Я ступила в той ліс, і тоді почалося моє життя

Цирцея

…Моє життя почалося не тоді, коли немовлям я скрикнула у тітчиних руках, а в день, коли дорослою вже жінкою я ступила до лісу Ееї. Я навчилася розпізнавати квіти і трави, помічати летючих бабок і скручених змій. 

Я чула вовче виття і кумкання жаб у болоті, гладила блискучих скорпіонів. Я здиралася на високі вершини, гуляла пагорбами, забиралася в сади і виноградники. Скільки часу до того я була ткалею без пряжі, кораблем без моря, але тепер усе змінилося — погляньте, куди пливу я на своїх вітрилах.

Цю історію оповідає Цирцея, донька бога Геліоса й океаніди Перси, онучка Океана і Тетії, титанів, що бачили світанок віків. Народження дівчинки зі смугастим, наче в рисі, волоссям, її дорослішання, а потім вигнання до острова, куди одного дня хвилі занесуть корабель Одіссея. Це другий роман Медлін Міллер — американської авторки та викладачки класичної філології, у чиїх інтерпретаціях старі сюжети набувають нових рис і змістів. «Цирцея» вийшла друком у 2018-му і того ж року стала переможцем Goodreads Choice Award. Цьогоріч роман переклали і видали у видавництві «Віват»

Не всі боги однакові

В античних сюжетах Прометей постає по-різному: то він трикстер — хитромудрий титан, що ошукує Зевса і глузує над ним, то подібний до Христа — жертвує собою, аби допомогти людям. Обидва ці образи вкрай нетипові для давньогрецького пантеону: егоїстичні й пожадливі, боги не знають самопожертви — поглинуті чварами, вони шукають утіх і вдовольняють власні бажання. Трикстерів серед них теж небагато — у різних джерелах виділяють хіба Гермеса, Прометея та Ериду.

На своїй сторінці в Instagram Міллер розповідає, що в класичних текстах немає згадок про знайомство Цирцеї із Прометеєм. Проте в трагедії Есхіла «Прометей закутий» описана розмова поневоленого титана з Океаном, дідусем Цирцеї. Ось так і виник задум важливої для роману зустрічі.

У покоях Геліоса зібралася юрба: дріади прилинули з лісів, зі скель спустилися ореади, були німфи, морські і річкові боги, навіть титани завітали. Тисяча очей, охочих поглянути на Прометеєву кару — не прийшов тільки Зевс зі своїми олімпійцями. Розлючена Фурія шмагала бранця годинами, а то і днями, проте набридає навіть таке принадне видовище. Спершу розбрелися боги, потім і карателька пішла на заслужений обід, а до самотнього титана підступила Цирцея, тоді ще зовсім юна, ледь не дитина. Питання були прості: чому він так вчинив? чому самовільно зізнався? чому не попросив у Зевса милості? Відповідь ще простіша: не всі боги однакові.

Трави і заклинання: від богині до чарівниці

Океаніда Перса народила Геліосу чотирьох незвичайних дітей — Цирцею, Перса, Пасифаю та Еета. Після кожних пологів чоловік дарував їй разок осяйного намиста, і не було нічого, що втішило би її більше. Проте тривало це недовго — великі боги розвідали, хто ті четверо такі: «Ти можеш мати ще дітей, але не з ним», — звістили вони. То був єдиний раз, коли Перса плакала. 

Усі її діти мали схильність до чарівництва: саме «схильність», не «обдарування». Чарівництво в античному світі — це не щось, із чим народжуються, це те, що здобувається навчанням і важкою працею: збиранням трав і вивченням їхніх властивостей, складанням заклинань. Цим воно відрізняється від божественності: боги не мусять здобувати свою силу, вона завжди з ними.

Хоча Цирцея — донька Геліоса, в ієрархії божеств вона займає одне з найнижчих місць — звичайна німфа. Попри це в «Одіссеї» Гомера бачимо її силу й могутність: вони є результатом не батьківської крові, а тривалої роботи над собою. Добрий приклад тому Пасифая — сестра Цирцеї і мати Мінотавра: спершу вона була могутніша за сестру, проте через лінь і зухвалість швидко втратила свої переваги.

Ліси Ееї: новий дім Цирцеї

Зустріч із Прометеєм не минула дарма: Цирцея раз по раз повертається до їхньої розмови, міркуючи над тим, як улаштовано світ і яке місце вона в ньому займає. Чи приймати звичний плин речей як він є, чи змінювати його своїм втручанням, навіть ціною великих втрат? 

