Виставка Даші Чечушкової в Одеському художньому плюс виставка до 75-ліття Сергія Ільїна в Музеї західного і східного мистецтва.
WEartMuseum / Одеський музей західного і східного мистецтва відкрив ювілейну «TERRA SILENTIUM» до 75-ліття Сергія Ільїна з епіграфом з Бодлера — «Існування земних речей сумнівно, тоді як справжня реальність прихована в мріях». Сам автор, який називає свою творчість «Метареалізмом», стверджує, що вся його творчість – це реалізація снів, вікно в іншу реальність. Я би казала, що це, скоріш, вікно у потойбіччя. Закутані з голови до ніг у напівабстрактні балахони безликі постаті Ільїна, самотні та медитативно-байдужі, навіть коли вони знаходяться поруч один з одним, викликають особисто в мене асоціацію або з «Островом мертвих» символіста Арнольда Бекліна, або з гравюрами Доре, що присвячені мандрівкам Данте та його супровідника Вергілія по Чистилищу; потойбічний спокій та умовні величні пейзажі підкріплюють це враження. Персонажі Ільїна вже звільнилися від пристрастей, які терзають їх глядачів.
Тим яскравіше контраст та перегук з виставкою молодої художниці Даші Чечушкової, що відкрилася днем раніше в «ONFAM / Одеський національний художній музей». Між двома митцями пролягає рівнесенько пів століття — не дивно, що якщо полотна Сергія Ільіна розповідають про спокій та самотність, розгублені персонажі Даші Чечушкової, мабуть не менш самотні, транслюють неспокій. «Всю ніч просидів на стільчику (382 рази, може більше)» – це історія безпорадності і марності; сама авторка робіт відсилає нас до «Капрічос» Франциско Гої, для її героїв навколишній світ не холоднувато байдужий, він – постійно джерело небезпеки, що породжує химер і перетворює намальовані персонажі на химери та безликі істоти. Це не втілення снів, а реалізація жахів. Важко казати, чи тут зображені різні персонажі, чи це взагалі одна особа, одна особистість, яка перебуває в різному (але завжди травматичному) психічному стані. Доповнює композицію гігантська зістарена біла сукня, чи то мара, чи то привід, чи то одяг Великої Матері, яка додатково придає ефект безпорадності та загубленості сіро-білим маленьким фігуркам. Одна з робот багатофігурна, що мабуть тут є виняток – білі фігури пересуваються по колу, мов би ув’язнені на прогулянці в тюремному дворику; супроводжуюча напис відсилає к вічному поверненню… Повернення немає, є ходіння по колу. Всі ми зараз перебуваємо у стані вічного повернення, бо місць, що ми покинули, вже не існує, принаймні таких, якими вони були перед тим, як ми їх покинули.
Текст: Марія Галіна
