Цього тижня на нас чекають дві прем’єри, про які варто написати окремо.
Прем’єру спектаклю «Перевізник» в Українському театрі ім. Василька ми маємо нагоду побачити 23 лютого (а ще 2 та 24 березня 2024 року). «Перевізник» — це чорна комедія, як її визначає афіша театру, поставлена Олександром Самусенком (як актора ви його бачили в спектаклі «Саша, винеси сміття!», а як режисера – в кількох виставах, що зараз йдуть на сцені театру). «Перевізник», над яким театр працював протягом кількох місяців, поставлено за драмою української поетки, драматургині, лавреатки міжнародних конкурсів та премій Ганни Яблонської. Наша гордість, наше майбутнє, одеситка Ганна Яблонська загинула в свої тридцять від теракту в аеропорту Домодедово в 2011 році, зараз прийшов час втілити її спадщину на батьківщині авторки. П’єса на сцені прозвучить у перекладі блискучої нашої поетки та перекладачки Маріанни Кияновскої, яка вже певний час повертає до української літератури те, що українській літературі належить по праву. Я сподіваюся написати про прем’єру для сайту Kyiv Daily після її втілення, а поки що хочу подякувати колективу театру за те, що він звернувся до одеських авторів – і тим органічно знаходить місце для одеської культури в різноманітної культурі України.
Інша прем’єра цього тижня відбудеться в Театрі Юного Глядача — але нехай вас не бентежить загальний напрямок театру. Трагікомедія «Молочайник», яку ви зможете побачити 24 та 25 лютого (а також 14 та 22 березня) за авторством Оксани Гриценко, молодої драматургині — це дуже доросла п’єса. Нас попереджують про ненормативну лексику, вона є, але не більше ніж в звичайному побуті, без неї про яку правду життя може йтися – а тут йдеться саме про правду життя. Точніше про життя чотирьох жінок в окупованому селі на Херсонщині. До речі саме мінімалізм акторського складу та локації (протягом двох дій герої залишаються в одній і тій же хаті) сприяє дуже потужному враженню від спектаклю. Режисер Євгеній Резніченко сам народився в Херсоні та працює у Херсонському обласному академічному музично-драматичного театру ім. М. Куліша (ми в Одесі мали нагоду побачити його іншу виставу, присвячену темі війни — документальний спектакль «Лишатися не можна», де актори розповідали про свій власний, але завжди страшний та драматичний досвід виїзду з окупованих територій). Вважаю, що такі спектаклі дуже потрібні, бо вони доводять, що в нас не має «не наших» людей і «не нашої» землі.
Що показово – обидві п’єси написані жінками, а якщо додати вже канонічну «Саша, винеси сміття» Наталки Ворожбіт, то можна сказати, що в нас пишеться нова драматургія, і пишеться вона саме жінками.
До речі «Молочайник» йде в двох акторських складах, то мабуть варто побачити обидва 😊
Текст: Марія Галіна