Одного дня вона закохується — у смертного, простого рибалку. Розуміння того, що він ніхто, що тіло його постаріє, тоді як вона житиме покоління за поколінням, спонукає Цирцею до хитрощів. Єдиний спосіб, думає вона, використати фармаку — квіти, що проросли там, де була пролита кров богів у часи титаномахії. Чарівництво вдається, за ним і друге, аж урешті Цирцея повторює Прометеїв учинок: зізнається у скоєному. Боги невдоволені, порушницю відправляють у самотнє заслання до острова Ееї. 

Проте Цирцея — не Прометей, і вчинок її не аж такий страшний. Замість ненаситного орла — просторий будинок із різьбленими скринями й рештою розкошів. Усі небезпеки острова тільки в її голові — козлоногі боги, що хочуть вгамувати хіть із прекрасною німфою, примарні левіафани чи ласі до скарбів пірати. Перша ніч була сповнена страхів і моторошних видінь, проте на ранок тіні відступили. Саме тоді Цирцея побачила острів по-справжньому: вона не буде пташкою, що все життя провела у клітці і не ризикнула з неї вибратися. Богиня вступає до лісу, підкоривши його мешканців: левиця тепер спатиме біля її ліжка, а в коморі стоятимуть склянки з небезпечними травами.

Гермес і Цирцея: легкість і важкість

Життя Цирцеї розмірене й неспішне: вона блукає островом, вивчає його рослини, опановує чарівницьке ремесло. Одного дня її звичне днювання порушує гість — покровитель шахраїв і мандрівників, вивідник і посланець богів. Він поцупив ліру в Аполлона і просить тимчасового прихистку від розлюченого бога, вона не знаходить причин йому відмовити.

Гермес і Цирцея стають коханцями: він часто повертається до острова, розповідає новини і плітки, жартує, досліджує богиню, намацує її больові точки. Врешті він їй набридне — надто вони різні: якщо згадати роздуми Парменіда про легкість та важкість, то він досконале втілення першого, вона ж обтяжена пошуком відповідей на складні внутрішні запитання.

Мине час, і Гермес принесе пророцтво: «Чоловік на ім’я Одіссей, рождений з моєї крові, одного дня прибуде на твій острів». Так трикстер провіщає прихід іншого трикстера, один коханець змінює другого.

Одіссей, Цирцея, Телегон

Одіссей — важливий для Міллер герой, він є і в дебютному Song of Achilles, і в «Цирцеї». Авторка розповідає, що прагнула, аби в обох її текстах був один і той самий Одіссей — тільки з різних перспектив. Це їй більш ніж вдалося, тож уважному читачеві в насолоду мандрувати від одного її роману до другого. Через це прикро, що наразі немає українського перекладу Song of Achilles.

Завітавши на острів, щоб відновити сили і полагодити корабель, Одіссей лишається там надовше і проводить із Цирцеєю цілий рік. Ночі їхні минаються за любощами, дні — за роботою і розмовами. Тут добре простежується різниця між Цирцеєю і Каліпсо, між нею та її сестрою чи братами. «Пасифая порадила б мені зварити приворотне зілля і приворожити його до себе. Еет сказав би, що я мушу відібрати в нього розум», — міркує чарівниця, але це не її шлях і не її вибір. Цирцея відпускає мандрівника до дружини, не сказавши, що носить під серцем його сина.

Материнство робить Цирцею ще вправнішою у своєму ремеслі: її син, Телегон, через лихе пророцтво накликає на себе гнів Афіни — богиня ладна вбити його прямо в колисці. Захищаючи свою дитину, Цирцея не тільки відкидає привабливі пропозиції улюблениці Зевса, але й відточує свої чаклунські навички до досконалості. Вона створює довкола острова захист, крізь який не здатні пробратися на боги.

Нове життя міфа

Міллер — приклад того, як чуйно і небанально можна працювати з міфом, відшукуючи його нове прочитання. Як викладачка давньогрецької і латини вона добре знайома з класичними текстами, тож її романи вивірені і пропрацьовані до найдрібніших деталей. Навіть трави, які використовує Цирцея, обрані не навмання, а після вивчення джерел. Зокрема, всім зацікавленим авторка радить книжку Ancient Herbs. Водночас Міллер не догматична: як із дрібної зачіпки виросла зустріч Цирцеї із Прометеєм, так є й інші неканонічні повороти подій, що роблять роман цілком окремою історією.

Найпрекрасніше в історії Цирцеї — бунт чарівниці проти звичного плину речей, відважність іти своїм шляхом і протистояти великим силам. І все це завдяки невпинній роботі — вдосконаленню себе і своїх умінь. «Кожен із нас може бути такою Цирцеєю», — говорить Міллер, і ці її слова надихають. 

Текст: Анна Лип’ятських

Медлін Міллер. Цирцея / пер. з англ. Остапа Гладкого. — Харків: Віват, 2020. — 400 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *