Шестеро найвпливовіших солістів-інструменталістів, лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів Роман Лопатинський, Андрій Павлов, Артем Полуденний, Юрій Немировський, Максим Грінченко, Іван Грицишин у цьому складі грали з лютого 2015 року. Nota Bene Chamber Group — так назвав себе молодий камерний ансамбль на початку 2016 року.
Чути те, як грають музиканти ансамблю NotaBene Chamber Group, в будь-яких складах та будь-яку музику, — завжди цікаво, бо це — інтелектуальна гра. Це зажди інтерпретації, продумана драматургія програми й натхненна творчість. Музиканти в кожному своєму виступі готують для нас з вами неймовірно потужну, різноманітну програму. Навіть назва колективу — Nota Bene — завжди звучить точно: «зверніть особливу увагу», бо це того варто, бо це завжди поєднання змісту та виконавської досконалості. Цього року, напередодні свого 10-річчя колектив почав цикл концертів з назвою «NotaBene +» — про цей проєкт, і ще про створення й етапи життя ансамблю Kyiv Daily розповів піаніст Роман Лопатинський.
З чого почалася історія Nota Bene Chamber Group?
— Все почалося в 2015 році. Ця історія почалася, гадаю, більше з дружби, з симпатії один до одного, з якихось, може, схожих музичних вподобань. Треба зазначити, що перший рік ми просто не рахуємо, тому що сама назва і сам колектив ще не був встановлений. Альтист Іван Грицишин, Максим Грінченко, скрипаль, віолончеліст Артем Полуденний і я. Ми вчотирьох почали цю історію, подумали: щось пограємо, разом, чому б ні? Я був студентом, вони — старші за мене. Ми вирішили зробити деякі концерти. Почали, принаймні, про це думати — про камерне музикування, про те, що в Україні його немає, немає школи, немає культури ансамблів. Наша система освіти скоріше виховувала солістів. Всі трошки нехтували тим, що в Європі досить розвинуто, — камерну музику, пограти разом, послухати один одного. Ми на цьому зійшлися, потім до нас прийшов скрипаль Андрій Павлов і кларнетист Юрій Немировський. І в 2016 році в нас з’явилася назва, логотип, і певно, що перший концерт пройшов 27 лютого 2016 року, — ми зіграли два квінтети, це був офіційний початок NotaBene Chamber Group.
Рахуєте як — десять років, або дев’ять?
— Зараз дев’ять, наступний рік — наш ювілей, сезон 2025–2026, 10 років.
В яких складах існував та грав ваш ансамбль?
— В нас склад сталий, зрозуміло, що є розщеплення на багато різних складів ансамблю. Струнний квартет, тобто дві скрипки, альт, вілончель, у нас був струнний квартет, рояль я і кларнет, оця шістка була завжди. В нас епізодично десь рік, може, трошки більше, був чудовий Олександр Рудько, він відповідав за художне слово, інколи вів концерти. І перед війною Іван Грицишин пішов з колективу, прийшов Ігор Загородній. Скрипаль, альтист, досить моторна і різнобарвна людина, він додав нам багато кольорів. Тому — склад сталий, він був незмінний і поки не змінюється. Струнний квартет, плюс рояль і кларнет.
Ми можемо зараз проговорити умовні глави життя ансамблю? Створення, розвиток, те, що є зараз?
— Думаю, так, ми почали з того, що в нас в принципі не так багато глав або складів, але почалося це з концертів, які ми самі для себе придумували, двічі на рік (інколи трошки більше). Період від 2016-го року до кінця 2021-го був досить сталим, були навіть виїзди закордон, ми їздили в Данію, ми їздили в Німеччину, ми працювали, були концерти, майстер-класи, була робота з сучасними молодими композиторами, граючи їх музику, відкриваючи їх музику. До 2021 року ми співпрацювали з такими музикантами, як Денис Северін, Андрій Бєлов. Були концерти з Валерієм Соколовим, у Артема, у Максима, у мене. Ми занурювалися в цей досвід гри з різними музикантами високого ґатунку. Потім почався період воєнний, 2022 рік, була деяка розгубленість, але важливо зазначити про цю главу: по-перше, те, що прийшов Ігор Завгородній, і, NotaBene рухався виступами в різних складах: є дуетні програми, рояль з будь-ким, є тріо, кларнет-віолончель-рояль. Наша формація гнучка, в цьому наш козир і в цьому наша сила. Де хто питає: вас завжди шестеро на сцені? Ні, в тому і справа, що так, є квінтети, які граються великими складами, але здебільшого основа – це струнний квартет, яким зараз останні три роки хлопці активно займаються. І є щось «з роялями», є безліч музики, яка грається різними складами. І цей воєнний період, він для нас змінився не тільки через війну. По-перше, всі лишилися тут. Вважаю, що це важливо відмітити, тому що у кожного могла бути своя доля. У декого є сім’ї, у двох колег з ансамблю є діти. Кожен міг робити все, що вирішить сам чи родина. Але так склалося, що всі ми шестеро, у кожного своя історія, ми лишилися в Україні. Певно, це був новий поштовх робити щось далі разом. І ми отримали запрошення від Національного будинку музики. В перше ми отримали офіційну роботу. Ми стали одиницею, NotaBene Chamber Group при Національному будинку музики. І в принципі в ці три роки почалася більш активна фаза наших концертів.
З початком війни ви стали сталою інституцією. Війна впливала на ваш репертуар?
— Звісно, вона вплинула на репертуар. Перестав звучати репертуар російський. А він, звісно, був. Це репертуар, який ми наразі викреслили. Ми і до повномасштабної війни почали розкривати репертуар наш, український. Був в нас Лятошинський, був і Станкович, і Сільвестров. Андрій Павлов, Ігор Завгородній завжди активно просували українську музику, тим паче, коли ми відкрили, що поле для дійства широке, що українська музика якісна, в нас є твори Косенка, Лятошинського, Ревуцького. Навіть не сучасна ж музика, а та, що вже в ХХ столітті написана, вона наче вже класикою має бути. А ми бачимо: немає якісних записів. Це є поле для діяльності, і для нас це дуже добре. Ми записали майже (ми вже на фінішній прямій) всі камерні твори Бориса Лятошинського. Це — чотири квартети, сюїта для струнного квартету, два фортепіаних тріо, скрипкова соната, (скрипка та рояль) і, звісно, «Український квінтет». І навіть невеличка п’єса для кларнета та рояля, яку також ніхто не грав, ми також її вже записали з Юрієм Неміровським. Нам треба щось європейцям показувати, щоб світ зрозумів, що таке є українська музика. Так, є радянські записи, ця музика гралася, вона якось записувалася, але все одно — це не той ґатунок. І не так багато. Тому це — великий пласт роботи, який ми з задоволенням робимо, зараз це і актуально, всі зірки співпали.
Внутрішнє життя ансамблю, який у вас стиль співпраці? Демократія? Автократія?
— Демократія, як ми бачимо, в світі не сильно працює. Демократія — важка історія, тому вона про досить рівну співпрацю, рівну роботу між собою. В нас кожна людина це — індивідуальність, і це добре, але балансувати не так легко. В принципі, ми стараємося балансувати. В нас є елементи демократії, кожен може щось своє сказати. Ми можемо сперечатися, ми знаємо, де ми можемо не співпадати по якимось питанням. Десь ми ці кути просто обходимо. Але я не можу сказати, що в нас є авторитаризм, бо в нас його немає. Він інколи є, але в мінімальному прояві. Коли щось треба зробити, то я прошу, що це треба зробити. Але не тільки я, й інші також. Ми рівні, всі зі своєю думкою. І це добре. Буду відвертим, це буває важко. Але в нас доволі ефективна історія. Але ж в нас є Будинок музики. Ми маємо свої плани узгоджувати з керівництвом, ця вертикаль наразі працює вже 2.5 роки. І працює добре. Бувають нюанси, але вона працює на користь всім сторонам.
Проєкт «NotaBene +». З чого він почався, навіщо він ансамблю?
— Це важлива історія. Ми зрозуміли, що у нас в освіті загальний занепад, в музичній освіті — тим паче. Він продукований нашими реаліями. Зараз говоримо про культурний прошарок. Якщо такий відтік музикантів відбувався кожен рік. Я замислююсь, кожен рік виїжджали з Київської десятирічки, після 17-18 років, молоді, зовсім юні люди. Інколи після консерваторії, в 22-23, хто тягнув студентство тут. І їхали, їхали — це великий відсоток талановитих людей. Колись, якщо я не помиляюся, почув ефір з чудовою скрипалькою Євою Рабчевською, який називався «музиканти на експорт». Це про нас, це про Україну. І це невід’ємна частина нашої культурної політики. Тому поки ми тут, а я особисто вважаю, що ці люди, які поруч зі мною, про яких ми з вами зараз говоримо — останній форпост нашої культури, по зрізу, по віку. Ми маємо молодь, але ми — лишаємося. Ми останній форпост, який може щось зробити. І ми розробили цю програму, ми з Артемом Полуденним, також і Андрій Павлов, являємося авторами цієї ідеї, я сказав, може будемо залучати до нас молодь, дітей, студентів, молодше покоління, тому що це і для нас буде правильна, якісна історія. І Артем продовжив цю ідею, сказав, що може ми це розробимоце на офіційному рівні, навіть, на конкурсній основі. Назва придумалася досить легко, «Nota Bene +», і прізвища музикантів, які до нас долучаються. На початку осені ми зробили два open call, для виконавців і композиторів. Виконавців було близько 30, ми обрали 9, а композиторів було, якщо не помиляюся, 13. Ми обрали 2 композитори, 2 твори, які ми виконаємо на нашому четвертому «Nota Bene +» концерті, який відбудеться 25 травня. Там буде і один новий виконавець. Тобто, в принципі, ми — не заміна школам і консерваторіям, але ми здорова альтернатива, щоб молоді люди приходили, отримували якийсь досвід гри в музикуванні разом.
Це сталося, і після конкурсів ми все це вмістили в 5 концертів на протязі 5 місяців, в Філармонії, з лютого по червень. Таким чином ми відібрали 9 молодих людей. Двоє піаністів, двоє віолончелістів, один кларнетист і четверо скрипалів Молодий скрипаль, Акім Кравченко, вперше сів грати в струнний квартет, це був концерт 16 березня, другий концерт циклу, Акім Кравченко грав квартет Гайдна і квартет Сільвестрова «Ікона». І дуже добре влився, йому 14 років, вперше в житті сів в квартет і настільки це було для нього природньо. Думаю, ми попали в десятку, тому що я бачу весь процес, я не всюди граю сам, багато спостерігаю, я бачу, що для наших молодих колег це — велика користь.
Як тоді, коли ви грали в свою чергу з Денисом Сєвєріним?
— Абсолютно, так і є, єдина різниця в тому, що тоді це були більш епізоди, як ми називаємо між собою, фестивальний варіант гри, 2-3 дні максимум, і все — ми граємо. В нас також музиканти мають бути готові, але в нас більше йдеться про процес гри. А концерт, це ніби приємний бонус. Важлива — саме рутина. Тоді, коли ми були молодші, нам було на кого рівнятися, але це були люди, які мешкають там, десь за кордоном. Ми наразі спробували на себе взяти цю функцію: будь ласка, наші молоді колеги, ми в зазначеному місці майже кожен день, ви можете до нас й в принципі приходити, бути на наших внутрішніх репетиціях, ми можемо спілкуватися. Ми тут, ми є, ми не фестиваль, ми нікуди не їдемо, ми з вами, приходьте. Перша наша скрипалька, яка грала у першому концерті, Катерина Березнікова з академії Глієра — зіграла концерт, і потім приходила до нас на репетиції, вона в процесі, їй подобається. Тобто, це набирає обертів саме за людським фактором, за людським чинником. Їм подобається те, що це атмосферно, не тільки рутина, а й продовження спілкування вже на іншому рівні.
Що це додає вашому колективу?
— Думаю, як мінімум дві важливі історії, два розуміння. Перше, це те, що граючи один з одним, розумієш, що замилюється вухо, око, руки і так далі. Тобто молодь, яка приходить, також додає важливі речі, молоді люди, вони ж багато що знають насправді. Їх може задавлюють в тих всіх наших державних установах, але вони розкриваються і вони також можуть щось цікаве продукувати і гарні речі нам підказують. І ми теж розвиваємося разом з ними, в нашій співпраці. Друга важлива історія, це те, що ми беремо на себе функцію менторів, щоб виховувати естетичні смаки. Це скоріше історія про розвиток, ми ж за це нічого не отримуємо, якщо мова пойде про якісь плюшки-фінанси. Це — наша робота, наш поклик. Ми могли це не робити. Ми хочемо, поки ми тут, проявити себе з іншої точки зору, не тільки як суто виконавці, навіть не викладачі, а як ментори. Ментори, старші друзі, колеги, які можуть допомогти, бути завжди поруч. Я б хотів відчувати таку підримку в свої 20 років, але її не було. І вона почалася, тільки коли NotaBene з’явився, ми почали один одному допомагати, пушити, розвивати. А наразі тепер ми вже — якась рушійна сила, якась сила творча, яка продовжує і свій саморозвиток, але тепер в нас є ресурс допомагати молодшому поколінню, тим, кому це потрібно. Ось в чому сенс цієї історії.
П’ять концертів на рік з молодими, а після що? Є плани?
— Будуть якісь підсумки, але вже точно можу сказати, що ми хочемо організовувати такий цикл на наступний сезон, може бути логічно це робити не 5 місяців підряд, для організації це не так легко. Якщо ми зробимо це заздалегідь, будемо знову запроваджувати конкурс, маю надію, якщо все це так станеться, і ми почнемо це в вересені, жовтні. Певно, що ми будемо орієнтуватися десь приблизно на 4–5 концертів за сезон.
Спілкувалася Віка Федоріна
Фото: Наталія Любенко/Vere Music Fund та Міха Хайкін
