Джеремі Кларксон — найскандальніший, провокаційний, неполіткоректний, цинічний журналіст не тільки Британії, але і, можливо, всього світу. 

Кларксон здобув популярність перш за все як автомобільний журналіст і ведучий програми Top Gear на каналі BBC 2. Тексти Кларксона дотепні  і роздають ляпаси суспільному смаку, викликають у читачів неоднозначні емоції — від гнівного обурення до захоплення, що межує з схилянням. Недільна колонка Кларксона в Sunday Times – перше, що відкривають вранці більшість читачів газети, бажаючи дізнатися, хто в цей раз подасть на Кларксона до суду. При всій епатажності і різкості, слова журналіста мають надзвичайно велику вагу: його оціночних суджень досить для банкрутства цілих підприємств, як це сталося, наприклад, з англійським автозаводом Vauxhall Vectra.

«Світ за Кларксоном» — це збірка чудових колонок цього автора, що виходили в Sunday Times.

Джеремі Кларксон. «Світ за Кларксоном. Як я вже казав…» / Переклад: Любомир Футорський. Л.: «Видавництво Старого Лева»,  2020, 248 ст. 

Купити книжку.

*** 

Уривок

Опустіть зброю, виживальники:

сировари є тими, хто успадкує землю

За кілька мільйонів доларів ви тепер можете придбати другий будинок глибоко посеред тужливої рівнини Канзасу, похований глибоко під землею в колишній шахті для ядерних ракет. Без свіжого повітря, без краєвиду, де особливо нема що до роботи, й усі ваші сусіди будуть любителями вогнепальної зброї. Спокусилися? Ні. Я — теж ні.

Ці апартаменти є дітищем чувака у поло, заправленому в штани, котрий гадає, що світ незабаром розвалиться і що в анархії, яка по тому настане, величезні орди мародерів бродитимуть по землі, вбиваючи та поїдаючи всіх, хто не живе на глибині 174 фути, під 9-футовим шаром бетону, в шахті, повній автоматичної зброї.

Схоже на те, що оборона є дуже важливою частиною його стратегії продажу. «Якщо хтось спробує перелізти через огорожу, ми можемо його оглушити. А якщо вони спробують хакнути комп’ютерну систему, ми зможемо покласти цьому край». Я думаю, він має на увазі:

«Застрелимо їх».

Усе це — легке божевілля, звісно. Чи ні? Наш друг у заправленому в штани поло — насправді я ніколи не бачив, що він у ньому ходить, але закладаюся, що так і є, — розказує про еболу, ще одну глобальну фінансову катастрофу, тероризм і різноманітні геологічні проблеми, що можуть принести зі собою кінець суспільства, яким ми його знаємо зараз. І стверджує, що він просто хоче бути готовим.

З усією очевидністю це стає в Америці важливим питанням.

Існують багато людей, званих «виживальниками», котрі насправді вірять, що кінець близько і тому вони повинні підготуватися, купуючи протигази та супи зараз, укупі з кількома одиницями автоматичної зброї. І, може, ще з додатковим помповим дробовиком 12-го калібру. І з кількома пістолетами.

Звісно, легко не сприймати все це серйозно, бо американці використовують параною як привід робити все те, що їм і без того хочеться робити: ходити в походи і стріляти в різні речі.

Очевидно, що тут, на цивілізованому боці ставка, нам не подобається ідея підготовки до постапокаліптичного «виживальництва», бо, коли мова зайде про вибір між життям у наметах і смертю, більшість із нас поставить «пташку» біля «Вбийте мене». Життя в наметах — це прерогатива дуже молодих і невиліковно дурних. А стріляти ми у щось будемо лише вдягненими у твідові шорти.

Є ще одна різниця. Американці мають фундаментальну недовіру до свого уряду. Вони дивляться на те, що відбувалося після того, як ураган Катріна вдарив по Новому Орлеану — де люди п’ять днів чекали, доки федеральні служби доправлять їм воду, а то всього лише було

трохи вітру в одному місті, — й кажуть, що в разі глобальної надзвичайної ситуації кожен буде сам за себе.

Ми — інакші. Ми стогнемо постійно, нарікаючи на наш уряд, але, коли все станеться, ми задоволено сидітимемо, граючи в «Монополію» та під’їдаючи солонину зі старої консерви, що поневірялася роками на полиці, в очікуванні, поки хтось, наділений владою, все нарешті владнає.

Пам’ятаєте, може, фільм «Зомбі на ім’я Шон»? У розпал атаки зомбі герой фільму, якого грає Саймон Пеґґ 2 , придумує план: «Рушаймо до Вінчестера, візьмімо собі хорошу пінту холодного пива і зачекаймо, поки все це стихне». У Голлівуді вони б узяли зброю і звалили якнайдалі.

Однак ось що мені цікаво. А що було би, якби проблема не зникла і не було б уряду та нікого, наділеного владою? Що робити, якщо нема ні військових, ані поліції, ні жодної з аварійних служб? Що, коли нема їжі в магазинах, електроенергії та телефонного звязку? Що, якби ви прокинулися завтра в кам’яному віці? Що би ви зробили?

Ви не можете звалити світ за очі зі зброєю, бо у вас її нема. А навіть якби й була і ви були б у стані підстрелити оленя — тоді що? Ви можете його оббілувати? Спроможні випатрати його, і щоби вас при цьому не знудило? Не думаю.

То що ж ви робитимете? Можете, наприклад, зробити свічку? Звучить просто. Ви вимочуєте нитку в парафіні, а потому загортаєте її у трубку з воску. Тільки де ви візьмете нитку, парафін чи віск? Я не знаю.

Тоді, може, олівець? Та ні. Вибачайте. Я бачив свинець у природному стані й не впевнений, що зможу скатати його в тонкий циліндр, а потому вставити в гілочку з видовбаною серцевиною. І навіть якщо якимось дивом мені вдасться досягти успіху — на чому я писатиму? Бо я не маю ані найменшого поняття, як перетворити дерево на аркуш паперу.

За ці роки я здобув особливий набір навиків, однак у світі, де цивілізація розвалюється на шматки, не дуже й потрібен хтось, хто вміє надто швидко входити в поворот, кричачи при цьому. Я був би малокорисним і вже за тиждень — мертвим.

У мене лишень один навик виживання. Ось він. Якщо видовбати середину кокоса, пропущеного через систему травлення слона, то його (кокос) можна використати як свисток, аби привабити пташку, яка потому приведе вас до бджолиного гнізда, що буде повне меду. Я, щоправда, не впевнений, що із цього буде хоч якась користь у Чиппінґ-Нортоні, де немає кокосів. Ані слонів.

Що повертає мене до шахти в Канзасі. Я впевнений, що вони там усе продумали. Там облаштовано більярд, кінотеатр і навіть тир, але чи зможуть вони зробити сир? Упоратися з бджолиною колонією? Чи зможуть вони виростити цибулю або зробити нитку? Бо — якщо світ постраждає від подій, що спричинять повний розпад суспільства — нам будуть потрібні ці навики, а не вміння убивати людей, котрі лізуть через огорожу.

Ось чому наш друг у поло, заправленому в штани, приречений. Бо ті приготування, які вам дійсно потрібно зробити, щоби вижити, не є ні цікавими, ні мужніми, й до них не залучено нічого з продукції Glock. Наш друг помре. Натомість, хоч як це дивно, маленька літня пані з котеджу в Девоні, котра провела ціле життя, обходячись тим, що є, і ремонтуючи старі речі, буде в цілковитому порядку.

Дуже щасливого вам Нового року. Побачимося на тому боці.