Фестиваль камерної музики «Дзеркало» вже втретє пройде у Львівській національній опері, цьогоріч – із 30 липня по 10 серпня. 

«Назва фестивалю нагадує нам про внутрішнє світло, яке ми шукаємо у найтемніші часи. У музиці ми знаходимо не лише розраду, а й силу духу, взаємну підтримку та змогу бути разом», – каже засновник і артдиректор фестивалю Микола Гречух.

Микола Гречух – кларнетист театру, концертмейстер кларнетової групи оркестру. Саме йому належить ідея проводити фестиваль камерної музики в стінах оперного театру, що само по собі цікаво й незвично (адже театр міг би гордо обмежитись оперно-балетним жанром). Втім, ініціатива себе більш ніж виправдала: за три роки існування проєкт набув слави однієї з найяскравіших музичних подій року, ба більше – виявився чи не найбільшим фестивалем камерної музики в Україні. Цього року імпреза ще й змінила свій статус, зробившись фактично міжнародною – серед учасників, крім українських колективів та солістів, є виконавці з Японії, Литви, Німеччини та США. 

Тим часом статус камерної музики у нас залишається непевним. Попри величезний масив камерних творів як зарубіжних, так і українських композиторів, зокрема сучасних, вітчизняні музиканти об’єднуються в малі колективи неохоче. Точніше, об’єднуються якраз із ентузіазмом, але останнього надовго, як правило, не вистачає. За останні десятиріччя чимало чудових творчих формацій – квартетів, тріо, дуетів – після низки успішних виступів розпалися. Найпрозаїчніша з причин – брак фінансування. Мало які камерні колективи функціонують на балансі філармоній, отже, мають регулярні концерти. Натомість альтернативний шлях – шлях ґрантошукання (більше схожий на гру в лотерею) – витримують далеко не всі. Комусь, можливо, пощастить із меценатами, проте в наш час охочих інвестувати в мистецтво (тим паче в таку «дивну й незрозумілу річ» як камерна музика) дедалі менше. З іншого боку – є дуже невеликий відсоток слухачів, які надають перевагу камерним концертам у порівнянні з любителями тієї ж опери. Авжеж камерні твори потребують занурення, певної культури слухання та елементарного музичного бекґраунду. Сумно й те, що в нас утрачена (чи перервана) традиція домашнього музикування, домашніх концертів.

Тож у львівського фестивалю особлива місія. 

Епіцентром подій фестивалю, яких у цьогорічній програмі налічується дев’ять, є Дзеркальна зала Львівської опери – розкішне фойє театру, головним атрибутом якого є, звісно, дзеркала. Віднедавна цей куточок (який кортить назвати «райським») почав функціонувати як самостійний концертний зал зі своїм репертуаром, де основою є власне камерна музика. Фестиваль, що проводиться тут вже третій рік поспіль, здається, ще більше гармоніює цей простір, і робить його «своїм» для слухача.

Вже поверховий погляд на фестивальну програму фіксує велику концентрацію української музики, від патріархів до молодшого покоління. Приміром програма концерту-відкриття, що відбудеться на великій сцені театру, сформована винятково з творів українських композиторів: Валентин Бібік, Іван Карабиць, Вікторія Польова, Олександр Родін, Золтан Алмаші. На сцену вийде Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під орудою знаної американсько-канадської диригентки Кері-Лінн Вілсон. Солісти – Олена Скіцько (мецо-сопрано), Уляна Макєєва (гобой), Богдана Півненко (скрипка), Катерина Супрун (альт) та Золтан Алмаші (віолончель).

Майже всі наступні концерти поєднують імена українських і зарубіжних композиторів, часом доволі несподівано. 

Один із найбільш інтригуючих вечорів – фортепіанний речиталь японського піаніста Юсуке Ішії (6 серпня), де прозвучать твори Клода Дебюссі, Мікалоюса Чюрльоніса, Вітаутаса Бачевічуса, Валентина Сильвестрова та П’єра Булеза, чия фортепіанна соната №1 точно стане центральною подією вечора. До речі, музика Булеза, одного із найяскравіших європейських авангардистів 1950-1960-х років, у програмі цього фестивалю буде представлена вперше. Тож закидів критиків (цілком справедливих, треба сказати) щодо «класикоцентризму» фестивальної програми, мінімуму чи відсутності авангарду й модерністських опусів, як це було у попередні роки, цього разу не буде. 

Модерністів почуємо й у концерті NotaBene Chamber Group (2 серпня): прозвучать  твори Пауля Гіндеміта та Кшиштофа Пендерецького. 

Також на завершальному вечорі (10 серпня) Камерний оркестр Львівської національної опери під орудою диригента Івана Чередніченка представить Концерт для струнного оркестру польської модерністки, подруги Бориса Лятошинського, Ґражини Бацевіч. 

Для любителів імпровізаційної музики організатори підготували перформативну програму (7 серпня) від литовського ансамблю NERTI, що працює на межі експериментальної та сучасної академічної музики. Електроніка, скрипка, голос, шум і тиша – усе це зіллється в єдине звукове ціле та розгортатиметься «на очах».

Більш популярну програму із музичними шлягерами «всіх часів» – від бароко до джазу, від Баха до Міллера – представить у своєму виступі (3 серпня) столичний ансамбль мідних духових Brass Ukraine. 

Отож, у «Дзеркалі-2025» музичного вибору не бракує, кожен зможе почути те, що йому до смаку. 

Повну програму фестивалю шукайте на сторінці фестивалю у мережі Facebook.

Олеся Найдюк