Прем’єра у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра — «Одіссею, повертайся додому» від режисера Євгена Корняга. Глядачу він знайомий за виставою VIÑO у цьому театрі.
Адаптація поеми Гомера «Одіссей» — сміливий виклик, бо осучаснити античний контекст потребує креативного мислення і неабиякої наполегливої праці акторів, бо вистава поставлена у жанрі фізичного театру. Хоча там і є текст, який здебільшого акцентується у монологах Пенелопи, як голос Жінки.
Не випадково жанр вистави зазначено, це — епопея очікування. Пенелопа (Тетяна Круліковська), яка чекає 20 років повернення царя Ітаки, Одіссея, є камертоном вистави. Саме від неї глядач дізнається про цю історію. Образ Пенелопи корелюється з сучасною реальністю: жінка, яка безкінечно вірить, що її чоловік/син/брат повернеться з війни, яка й досі триває в країні. Вона сподівається його побачити, попри зневіру оточуючого світу, у якому спокуси і небезпечні істоти намагаються перешкодити поверненню. Навіщо вона так довго чекає? Гадаю, що відповідь для жінки, яка кохає, не потребує пояснень.
Античний сюжет Гомера було креативно адаптовано, зокрема, у контексті системи персонажів: шість Одіссеїв і п’ять Пенелоп. Як каже сам режисер Євген Корняг, розмноження Одіссея працює на ідею вистави, бо всі вони різні за характером. При цьому Пелопа, як героїня — єдина, а іі почуття розпадаються на почуття у вигляді чотирьох акторок.
Одіссеї, які представлені на сцені, скоріше, нагадують, хлопчацьку команду на змаганнях з плавання. Інфантильну і дещо пародійну. Тобто, через них акцентується комедійна складова вистави, що певною мірою знецінює самого героя — Одіссея. Умовно кажучи, деміфологізація підсилюється знеціненням справжніх почуттів, підміною цінностей у сучасному світу.
Сценічний простір займає величезна декорація у вигляді басейна, де власне і змагаються між собою Одіссеї. Вода, як стихія життя протиставлена штучності буття. Покриття басейну зроблено зі сміттєвих пакетів, що з одного боку, є натяком на катастрофічне забруднення нашої екосистеми; а з іншого – символізує підробку або ілюзію життя, яке ми сприймаємо мов оманливу гру, від якої згодом людина втомлюється і знесилюється.
Життя випробовує силу Одіссея: не того, яких аж п’ять на сцені, а справжнього героя (у виконанні Олега Стефана), якого вже дочекалася Пенелопа. Він з’являється майже у фіналі — значно постарів за ці роки, на відміну від Пенелопи, але попри перешкоди — дістався місця, де на нього чекали — рідного дому. У цьому контексті, повернення Одіссея мимоволі символізує завершення сьогоднішньої війни.
У виставі поняття «дім» розкривається через протиставлення справжніх цінностей і швидкоплинних ілюзій. Але ця тема не обмежується суто однією виставою.
За останній час у репертуарі Театру на лівому березі якщо не всі нові спектаклі, то багато з них — різні за формою, жанром і режисерським поглядом розкривають зміст поняття «дім». Перша вистава, яку відразу згадуєш — «Дім» режисерки Тамари Трунової. У багатьох сенсах постановка, де глядач занурюється у задзеркалля сім’ї, де все пішло шкереберть. Потужна вистава, яка крім естетичної насолоди, має бодай терапевтичний ефект. Також у минулому сезоні театр випустив на малій сцені виставу Тані Губрій «Поїхати не можна залишитися», де йде мова про заробітчан, а якщо ширше, то про національну ідентичність, Батьківщину і власний вибір. Зі схожим акцентом, але у іншій формі Дмитро Богославський у 2020 році випустив виставу «Людина з Броварів». У виставах «Хлібне перемир’я» і «Батько» режисера Стаса Жиркова поняття «дім» трансформується на тлі українського дискурсу, препаровного війною (перша вистава), а також через сімейно-соціальний контекст (вистава друга).
Можливо, через вистави театр намагається вибудовувати, як фундамент, сучасну театральну платформу, яка стане не просто майданчиком для можливостей, а буде для багатьох, як дім-театр. Рефлексуючи через сучасні п’єси, проблеми, а також залучаючи митців з-за кордону, театр не втрачає української ідентичності. І пошук “цегли” для свого дому через вистави і міжнародні проекти – це шлях наповнення сенсами свого дому.
Режисер Євген Корняг відзначив, що він сам не був вдома вже тривалий час. Тому для нього це питання надважливе: Дім для людини — це будівля чи місце, де його рідні, друзі? Де саме людина відчуває себе вдома?
До створення вистави «Одіссею, повертайся додому» залучена інтернаціональна команда: режисер Євген Корняг, художниця Тетяна Нерсісян — з Білорусі, автор інсценізації поеми Гомера — український драматург Павло Ар’є, композитор Микита Золотар — з Бельгії.
Акторський склад: Тетяна Круліковська, Світлана Орліченко, Олег Стефан, Сергій Кияшко, Марина Клімова, Олександр Піскунов, Анастасія Пустовіт, Дмитро Соловйов, Катерина Качан, Костянтин Кириленко, Анастасія Іванюк, Анастасія Глущак, Максим Рягін, Андрій Поліщук, Анастасія Король,Антон Вахліовський, Владислав Писаренко, Олена Бушевська, Максим Девізоров,Христя Люба, Гліб Клименко, Олексій Доричевський.
Наступний показ: 8 і 23 грудня
Текст: Ірина Голіздра
Фото: Анастасія Мантач
