене спеціальна кімната для сміху.
Wiersz tajemniczy
Żyję tu w zbytku
mam specjalny pokój do śmiechu.
Po dnu bez ludzi
do pokoju wpływa noc
jak uniesienie.
Płomieniste dżungle chichotów
rozkwitają
i wybuchają ekstatyczne słońca
wybuchów śmiechu.
Rozkosz śmiechu
rozsadza ściany
silna jak rozkosz miłości.
Do małego pokoiku
wlewają się rechocząc konstelacje gwiazd
i wyjące ze śmiechu Drogi Mleczne.
Mogę je wszystkie przyjąć i ugościć,
ponieważ żyję tu w zbytku.
Mam specjalny pokój do śmiechu.
_________________________________________
Ти спиш
Засинаючи,
питаєш, чи я щаслива.
Над нашим ліжком стоїть смерть
і дивиться на мене
через твоє тіло як через скло
голими очними яблуками
без повік.
Під нашим ліжком
безодня до зірок.
Затули мені очі руками,
мій теплий чоловіче.
Затули мені очі живими руками.
А ти вже спиш.
Śpisz
Zasypiając
pytasz, czy jestem szczęśliwa.
Nad naszym tapczanem stoi śmierć
i patrzy na mnie
przez twoje ciało jak przez szkło
gołymi gałkami oczu
bez powiek.
Pod naszym tapczanem
jest przepaść do gwiazd.
Zasłoń mi oczy rękami,
mój ciepły mężczyzno.
Zasłoń mi oczy żywymi rękami.
Już śpisz.
_______________________________________
Вона боїться
Поруч із жінкою лежить її чоловік.
Жінка боїться,
що він її знову вб’є.
– Не вб’єш мене більше? –
запитує жінка.
– Не вб’ю, – каже чоловік.
Але вона боїться,
що він її знову вб’є.
Тож підбігає до вікна й вистрибує на бруківку.
І так врятувалася,
лежачи на бруківці.
Більше вже він її не вб’є.
Ona się boi
Koło kobiety leży jej mężczyzna.
Kobieta boi się,
że on ją znowu zabije.
– Czy mnie już więcej nie zabijesz? –
pyta kobieta.
– Nie zabiję – mówi mężczyzna.
Ale ona boi się,
że on ją znowu zabije.
Więc podbiega do okna i skacze na bruk.
I już jest ocalona
leżąc na bruku.
Już on jej więcej nie zabije.
