В сутності, робота диригента – це своєрідна алхімія» – говорить всесвітньо відомий диригент другої половини ХХ – початку ХХІ століття Джон Мосері. Дійшовши свого 70-річчя, шеф (як називають диригентів французи) вирішив поділитися з публікою захопливими враженнями від пригод на шляху диригентства довжиною в життя. Назва його книги «Маестро та їхня музика» спонукає читачів зазирнути за лаштунки чародійства музичного ментора.
Джон Мосері (нар.1945) співпрацював із найбільшими світовими оперними трупами та симфонічними оркестрами, серед яких Нью-Йоркський філармонійний, Лос-Анджелеський філармонійний, Американський симфонічний оркестр у Карнегі-холі, а також артисти Бродвею та Голлівуду.
Книга американського маестро була написана, коли він вже здобув світове визнання як непересічний диригент. Тим зворушливіше є те, що вона присвячена першому викладачу Джона Мосері з диригування: «Густаву Майєру (1929-2016), який знайшов час для мене дев’ятнадцятирічного. Ви першим почали вчити мене ремеслу та відкрили мені незбагненне». Про це незбагненне автор зазначає у тезі про вище призначення диригента. Попри те, що існує багато митців, які не досягнули топових вершин у кар’єрі, деякі з них несуть абсолютне світло і правду людям.
Працю Мосері «Маестро та їхня музика» можна було б порівняти із мандрівкою стежиною диригентства, яка проводить нас від витоків цього явища до сьогодення. Запропонований читачам маршрут охоплює десять розділів різного обсягу, кожен із яких включає безліч персонажів, що існують і взаємодіють у просторі й часі. На сторінках монографії зустрічаються імена відомих діячів мистецтва, вчителів і колег Джона Мосері, які вже невдовзі постають у нашій уяві особливо близькими й живими, а локації, де опиняємося, знайомими.
Диригенти – хто вони? Генії, містифікатори або звичайні люди?
Встановлюючи діалог зі своїм читачем, у вступному розділі автор наводить в якості прикладу дві парадоксальні історії. Перша стосується факту однаково успішних і загально визнаних виконань Другої симфонії Густава Малера в інтерпретаціях блискучого професіонала П’єра Булєза та захопленого аматора, фінансиста Гілберта Каплана. Другим, не менш приголомшливим для читачів виявляється майже детективний опис взаємовідносин і загальновідомого конкурентного протистояння видатних маестро Герберта фон Караяна та Леонарда Бернстайна (вчителя Джона Мосері). Звертаючись до творчого досвіду обох митців автор порівнює індивідуальний і неповторний магічний вплив диригента на слухача зі знанням секретів високої кулінарії.
Мосері згадує особливі миті, що можуть виникати між музикантами й публікою, і, за його словами, являють акт «божественної згоди». Він просто й безпосередньо розвінчує наївні уявлення про необмежену владу і розкішне життя диригента. Прагнучи поділитися зі своїм читачем американський маестро говорить: «Ми зануримося у світ, дійсно мало кому відомий; ми подивимося, що він містить, як відчувається, чому я навчився у майстрів та їхньої магії. Цілком ймовірно, що це допоможе вам, коли на наступному симфонічному концерті ви будете краще слухати – вухами, очима, серцем і мозком – музику, що звучить».
Диригентство. Еволюція «необхідного зла» (Р.Шуман)
Перший розділ книги можна сприйняти як пропедевтичний (ввідний курс в історію диригування). Ми дізнаємося наскільки непросто «диригентство» проторювало собі стежину у світ великих професій і яку роль у його становленні зіграв розвиток західноєвропейської музичної нотації. Довідаємося який вплив на справу маестро мали метроритмічні «витівки» композиторів (зокрема, маніпуляції з «украденим часом» – «rubato»), чому по мірі ускладнення музики стало небезпечно диригувати за партією перших скрипок, як це робили скрипалі-концертмейстери у XVIII столітті, та про причину обурення на диригентів незрівнянного Джузеппе Верді.
І на додаток почуємо про те, як Опера зробила з диригента беззаперечного й абсолютного корифея, а також як по-різному іменують оркестрову яму – «il golfo mistico»!
Мистецтво міма
Розпочавши подорож книгою з історії диригентства ми переходимо до розділів, що стосуються питань, пов’язаних із практичними аспектами цієї професії. Читач отримає деякі рекомендації щодо опанування технікою диригування й вивчення партитури, про труднощі оволодіння мистецтвом темпу як одного з головних критеріїв смаку у справі маестро. Окрім того автор втаємничує нас у деякі тонкощі мови жестів, асоціюючи її з мистецтвом міма. Як відомо, про важливість розвитку мануальної техніки пише багато диригентів, наприклад австрійський диригент Фелікс Вейнгартнер у своїй роботі «Про диригування» (Über das Dirigieren (Leipzig, 1895)).
Автором книги виразно змальовані портретні характеристики маестро різних країн та часів. Влучні замітки Мосері розкривають темперамент, поведінку, особистісний досвід диригентів і дають змогу поглянути як все це впливає на виконувану ними музику. Так, за словами автора, сила віри й набожність Карло Марія Джуліні (італійський диригент, один із вчителів Джона Мосері) дозволили як ніколи завершено прозвучати «Незакінченій» симфонії Франца Шуберта, проявитися католицькому світогляду композитора.
«Як навчитися бути диригентом?» – відповідаючи на вельми складне питання Мосері доводить, наскільки непередбачуваним та унікальним є шлях в опануванні цієї професії. Обов’язковими якостями для диригента автор називає адміністративний талант, лідерські навички та чесність. Особливу увагу Мосері звертає на традицію спадковості в диригентів, порівнюючи її з наступництвом у середньовічних ремісничих гільдіях. Відчуваючи себе підмайстром у авторитетних майстрів Мосері розповідає про своїх наставників. Серед них Леонард Бернстайн, що навчив його бути раввіном у ставленні до священних сувоїв, якими є авторські партитури; Леопольд Стоковський, що закликав використовувати уяву; Карло Марія Джуліні, що орієнтував на духовну складову музичних творів.
Conductor – «мовчазний посередник невидимої сили» (Джон Мосері)
Своєрідною зоною золотого перетину в книзі є розділ, що розкриває інтерпретаційний аспект мистецтва диригента. На думку Мосері майже неможливо визначити оціночний критерій діяльності «direttore». Лише завдяки прослуховуванню багаточисленних різних виконань можна зрозуміти нескінченні можливості музичного твору та відкрити нові його грані. Воістину геніальні диригенти відзначаються своїм особливим звучанням і привносять його у робочий процес із різними оркестрами, підкорюючи серця виконавців і слухачів.
Мапа контактів Диригента
Серцевиною в монографії про диригентство виявляється розділ, присвячений проблемі стосунків маестро із оточуючим його мистецьким світом. Саме в цій частині книги автор із ентузіазмом прагне заглибити нас у деталі життєтворчості диригента.
Найбільш подієво насичений розділ містить п’ять ієрархічно побудованих підрубрик. Перше місце на почесному п’єдесталі посідає музика, стосунки з якою становлять для Джона Мосері «єдину правду, що буде направляти вперед і завжди підтримувати». На багатьох прикладах, озвучених автором ми можемо прослідкувати вияви безпосередньої диригентської праці з оркестрами та партитурами. Аналізуються повноваження диригента щодо змін у партитурі та розтлумачується вагома роль критичного видання («уртексту») музичного твору.
«Ми не протестуємо, а просто виконуємо необхідне» – говорить Мосері, розкриваючи особливу функцію диригента як асистента композитора під час виконання його твору. Автором з тонкою іронією висвітлюються деякі випадки такого «асистування», зокрема, «вигнання» Сергієм Кусевицьким Бели Бартока з репетиції.
Наступною ланкою в «ланцюжку професійних стосунків» диригента Мосері виділяє аспект його комунікації з виконавцями, акцентуючи на рівні партнерства, що забезпечується обома сторонами. З-поміж ситуацій із власного досвіду контактування з музикантами цікавими є описані автором професійний дебют із Лос-Анджелеським філармонійним оркестром і піаністом Рудольфом Серкіним, виконання «Гранади» з Пласідо Домінго на церемонії «Греммі». Однак чи не найбільш вражаючим нарисом книги сприймається історія в стилі «екшн» під назвою «мить, коли я став диригентом».
Окремо висвітлюється зв’язок диригента з публікою. З одного боку, Мосері зазначає про суперечливе взаємне ставлення виконавців і аудиторії один до одного. З іншого – говорить про створення під час «живого» виконання «нового всесвіту», «первісного свята», яким керує титанічна сила оркестру на чолі з маестро-громовідводом творчої енергії, що передається слухачу – необхідному компоненту в цьому дійстві.
Відверто, без лукавства автор розповідає про підводні рифи у стосунках диригента з музичними критиками. Чого лише варте висловлювання останніх: «Бетховен вижив, не зважаючи на Мосері».
На неоднозначне питання «Хто тут головний?» автор дає відповіді в однойменному розділі. Мосері розмірковує про формування образу й іміджу маестро, міф контролю диригента над музикантами й публікою, специфіку роботи запрошених митців, залежність від жанру твору, з яким працює керівник оркестру та обставин в яких знаходиться. Зокрема, автор розповідає про набуті навички диригування в жанрах радіовистави та концерту у форматі кінопоказу під живу музику.
Своєрідною «тихою» кульмінацією в книзі є оповідь про «самотність мандрівного маестро». У ній автор спростовує наше утопічне уявлення про лінійну кар’єру диригента, ділиться досвідом трьох уроків, отриманих завдяки тренінгу з подолання страху та веселить нас побрехенькою про передпольотний огляд в аеропорті.
Джикал чи Джекіл – у чому істина?
Ці варіанти імені, знайомі нам за книгою «Дивна історія доктора Джекіла і містера Гайда» Роберта Стівенсона Мосері дотепно обігрує в заключному розділі «Таємниця й протиріччя»… Таємниць, справді, багато. Одним із найбільш загадкових місць є розповідь автора про особисту міні-революцію в диригуванні Четвертої симфонії Густава Малера. Острах залишитися незрозумілим не пересилив у Мосері бажання втілити зазначений в партитурі задум композитора.
Фінальне міркування про роль диригента у Всесвіті Музики можна означити процитувавши одну з останніх реплік книги: «Музика завжди чекає, що її воскресять, чекає, коли черговий диригент встане перед помітками на сторінці, пробудить їх, перетворить у звук і передасть його, сміливо й небездоганно, очікуючій публіці».
Текст: Надія Устюжаніна
