Пульсація

Бен Елтон

Іронічний, легкий, з яскравими персонажами, цей роман британського письменника і коміка Бена Елтона – про шлях до популярності. Події відбуваються в Британії, де триває пісенне реаліті-шоу «Пульсація». 95 тисяч британців прагнуть перемогти, отримати гроші та славу.

До фіналу потраплять тільки дванадцятеро  учасників, які будуть змагатися за свою мрію — стати новою зіркою чартів. У чому секрет успіху? Чи достатньо бажання, чи слізної історії з особистого життя? Чи правильного монтажу, а може трохи голосу? 

Поки учасники шоу думають про те, як перемогти, у Келвіна Сіммса, продюсера шоу і одного з суддів раптово з’являються свої плани на цей сезон, які можуть коштувати йому всього статку. Він повинен зробити переможцем шоу самого принца Вельського. Чи такий він майстер маніпуляції громадською думкою, як вважає?  Чи зможе він змусити мільйони глядачів по той бік екрану проголосувати за свого кандидата? 

Бен Елтон. Пульсація / Переклад Олени Любенко. К.: #книголав, 2021, 432 ст.

Уривок

Народження зiрки

Келвін відмовився поінформувати офіс Принца Вельського щодо того, в якій справі хоче зустрітися з його королівською високістю. В іншу епоху це розцінили б як неприпустиме порушення протоколу, і жодного запрошення після цього не надійшло б. Але нині все було інакше. Королівський спадкоємець був у безвиході, цей горопашний об’єкт ледь не щоденних опитувань, у яких його закликали вчинити пристойно і добровільно забратися геть, звільнити дорогу телегенічнішому синові. ЙКВ потребував друзів так само, як і його органічні негібридні англійські троянди (вирощені з насіння вісімнадцятого століття, наданого банком насіння садів К’ю) прагнули дощу. А особливо таких друзів, як Келвін Сіммс, чи не найпопулярнішої людини в країні, людини, чиє інтуїтивне відчуття актуальних трендів зробило «Пульсацію» телевізійним колосом, який розчавив «Поп-ідола», «Х-Фактор», «Зіркові танці», «Народні танці з зірками» та решту шоу, перетерши їх на порох.

Келвін чудово усвідомлював свою позицію в суспільстві й не плекав жодних ілюзій щодо Принцової, тому був упевнений, що його королівська високість зустрінеться з ним. І не помилився.

— Добридень, добридень, добридень, — промовив майбутній король, зіскакуючи з підвіконня вітальні свого лондонського таунгауза. Принц уже давно з’їхав із Сент-Джеймського палацу в надії на те, що преса перестане просторікувати, як дорого він, Принц, обходиться. Звісно, преса не припинила, а продовжила каталогізувати його витрати так, ніби вони відображали спосіб життя імператора Давнього Риму.

Буквально цього ранку він побачив, що його скромний рахунок від торговця рибою розгромили в пресі. «Сорок фунтів за вечерю з риби, сер! — верещав заголовок. — У когось явно РИБНИЙ день».

— Добридень, добридень, — повторював Принц. — Як люб’язно з вашого боку, що ви завітали. Здалеку їхали? Дороги запруджені? Я думаю, так. Вони завжди запруджені. Я виступав з промовою на цю тему, а також про те, що нашим містам потрібне належне планування. Але, звісно, нічого корисного з цього не вийшло. Ніхто не слухав. Цей старий базікало щось там знову собі просторікував. Хей-хо. Хто б добровільно зголосився бути принцом? Чи запропонували вам чаю?

Запанувала тривала тиша, поки Принц намагався докликатися когось, щоб принесли чаю. Зрештою йому це все-таки вдалося, і в кімнату ввійшла молода стажерка з тацею.

— Колишня правопорушниця, — пояснив Принц. — Юнка з моєї доброчинної організації, так, Кайро? На моє переконання, молодим людям потрібно дати відчуття мети в житті. Ви згодні зі мною? Я певен, що на своїй роботі ви зустрічаєтеся з багатьма молодими людьми. Печива? Я сам його печу, з меленого жорнами насіння соняшника й цукру-сирцю. Ви знаєте, люди вважають мене божевільним, але що божевільного в домашньому печиві? Кайро, передай, будь ласкава, печиво. Не хвилюйтесь, вона в нас не миє туалети! Ха-ха-ха! — розреготався Принц. — Посміятися так приємно, вам не здається? — Принц промокнув очі хустинкою, яку витяг з рукава. — Часом я думаю: якщо не сміятися, то можна геть здуріти. Ви знаєте, що люди намагаються записувати мої телефонні дзвінки, щоб опублікувати розшифровку? Можете уявити щось більш

непорядне чи нице? В часи мого навчання це називалося підслуховуванням.

До Келвіна дійшло, що він, відколи зайшов у кімнату, ще жодного разу не заговорив. Принц явно звик заповнювати павзи в розмові.

— Сер, — сказав Келвін.

— Так, містере Ковелл?

— Емм, насправді я Сіммс. Келвін Сіммс. Ковелл — то інший чувак. Він робив шоу, схоже на моє. Але його вже нема. Ми масштабніші.

— Справді? Це надзвичайно. Молодці.

— Ваша високосте, я б хотів пояснити мету свого візиту до вас. Принц зосереджено нахилився вперед.

— Будь ласка, називайте мене «сер». Усі так роблять.

— Що ж, сер, не сприйміть за нахабство, але як на мій погляд, у вас є проблема з піаром.

— Так. Так, мені теж так здається. Лише сьогодні вранці я казав про це дружині, коли ми збирали равликів на трав’яній грядці. Часом таке враження, що всі як один британці мають зуб на вашого покірного слугу.

— Так і є. Погодьтесь: вас регулярно розпинають як розпещеного дилетанта, який має в своєму розпорядженні персонального підтиральника дупи, поглинає дев’яносто відсотків

державних доходів від оподаткування, снідає сирою лисицею, вимазує своїх дітей свіжою кров’ю і чимчикує читати лекцію на тему «Вся архітектура після дев’ятнадцятого століття геть нікчемна».

— Так, це я. Бог його знає, звідки в мене стільки вільного часу.

— Думаю, настала пора вам змінюватися, сер.

— Ну, авжеж. Але даруйте нескромне запитання, містере Сіммс, як це пов’язано з вами?

— Я можу повернути вам популярність. Більшу, ніж у вашої бабусі. Я можу зробити вас зіркою.

Принцова поступливість ледь помітно потвердішала. На інтригах він знався. І досі не оговтався від того випадку, коли приймав Далай-ламу в Сендрінґемі, а потім виявилося, що то діджей «Радіо 1» загорнувся у простирадло.

— Містере Сіммс, це такий жарт? Можливо, я маю стати об’єктом розіграшу з прихованою камерою?

— Зовсім ні, сер. Усе просто — я хочу, щоб ви перемогли в наступному сезоні «Пульсації».

— Святі небеса. Але навіщо вам це?

— Бо я монархіст, сер, — відповів Келвін.

— Не може бути! Справді?

— Так, сер. Я маю глибоку і незмінну лояльність та прихильність до величних історичних інститутів цієї держави, і мені дуже прикро бачити, як низько їх опустили в очах громадськості.

— Лишенько, нам усім теж!

— А проте я маю унікальну можливість якось цьому зарадити. Я продюсер шоу, яке має прямий зв’язок із громадськістю.

Без участі преси чи політтехнологій. Я створюю зірок. Реальних зірок. Зірок у істинному розумінні цього слова, улюбленців публіки, людей, з якими ця публіка по-справжньому себе ототожнює. І я хочу перетворити вас на таку зірку.

— Ви хочете, щоб я прийшов на проби як співак?

— Саме так.

— Але я маю стати монархом, містере Сіммс. А це висока й серйозна посада.

— А що в нас тепер серйозного лишилося? Джордж Ґелловей, видатний антивоєнний активіст нашої країни, побував у «Старшому браті»! Лідера Консервативної партії в токшоу спитали, чи він у юності подрочив би на місіс Тетчер! Політика перестала бути серйозною, це шоу-бізнес. Ефектні репліки, пустопорожній пафос, і більш нічого. А ви людина з переконаннями, вас засмучує, що ніхто вас не слухає…

— Не слухають. Це неподобство!

— Мені сумно вам про це повідомляти, сер, але людям не потрібні переконання, їм потрібні особистості. Ось чому прем’єр-міністр пішов до Паркі*.

— Ви так це трактуєте? Мені здалося, він дуже непогано виступив.

Келвін не хотів обговорювати «Паркінсона». Як глибокий знавець людської природи, він відчував, що от-от настане момент, коли Принц напевно не зможе опиратися.

— Ваша проблема, сер, у тому, що ніхто не знає вас справжнього.

Вираз подиву й радості осяяв Принцове обличчя.

— Святі небеса! — вигукнув він. — Буквально вчора я абсолютно те саме сказав своєму улюбленому фікусу. Як надзвичайно мудро з вашого боку помітити таке, містере Сіммс.

Келвін усміхнувся. Бо знав, що нічого мудрого в цьому нема. Він ще не зустрічав жодної селебриті, яка б не бідкалася про те, що люди не знають її справжньої. Від ведучих прогнозу погоди до суперзірок року — людина поринала в цей стан з тієї самої миті, як про неї вперше повідомили ЗМІ. Люди вмить почувалися хибно представленими, і що більше їх представляли ЗМІ, то хибніше представленими вони почувалися, аж доки все їхнє життя не огортало нестримне бажання, щоб люди якимось чином познайомилися з ними справжніми.

— Я пропоную вам новий шанс, шанс достукатися до постійної аудиторії, восьми з половиною мільйонів людей, сер. Ви тільки уявіть, вісім з половиною мільйонів людей щотижня. Переважно молодих людей, сер, не забувайте про це. Наша аудиторія — мрія принца й політика.

Келвін знав: якщо й була одна-єдина поміж усіх фраз, що може поцілити в самісіньке яблучко душі сучасного принца, то це «молоді люди», ця масивна група буцімто розчарованих, позбавлених ілюзій і статків громадян, які перебувають на відстані двох

поколінь від залишків поваги до великих інститутів держави.

— Але ж для цього мені доведеться співати, — відповів Принц.

— А що не так зі співами? Люди люблять співи. До речі, ви вмієте співати?

Принц завагався. Його покоління не так виховували, щоб хизуватися.

— Умієте, сер? — тиснув Келвін, зачувши слабкість. 

— Ну, не буду приховувати. Казали люди, що в мене приємний легкий баритон. Але нічого такого особливого, щоб гучно про це кричати, ви ж розумієте.

— Тоді вирішено. Приходьте співати на «Пульсацію». У вас буде безліч можливостей дати ефективне роз’яснення, що триватиме рівно стільки, скільки вам виділять ефірного часу в новинах. Інші учасники казатимуть, що співають для мами чи для своїх дітей, а ви зможете розповісти, що співаєте задля своєї доброчинної діяльності, чи гармонійного розвитку міст, чи підвищення обізнаності в справі ґрунтів.

Ще трохи — і Келвін перегнув би палицю.

— Ви кепкуєте з мене, містере Сіммс, — запротестував ЙКВ.

— Ні. Ви один з небагатьох людей у публічній сфері, які досі не втратили гідність і відрізняються від усіх. Підіймаються над істеричною панівною ідеологією ЗМІ, одержимих зірками, і говорять про речі, які мають значення. Архітектура, ґрунт, баранина, добрі овочі, втрачене покоління, що з кожним днем усе більше відчужується від суспільства й схиляється до кокаїну та міжусобиць із різаниною. Ви той рідкісний випадок, публічна особа, що має справжні переконання!

— Отакої. Невже ви справді так думаєте? Це дуже люб’язно.

— Авжеж. Це очевидно для всіх, хто завдасть собі клопоту замислитись. Але ніхто ніколи над цим не замислюється. А чому?

— Бо я просто нудний старий вухань?

— Ні!

— Ні?

— Ні! Це тому, що ваш голос глушать хайп у ЗМІ та селебриті-культура.

— Так, знаєте, і мені здається, що глушать.

— А я вам от що скажу. Якщо вже шоу-бізнес звоював переконання, то чи не пора переконанням звоювати шоу-бізнес?

— Святий боже!

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *