Цього тижня одразу в двох галереях відкрилися дві знакові виставки художніх робіт, дуже різні, але які своєрідно доповнюють одна одну.
Виставка графіки Олени Сердюченко «ЧОРНО-БІЛЕ» в творчім просторі «Діалоги» на перший погляд мінімалістична, і являє потужний приклад свідомого самообмеження митця («Шлях художника — це прохід по лезу Оккама, яке відсікає все непотрібне і заважаюче на цьому шляху і йдучи по тонкому вістрю, не понесеш важкі оберемки. Треба бути чесним і точним. <…> Що залишається? Залишається чорне і біле» – з анонсу виставки). Але насправді це мінімалізм лише на позір. Бо самі роботи не тільки вишукані, а й дуже складні, деталізовані та сповнені символізму – я би казала, що кожна з них являє собою складний ребус, який благає про розшифровку. Комусь вони можуть здатися «холоднуватими» – але це тій холод, за яким ховається пристрасть, це свідоме обмеження бурхливих людських почуттів, які все одне проривають побудовану автором греблю. Сама художниця на відкритті сказала, що ці роботи являють собою погляд з узбіччя пристрасті – є віз любові, і поки ти на ньому їдеш, ти щасливий, і сіно тхне так солодко, і всюди яскраві барви… Але рано чи пізно ти звільняєшся від того наркотичного стану і опиняєшся на узбіччі, дивлячись на все холодним тверезим поглядом. Але я би не сказала, що погляд художниці саме холодний – буває так, що завдяки шоку люди плутають холодне та гаряче на дотик – оце як на мене, саме той випадок. Ми мусимо запирати свої почуття, бо інакше вони нас спалять. Що до серії графічних робіт «Подвійне Дзеркало», яка теж демонструється на виставці, то це, я би сказала, глибинне самодослідження, самоаналіз, самопізнання автора художніми засобами, своєрідна власна арт-терапія (художниця згадала саме це слово в презентаційному виступу), але в даному випадку, завдяки виставці, вона перетворюється на сеанс терапії групової, що під час пролонгованого стресу, в якому ми всі зараз знаходимося, конче потрібно.
Хазяйка галереї Олена Велика подякувала художниці, та художникам загалом, за те, що вони є. Бо фіксуючи та створюючи сучасність, вони тим самим формують для нас і майбутнє.
В той же день в галереї «Вікно» на Ніжинській відкрилася виставка Ольги Ярової; і це зовсім інша справа: якщо «Діалоги» роблять акцент на мінімалізм дизайну приміщення, на холоднуваті відтинки стін, концентрують увагу глядачів саме на роботах митців, де, власне кажучи, окрім стін та робот (не враховуючі міні-кафе, де відвідувачі можуть трошки посидіти в процесі насолоди мистецтвом) майже нічого й немає, то «Вікно» характеризується надмірністю, яка просто б’є через край: по-перше, приміщення, розташоване біля Нового Ринку, носить горду назву Авторські вина — і це його пряма функція, бо там наливають.
По-друге, барна стійка сама по собі прикрашена українською вінтажною порцеляною, оздоблена неймовірними екзотичними прикрасами і пляшками, освітлена теплим помаранчевим світлом, ну і взагалі, уявляєте собі що таке маленька затишна винарка біля базару? Так ось, роботи Ольги Ярової ідеально вписуються в отой інтер’єр. Це на перший погляд дуже прості кольорові фігуративні роботи, від ню до котиків, із котрих просто б’є життя. І тільки якщо роздивляєшся пильніше, з’ясовуєш для себе, що роботи ці виконані в дуже складній техніці колажів-інкрустацій, які зроблені з газет, журналів і іншої паперової продукції – аж до старих квитків, нот та старих документів. «Навіщо фарби, якщо можна й так?» питає художниця. Таким чином саме техніка ускладнює наше сприйняття та апелює до уяви глядачів – об’єкт виявляється не просто об’єктом, а чимось фрагментарним на мікрорівні, зібраним по шматочку. Тут, як і в випадку з роботами Олени Сердюченко, ми маємо справу з мінімалізмом засобів — але це зовсім інший мінімалізм, де відмова від барв, навпаки, приводить до яскравості та цілісності первинно фрагментарного осередка. І тут до речі важливо, що для того, щоб зібрати докупи оті шматочки у щось цілісне, їх треба спочатку роздерти остаточно, знищити, і тільки потім з’єднати. Як, я би сказала, якщо би це не було так пафосно, ми робимо зі своїм життям.
Текст: Марія Галіна
