18 березня — день народження Василіска Гнiдова, він народився і помер в Україні, його називають генералісимусом російського футуризму і вітає дослідник українського авангарду Дмитро Горбачов.
Вітаю Вас, предорогий Василю Йвановичу, футуристе Василіску Гнідов, з першим 130-річчям. Воно не останнє, позаяк у Вас у запасі вічність ( як казав Ваш побратим футурист Маяковський). Ваші вірші – причина довголіття. Адже їх видають регулярно у багатьох країнах світу – в Америці, Україні, Росії, Японії й т.д. Один Ваш твір – «Поема кінця» 1913 – не мав жодного слова, жодного знаку, самісінький білий аркуш – біла павза дзен-буддизму, як пояснили пізніше тлумачі Гнідова. Ви показали мені статтю шведського літературознавця, присвячену «Поемі кінця». – Аж п’ять сторінок (10 тисяч знаків), підсміювалися Ви.
Цю поему, розповідали мені Ви, публіка провокативно прохала мене прочитати. Я не губився, виходив до рампи й осіняв публіку хрестом, мовляв, усі там будемо. Одного разу серед слухачів опинився Казимир Малевич. Він підійшов до мене й проказав: «Тепер я розумію, що нам треба чинити в малярстві – починати з нуля». Невдовзі з`явився «Чорний квадрат на білому тлі» Малевича, що й подосі дратує й хвилює уяву багатомільярдного людства.
Якось ми розглядали з Вами збірку поетів – футуристів у німецькому перекладі, скомпоновану Дмитром Чижевським, Ваше ім`я ми знайшли у розділі «Kleine Futuristen» (малі футуристи). Ми з моїми приятелями Хлєбниковим, Маяковським, Бурлюком, Северянином, Ігнатьєвим не робили таких градацій – великий чи малий. Про поета-егофутуриста Ігнатьєва оповіли, що той вкоротив собі віку після невдалої першої пошлюбної ночі.
Я нагадав Вам, що Всеволод Меєрхольд називав Вас улюбленим поетом. Що Мандельштам був у захваті від Вашої «Поеми початку» («Поеми у білому»), від рядків
Белый медведь
Целуется с белым ветром
Ви процитували «Поему початку» далі:
Темнота родит звёзды,
Звёзды родят тишину,
Месяц рождается в сказки,
Сказки – томи любви.
Всё так и веет,
Всё так и сеет ,
Всё так и реет,
Белое всё
Якось Ви, вже старенький, повернулися з санаторію «Імереті». Заходячи до нашої квартирі на бульварі Лесі Українки, Ви замісць привітання зкаламбурили: «Я был в санатории «Имерети» и мне нельзя умерети». Моя дружина Лілічка пригощала Вас, а Ви розповідали,як року 1937 розстріляли Вашу дружину Ольгу Пілацьку, члена ЦК компартії України, а Вас ув’язнили на 5 років «за нєдоносітєльство на врага народа», тобто на власну жінку. Судили Вас у Києві. Але зломити мене не вдалося. Я на засланні в Киргизії почав писати футуристичні вірші киргизькою мовою. А принагідно згадував свої гріхи молодости – жартівливу саморекламу:
Шекспир и Байрон владели совместно
80 тысячами слов –
Гениальнейший Поэт Будущего
Василиск Гнедов ежеминутно
Владеет 80000000001 квадратных слов.
Ви прислужилися українському авангардові, були бо автор «Першої егофутурньої пісні на українській мові» (1913): «Коли за гич будин цікавче Тарас Шевченко будяче скавче –».
На цей «заумний» вірш з українським прононсом Вас надихнули Шевченкові звукові експерименти на кшталт «і гич не до речі», таке собі поетичне гарчання. Вірш «Огнянна свита» Ви закінчили словами: «Ніхто не збреше, що Я свидачий ( тобто свинячий + ледачий – Д.Г.) Забув украйців». Ви, донський козак, українців не забули.
А на смерть поета Сосюри Ви відгукнулися пронизливим чотиривіршем:
Увага! Увага! Увага!
Сьогодні Сосюра помер.
Зосталась лиш віршів ватага,
Якою він смерть свою стер.
Ваш Дмитро Горбачов
ФОТО: Маріанна Шпрайзер. «Портрет Василіска Гнiдова»
