Свято на вулиці Бріджит

Бріджит Джонс

«Бріджит Джонс. На межі здорового глузду» — продовження легендарного «Щоденника» Гелен Філдінґ, до якого мила та кумедна Брідж звикла записувати всі свої радощі та біди.

Перший роман був екранізований в 2001 році,  головну роль виконала Рене Зеллвегер, все в неї закохалися за одну цю роль, але зараз не про це. Нарешті на вулиці Бріджит свято: вона знайшла собі пару — чоловіка мрії, перспективного красеня-адвоката Марка Дарсі. Та виявилося, що будувати стосунки зовсім не просто! Доля підготувала для Джонс чимало злетів і падінь. Дівчина постійно намагається встановити Внутрішню Рівновагу, балансує між роботою на телебаченні, авантюрними ідеями своєї матусі та ремонтом квартири, зависає з друзями — нам це близьке і зрозуміле — все ми намагалися схуднути, почати нове життя, ходити тричі на тиждень в спортзал, бути незворушною як скеля, що не впадати у відчай і навчитися в першому ж магазині покупть ідеальний чорний жакет, —  Джонс не втрачає оптимізму і відчайдушно вірить у справжнє кохання.

Гелен Філдінґ. Бріджит Джонс. На межі здорового глузду/ — Переклад Оксани Мельник. Л.: Видавництво Старого Лева, 2020, 512 ст.

Купити книжку.

*** 

Уривок

4 травня, неділя

58 кг,

алкоголь — 5 одиниць,

цигарки — 9 (мушу перестати скочуватися в декаданс),

отруєні ненавистю плани пристукнути Ребекку — 14,

буддистський сором за думки, пов’язані з убивством, — безмежний, католицькі докори сумління (дарма що геть не католицькі) — дедалі сильніші.

У своєму помешканні. Дуже кепський день. Порівняно рано я у стані зомбі заскочила до Джуд. Вони з Шез без угаву повторювали, що я знову мушу осідлати якогось там коника, й узялися — правду кажучи, це мене образило — переглядати рубрику знайомств «Самотні серця».

— Мені не хочеться мати справу з самотніми серцями, — обурилася я. — Все не аж так погано.

— Е-е-е, Бріджит, — холодно сказала Шерон, — це часом не ти хотіла, щоб Тоні Блер запровадив служби знайомств для самотніх? Здавалося, ми дійшли згоди щодо важливості політичної доброчесності.

— О боже, це неподобство, — і Джуд, запихаючи до рота великі шматки недоїденого великоднього шоколадного яйця з хрустиками, зачитала вголос: — «Справжній чоловік 57-ми років, високий і привабливий, ГПГ, ОП з культурною одруженою розкішною кобітою 20–25 років без комплексів для обережних вільних стосунків без зобов’язань». Ким вони себе уявляють, ці лайдаки?

— Що таке ГПГ і ОП? — запитала я.

— Грандіозно прошиблена голова. Обвислий пісюн, — припустила Шерон.

— Гецаний перепих гарцювальника, Охочий паруватися? — задумалася я.

— Це означає: Гарне почуття гумору, Охочий познайомитися, — відповіла Джуд, непевно наводячи на думку, що колись вона, мабуть, мала з цим справу.

— Гадаю, таки треба мати почуття гумору, аби навіть не розщедритися на висловлювання цього всього без скорочень, — пирснула Шерон.

Виявилося, що можна зателефонувати й почути, як люди рекламують самі себе, наче суперники в «Побаченні наосліп»: «серця» дуже потішні, коли говорять.

— Отож. Мене звати Баррет, і якщо ти станеш моєю коханою з перчинкою — з мене охолоджене шампанське.

Не дуже круто починати повідомлення словом «отож», адже може скластися враження, що далі піде мова про щось страшне; мало того, що це й справді страшно.

— У мене вдумлива робота, що дарує задоволення й результат, і мене цікавлять усі ці звичайні речі: магія, окультизм, поганство. Я вродливий, надзвичайно палкий. Я письменник і шукаю вельми особливу звабливу вовчицю. Уявляю собі, що вона має красиве тіло, яке сама дуже любить, а я принаймні на десять років старший, і їй це подобається.

— Тьху! — вигукнула Шеззі. — Зателефоную комусь із цих гівнюків-сексистів.

Шеззі була на сьомому небі, вмикаючи їх на голосний зв’язок, а тоді сексуально муркочучи:

— Алло, на лінії той, що «Вперше Помістив Оголошення»? То раз-два забирайся, наближається потяг!

Ясна річ, це не дуже по-дорослому, але після всього поглинутого шардоне здавалося смішним.

— «Привіт, я Шибайголова, високий іспанець із довгим чорним волоссям, темними очима, довгими чорними віями й худорлявим збудливим тілом…» — зачитала я дурнуватим тоном.

— Ого! — радісно вигукнула Джуд. — Звучить досить приємно.

— Ну то чому б тобі не зателефонувати до нього? — запитала я.

— Ні! — відповіла Джуд.

— То чому намагаєшся змусити мене комусь телефонувати?

Після цього Джуд напустила на себе манірну скромність. Виявилося, що вибрики Стейсі й депресивні вихідні кобіти без пари підштовхнули її передзвонити у відповідь на один із дзвінків Поганця Річарда.

— О боже, — сказали одночасно ми з Шеззі.

— Я не зустрічаюся з ним знову чи щось таке. Просто це… гарно, — непереконливо закінчила вона, стараючись уникнути наших із Шеззі звинувачувальних поглядів.

Повернувшись додому, я почула клацання автовідповідача.

— Алло, Бріджит, — молодо зазвучав глибокий сексуальний голос іноземця. — Це Шибайголова…

Дівчатиська, певно, таки дали йому мій номер. Нажахана передчуттям небезпеки через те, що цілковитий незнайомець має тепер мій номер телефону, я не підняла трубки, тільки вислухала, як Шибайголова пояснював, що буде завтра ввечері у «192» з червоною трояндою в руці. Відтак негайно зателефонувала Шеззі й дала їй прочуханки.

— Та попустися, — сказала Шез. — Ходімо всі разом. Буде хохма.

Отже, план такий: завтра увечері йдемо всі. Якось так. Що мені вдіяти з дірою в стіні і смородом на сходах? Противний Гарі! У нього мої 3500 фунтів. Добре. Зателефоную йому, дідько б його вхопив.

5 травня, понеділок

57,5 кг (ура!),

успіхи Гарі з отвором у стіні — 0,

поступ у забуванні Марка Дарсі, здійснений завдяки фантазіям про Шибайголову, — середній (заважають вії).

Повернувшись, я застала повідомлення від Гарі. Сказав, що йому трапилася інша робота, а позаяк у мене були сумніви, йому здалося, мовби поспішати нікуди. Стверджує, що все з’ясує й зайде завтра увечері. От бачте, я дарма хвилювалася. Угу-у. Шибайголова. Може, Джуд і Шеззі мають рацію. Треба просто жити далі, а не уявляти постійно Марка з Ребеккою в різних любовних ситуаціях. І все-таки мене турбують вії. Наскільки саме вони довгі? Фантазії про Шибайголовове худорляве, невгамовне, диявольське тіло трішки псує образ Шибайголови, що кліпає очима під вагою довгих вій, як Бембі Волта Діснея.

21:00. Я дісталася до «192» о 20:05, а слідом за мною зайшли Джуд і Шез, щоб сісти за інший столик і не спускати мене з очей. Жодних ознак присутності Шибайголови. Єдиним самотнім чоловіком був страшнючий старий хмир у джинсовій сорочці, з хвостиком і в сонцезахисних окулярах, який весь час на мене витріщався. Де Шибайголова? Кинула неприємному типчикові двозначний погляд. Врешті-решт той збоченець почав придивлятися так пильно, що я вирішила пересісти. Підіймаючись, мало не підскочила. Вилупок тримав у руці червону троянду. Я приголомшено втупилася в нього, а тим часом він, самовдоволено посміхаючись, зняв безглузді окуляри, і за ними виявилася пара накладних вій, як у Барбари Картланд. Дивний тип і був Шибайголовою. Нажахана, я вискочила геть, а за мною, захлинаючись від сміху, подалися Джуд і Шеззі.

6 травня, вівторок

58 кг (з них 0,5 кг — це вифантазована дитина?), 

думки про Марка — краще,

 успіхи Гарі щодо отвору в стіні — незмінні, тобто жодних.

19:00. Я дуже пригнічена. Щойно залишила повідомлення Томові із запитанням, чи він теж казиться зі злості. Тям- лю, що треба навчитися любити себе й жити теперішнім моментом, не зациклюватися, а думати про інших і бути повноцінною особистістю, але почуваюся просто жахливо.

Насправді страшенно сумую за Марком. Не можу повірити, що він збирається зустрічатися з Ребеккою. Що ж я наробила? Видно, щось зі мною не так. Просто стаю дедалі старіша, тож ясно, що вже ніколи нічого не вийде, то чому б не змиритися з тим, що завжди буду сама й у мене не буде дітей. Ти ба, мушу взяти себе в руки. Невдовзі тут буде Гарі.

19:30. Гарі запізнюється.

19:45. Від довбаного Гарі досі ні чутки, ні звістки.

20:00. Гарі так-таки й немає.

20:15. Срака-банька, Гарі не з’явився. Ух, телефон — напевно, він.

20:30. Це був Том, казав, що йому зовсім зносить дах, а тому він як той кіт, який шкодить на килим. А потім додав дещо доволі несподіване.

— Брідж? — промовив він. — Ти б не хотіла мати зі мною дитину?

— Що?

— Дитину.

— Нащо? — запитала я, раптом уявивши тривожну картину сексу з Томом.

— Ну… — він на хвильку задумався. — Я б дуже хотів народити дитину й бачити, що моя лінія продовжується, та, по-перше, я занадто егоїстичний, аби доглядати за нею, а по-друге, я голубий. Однак ти б добре її пильнувала. Якби не залишила в магазині.

Люблю Тома. Він мовби відчув мій настрій. Так чи інак, попросив над цим подумати. Це лишень ідея.

20:45. Послухайте, а чому б і ні? Я могла б тримати її вдома в маленькому кошику. Так! Тільки уявіть, як прокидаєтеся вранці з чарівною маленькою істотою під боком, щоб тулитися до неї й любити. А ще ми могли б усе робити разом, наприклад, ходити на гойдалки й у Вулворт, дивитися на речі для Барбі, а дім став би прекрасним спокійним прихистком, що пахне дитячою присипкою. А коли з’явиться Гарі, дитя могло би спати у спальні для гостей. А може, якби Джуд і Шез теж понароджували дітей, ми могли б зажити однією комуною і… От гівно. Підпалила недопалком відро для сміття.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *