KyivMusicFest продовжує крокувати концертними залами Києва, 2 жовтня у залі Національної спілки композиторів України лунатиме програма «Астероїди на фресці». Про українську музику, твори майбутнього концерту, а також про котів та собак розповідають виконавці: піаніст Костянтин Товстуха та контрабасист Назарій Стець.

Український культурний менеджмент та критика. Чи живий пацієнт?

Костянтин Товстуха: Найголовніша зараз проблема в Україні – відсутність справжнього конкурентного музичного менеджменту — середовища, залів, агентів, концертів, програм. Наприклад, в Польщі вже зараз десятки концертних залів топ-класу, грамотні менеджери, які працювали багато років з ексклюзивними артистами. Їздити, приміром, по італійських селах – добре. Це практика, але система загалом заскорузла. У нас навіть елітарний піанізм сприйметься так собі. Всі прибіжать, звісно, буде аншлаг, але дуже мало зрозуміють, що саме цей піаніст хоче сказати. Є пасіонарії, але це суперменшість, і всі найкращі кадри їдуть. Деколи руки опускаються, але потім ти розумієш – треба щось робити.

Назарій Стець: Який сенс просто писати в соцмережах «прийдіть на концерт»? Люди, які цікавляться такою програмою, все одно прийдуть. Треба просто шукати шлях комунікації з людьми, які поки що не знають, що вони цікавляться. Є якийсь шанс до них достукатись. Я впевнений, що самі вони точно ніяк не дізнаються, тому що, на жаль, інституту критики в Україні нема. Все, що відбувається на концертних майданчиках, по суті, одноразова акція. Я не вважаю фотографії з концерту чимось достойним. Мене цікавила б критика, але її або дуже мало, або взагалі немає. Я ж не музикознавець, я не знаю, де композитор хотів «хмарки», а де «про жито». Тому й пишу в соцмережах те, що думаю, і мені здається, що воно деколи спрацьовує. Треба, щоб люди розуміли, чому з’являється така програма конкретно з таким, а не іншим набором творів, і конкретно в цей час.

Про продаж української музики

Н.С.: Я дуже хочу, щоб нашу українську музику так само продавали і купували, як ми купуємо, наприклад, з моїх останніх покупок, музику Куртага. Це дуже дивно, що в нас можуть просто попросити скинути ноти. Тому, я би дуже хотів, щоб ті концерти, які з’явилися «через мене», були видані офіційно і щоб композитор на тому заробляв і, зрештою, країна на тому заробляла. Це правильно, і це логічна послідовність того, що змушує нашу сферу далі розвиватися і взагалі, якщо чесно, триматися на плаву. З появою Інтернету досить багато людей чомусь думають, що красти – це ок… А це не ок, бо композитор робить просто колосальну роботу. Наприклад, Сергій Пілютіков для написання Контрабасового концерту витратив більше ніж півроку. Золтан Алмаші, який писав для контрабаса і струнного оркестру фактично місяців 5, але більше він нічого в цей момент не писав. Людина з головою поринає в партитуру і в результаті видає 30-хвилинний текст. Не може бути так, що з’явився твір – і просто його роздавати.

Про виконавську кар’єру

К.Т.: Як і в будь-якому мистецтві, як тільки виконавець зупиняється і відчуває, що все класно – в той же момент він починає деградувати. Треба про це увесь час думати. Коли деградують великі виконавці, страшно. Зупиняється пошук – і далі йде відкат назад. Кожного разу в плані роботи головне, щоб подобалася музика. Якщо не подобається – краще не грати. Інша справа – обов’язкове, конкурсний твір. Тоді уже варто витискати «щось».

Це така унікальна річ, водночас дилема і криве дзеркало – ми всі прагнемо кар’єри, а потім сто концертів в рік – і ми стаємо рабами контрактів! Це каторга, бо з цих 10-ти концертів – 9 прохідних, і тільки 1-2 мають свій меседж. Зараз страшний час для академічної музики – і суперовий, і страшний. Я вважаю, про це треба говорити вголос. Комерція – страшна річ. Вона вбиває сенс мистецтва, а він – в самому мистецтві.

Про Lighting up Самюеля Андрєєва

Н.С.: Lighting up до цього взагалі ніким не виконувався. Це досить свіжий твір. Мені дуже приємно, що композитор з Канади, який не має ніякого відношення до України, крім того, що просто приїжджав, коли ми записували його CD, написав цей твір не на замовлення. Він просто хотів написати для контрабаса. Вже надруковано кілька сотень примірників твору. Попри те, що він виданий, і композитор вже висвітлив цю тему, ніхто не зважується братися за нього. Звісно, це трішки складненький твір, але як на мене – це дуже почесно грати якісь прем’єри, тим паче, коли вони так професійно написані.

Самюель Андрєєв дуже прискіпливий композитор, який ніколи не пише дурниць, або ніколи не пише того, в чому він не впевнений. Він знає, як технологічно все зробити. Він не з тих, хто буде, як зараз модно, качати якусь книжку з мультифоніками і писати кларнету все, що було в тій книжці, або писати п’ятизвучні акорди скрипці чи контрабасу. Він пише все, що є в межах можливостей інструмента, і робить це  суперрозвинутим смаком. Я сподіваюсь, що прем’єра буде успішною, і люди оцінять, наскільки може бути цікавим новітній репертуар.

Про роль виконавця в «Астероїдах» Віталія Вишинського

К.Т.: «Астероїди» – класний цикл. Вишинський багато чого мені не сказав: «сам додумуй». Так, наприклад, такі автори як Щетинський і Луньов – прискіпливі. З іншого боку, я не можу не прислухатися. Але я швидше інтерпретатор, аніж медіатор. Виконавець не глухий, старається чути, що йому говорить автор. Але, як нахабно це не звучить, останнє слово все ж за виконавцем. Тому що все одно головний сенс виконання – це перетворення. Все одно, коли ти на сцені один, – автор в залі. В цей момент ти акумулюєш все, що він тобі сказав. І кожного разу це по-іншому.

Про камерну музику

Н.С.: Не так багато є можливостей грати камерну музику з контрабасом. Багато є камерної музики, але дуже мало зацікавленості в концертних організаторів або навіть організацій. Деколи я відчуваю таку апатію, бо я маю завжди мільйон ідей, і тільки хтось з’являється з пропозицією щось зіграти і з питанням «що б ти міг»?, я можу одним мейлом одразу написати десять варіантів… В результаті завжди обирають соло-контрабас. «Це так дивно, так цікаво, думаю, що люди прийдуть». А я кажу, давайте зробимо щось епатажне, наприклад, сонату Брамса віолончельну і скрипкову сонату Франка, як вам така ідея? «Ми переживаємо, що люди не прийдуть, бо це все-таки романтика…» І зразу ця тема заминається…

К.Т.: Обожнюю грати з оркестром, люблю сольні концерти – це особлива відповідальність і задоволення, але більшого задоволення, ніж коли я грав з камерними музикантами, не було. Ідей валом. Є багато крутих серій. Просто рутинне життя дуже складне, у людей фізично нема часу. На жаль, в сучасному світі робити колективи, що тримаються кістяка, я вважаю неправильно. Флексібл – ось формат!

Про «Сім скриншотів» Олександра Щетинського

К.Т.: Щетинський — дуже потужна фігура. Твір «Сім скриншотів» яскраво жанровий, різноплановий. Гратимемо його вдруге, тож відчувається переосмислення інтерпретації. В тому й сенс виконавства, щоб кожного разу було щось нове. Я зовсім не фанат таких історій, коли виконавці грають по десять років одну й ту саму програму – як вони потім сплять?

Н.С.: Це не є такий крупний твір, не соната, де можна розвернутися. В ньому для мене інша цінність. Ці сім частин досить компактні. Мені, як виконавцю, серйозний челендж мобілізуватися на кожну частину і швидко перемикатися з одного характеру в інший так, щоб це було переконливо з першої ноти, і щоб слухач зрозумів «так, цей кадр закінчився, почався кадр номер 2». Щоб, зрештою, донести до слухача ідею цих сімох кадрів.

Про «Фреску» Ярослава Верещагіна

Н.С.: «Фреска» – це невеличка п’єска, але вона мені подобається своєю гармонічною мовою. Наскільки композитор показує контрабас як контрабас, а не інструмент, який намагається в зоні вічної каніфолі «косити» під віолончель або скрипку. Тут контрабас на своєму місці. Але, тим не менш, він теж віртуозний, і в ньому теж за таку невеличку п’єсочку змінюється досить багато характерів. Я вважаю, що цю п’єсу треба було обов’язково ще раз зіграти і записати, щоб показати для українських контрабасистів, ще студентів консерваторій, училищ, що є українська музика, яку можна, наприклад, брати для іспиту і т. д. Коли ти закінчуєш консерваторію, бажано брати п’єсу українського композитора. У випадку з контрабасом вибір буде з-поміж пальців на одній руці. Тепер я сподіваюся, що буде плюс один. І це здорово.

К.Т.: Будь-який новий композитор, якого відкриваєш – це завжди дуже цікаво. Тут є що відкривати. «Фреска» – чудовий твір, зрозуміла музика. Конкретний наліт стилю раннього ХХ століття – прокоф’євсько-шостаковичівський шлейф. Можна говорити про тенденцію мініатюризму – це все справді жанрові мініатюри.

Перед концертом: спокій чи драйв?

К.Т.: Спокій завжди, а перед виходом – правильний сценічний мандраж – для перевтілення на сцені.

Н.С.: Скоріше спокій конкретно перед цим концертом, бо багато речей треба проносити в собі і, виходячи на сцену, зразу все зібрати докупи. Тут важливе налаштування, тому драйв має закінчитись хоча би за годину до концерту.

Чай чи кава?

К.Т.: Безперечно, кава.

Н.С.: Кава. Але мені не можна.

Коти чи собаки?

К.Т.: Собаки.

Н.С.: В нас кіт. Але і коти, і собаки.

Соло чи ансамбль?

К.Т.: Рівноцінно, але…Камерна музика – це найчистіше музичне мистецтво з усіх.

Н.С.: Все-таки соло, тому що це комфортніше, і тут є більше волі.

Три останні треки в плейлисті?

К.Т.: Фортепіанне тріо Бетховена №2, твір Святослава Луньова для струнного оркестру та італійський шансон Rino Gaetano – A Mano a Mano, порадила послухати учениця.

Н.С.: В мене немає в телефоні ніякої музики. Я більше люблю тишу. Але щоб не бути зовсім вже дивним, то з останнього я слухав бас-гітарні майстер-класи та контрабасовий концерт Ян Робі, який мені через місяць грати в Зальцбургу.

Улюблений концертний зал?

К.Т.: Зал Перформінг Арт-центру в Меріленді.

Н.С.: Стара філармонія в Парижі.

Найкращий слухач  це:

К.Т.: Найкращий слухач – це той, якого вдається захопити.

Н.С.: Дружина, бо вона ніколи не збреше щодо всіх фейлів.

Українська музика актуальна, бо…

К.Т.: Вона крута! Української музики дуже багато – її безперечно треба виконувати, і дуже серйозно пропагувати в світі…

Н.С.: Вона унікальна в тому, що в неї немає школи. Вона дуже дивна: все, що з’являється, трошки кострубате, але дуже цікаве.

На наш концерт слід прийти, тому що…

К.Т.: Чому варто прийти? Тому що дуже цікаво слухати дует з контрабасом, програма – не стандарт для сприйняття, дуже різна, строката і взагалі… Треба підтримувати такі концерти.

Н.С.: Тому що просто треба прийти! Це не обговорюється, бо просто треба ходити на концерти і підтримувати всі ініціативи, такі як Kyiv Music Fest, які намагаються щось зробити, особливо за державні кошти.    

Текст: Олександр Островський, Дзвенислава Сафьян

Програма:

• Семюел Андрєєв (н. 1981, Канада)
  «Lighting Up» для контрабаса соло* (2018)
• Віталій Вишинський (н. 1983)
  «Астероїди» музичні об’єкти для білих і трохи для чорних клавіш (2017)
• Олександр Щетинський (н. 1960)
  «Сім миттєвих кадрів» для контрабаса та фортепіано (2005)
• Ярослав Верещагін (1948–1999)
  «Фреска» для контрабаса і фортепіано

• Н. Стець (контрабас), К. Товстуха (фортепіано)
• Концертний зал НСКУ, вул. Пушкінська, 32, 17:00.