Репер на новинній голці

Андрій Фріл

«Бога немає, мам!  Як він мене забере?» — нашкрябано на зрешеченій кулями стіні. Поруч із АКС у руках, із закритим банданою обличчям — наш боєць. На Донбасі воює під псевдонімом Viking. Під фото написав: «Це той випадок, коли слова передали всю картину загалом». Надіслав у FB автору пісні «Спалах» Андрію Фрілу. 

— Мене аж промурашило. Це, напевно, найвища оцінка того, що роблю. З цим хлопцем до того не були знайомі, — каже Фріл.

Свій перший сольний альбом «Спалах» колишній учасник реп-гурту з Черкас «На Відміну Від» наживо презентує 6 квітня. Цього дня Андрію Фрілу виповниться 33.  

— Центральний трек «Спалах» писав під час останніх боїв за Донецький аеропорт, — продовжує розповідати. 

— Переживав, не знав, у яке русло сили спрямувати, як допомогти. Під час Майдану все було ясніше. У центр подій, якщо метро не працювало, пішки йшов, перераховував гроші. 

А тут ти в офісі в Києві щохвилини оновлюєш стрічку новин і нічого більше робити не можеш. Муляє… коли щось настільки велике відбувається — треба діяти. А що можу як музикант? От пісню написав. Вийшла значно пізніше, бо дуже багато разів переробили аранжування, музику.  

Ліричний герой у «Спалаху» веде заочну розмову з рідною людиною: «Мам, ще не темно, можна ми з хлопцями ще забіжим на Хрещатик?» У Черкасах одна з центральних вулиць теж має таку назву. Тобто він ваш земляк? 

— Так, черкаський Хрещатик, іде паралельно Бульвару Шевченка. Флешбек спогаду про дитинство вривається в оповідання. Герой пригадує каштани, як біжить із друзями в сандалях смішних — пам’ятаєте, колись були такі. Їсть морозиво і з Головпоштампу телефонує додому. До вашого запитання не задумувався, звідки він. В дитинстві я ніколи не був на столичному Хрещатику. Але, коли писав ці рядки, у мене перед очима був саме Київ.

Як меломан ріс на Pink Floyd і Genesis, звик до концептуального перетікання композицій одна в одну. Не зовсім зрозумів, чому після пісні про війну йде трек «Я хочу суку». 

— «Спалах» створювався майже 5 років. До платівки ввійшло все найяскравіше, що відбувалося зі мною за цей період. Речі, які зачіпали найбільше, революція і війна. Взагалі не дуже усвідомлюю, як українці могли оминути ці події. Але, як бачимо, останнім часом з’ясовується, що багатьох співвітчизників не дуже хвилюють такі потрясіння батьківщини. 

Пережив я і болісний розрив в особистому, який став останньою краплею в серії негативу в житті. Насправді порядок треків не можна сприймати як хронологію, це не щоденник. Почерговість пісень продиктована виключно динамікою. 

Якось зізналися, що якби не музика, присвятили б себе літературі. 

— У мене філологічна освіта. Але не думаю, що це якось пов’язано. Літературою починали займатися ще 2004-го, коли познайомився з Артемом Чехом. У нас навіть було літературне об’єднання НЛО, написали спільну книжку. Я зрозумів, що музика для мене цікавіша і перспективніша, скажімо так. Спрямував енергію туди.  Чех, до речі, здобув потім освіту соціолога, що не завадило написати з десяток книжок. Остання «Точка нуль» (щоденник про 14 місяців військової служби, зокрема в зоні бойових дій на Донбасі) здобула навіть декілька  премій. 

2014-го ми з Чехом разом сиділи на новинній голці. Артем збирався їхати добровольцем на Донбас, згодом його мобілізували. 

Ліричний герой пісні «Шо там у хохлов» теж філолог, іде на війну захищати русский мир. 

— З політичними журналістами підбирали найбезглуздіші фейки російської пропаганди про Україну. У кліпі на цю пісню, там, де палає Кремль, унизу біжить рухомий рядок із найвизначнішими: від розп’ятого хлопчика в трусиках і до…

Тобто російське суспільство приречене, якщо на цю нісенітницю ведеться освічений,  читаючий громадянин? 

— Не знаю навіть, чому героя пісні зробив інтелігентом. Але ж розумієте, пропаганда в РФ розрахована не тільки на неосвічених. Має бити якомога ширше.

Ліричний герой — книжний хробак. Усе життя просидів у бібліотеках, гортав енциклопедії. Не думаю, що це може захистити його мозок і критичне мислення від пропаганди. 

У тексти пісень ви часто закладаєте літературні пасхалочки. 

Рядки про червону калину в Сибіру – алюзія на вірш Василя Стуса у треку «Чорний дим». У тому ж «Чорному димі» є ще й натяк на персонажа з «Лісової пісні» Лесі Українки: у неї був Той, що греблі рве, а у мене – Той, що рве колючий дріт. Під час Революції вночі біля вогнища на одній із прилеглих до Майдану вулиць розповідали байки, страшилки. Багато де барикади були обнесені колючкою. Промайнув натяк на цього міфічного персонажа – запам’ятав, потім втис у текст.

У пісні «Спалах» можна почути пряму цитату з драми: «О, не журися за тілом! Ясним вогнем засвітилось воно…»

У «Чорному димі» більше власного досвіду чи літератури? 

—  «Я скоро буду, кохана, востаннє збрехав». Це слова ліричного героя, людини, яка їде на Майдан у 18-му тролейбусі. Він думає, що скоро повернеться, але мимоволі бреше. Він думав: “Та ну, я зараз віднесу покришку, перетягну якийсь мішок, може, посиджу біля вогнища і поїду собі додому”. І не повернувся.  Під кулі на Майдані я не потрапляв. Хоча бував зовсім поруч зі страшними моментами. 

Асоціюю повністю з собою лише 18-й тролейбус, бо їздив ним до кінцевої на Майдані. 

Легше в тексті зізнатися у власній слабкості чи прожити момент за героя? 

— Кажуть, що в мені дуже розвинута емпатія. Здається, що я чужі емоції можу проживати як свої. Коли пишеться про наболіле, неважливо кому – близькій чи не знайомій людині, – виникає відчуття, що я – лише інструмент. Що хтось мене використовує, диктує, а я записую. Це якась магія. 

І повторити свідомо цей момент неможливо, треба просто чекати. 

«Спитайте в Гриця, чому йому не спиться? Бо він давно в Польщі на полу-полуниці» з пісні «Не спи» — теж своєрідна пасхалочка з класики українського хіп-хопу.

— Цитую старших колег. З великою повагою і респектом ставлюся до попередніх поколінь – ТНМК, «Вхід у змінному взутті». Ці чуваки зробили так, що я визначився у житті.

Нещодавно розмовляли з Фоззі з ТНМК. Він сказав, що основна рушійна сила його творчості — ненависть. 

— Погоджуюся зі старшим колегою. В тій же «Не спи» я виступаю проти байдужості людей одне до одного. Відчуваю в українцях зараз розрізненість. І незрозуміло, як виходити з цих ситуацій.

Ось якби минулого тижня ми спілкувалися, думаю, було б інше забарвлення моїх слів. Ми живемо кожен у своєму оточенні. Зараз навіть тренд – говорити про мильну бульбашку  оточення. І насправді про це треба згадувати, бо сприяє правильному сприйняттю реальності.  Сидимо вдома, в офісах, у колі сім’ї, фейсбуку, і хтось каже: “Та всі слухають такого-то, всі голосують за такого-то”. А насправді ці всі – це 2-3 десятки найближчих. А нам часто здається, що ці люди – це і є цілий світ. Але це абсолютно не так, м’яко кажучи. У мене вся стрічка в ФБ після результатів першого туру виборів: хто ці майже 30%?

І відповіді немає. Хоча вони ходять довкола нас. Два рази їхав у таксі минулого тижня, і водії мене починали агітувати. Не можу зрозуміти – їм що, рознарядку якусь дали? Ну ви ж розумієте, що я спеціально уникаю імен кандидатів. 

«Скоро відкриється метро» закриває платівку. 

Пісня найстарша. Перші ноти були написані з першими хвилинами Революції гідності. Люблю, коли трапляється такий символізм.

Приїхав до Ділі (Едуард Притступа, колишній учасник ТНМК) просто пописати музику. Він награвав мелодію, з якої починається пісня, а я просто гортав стрічку новин.  

«Якийсь двіж починається, давай веб-камери на Майдані глянемо», – кажу. Стрімів ще не було, «Громадське» стартонуло через пару днів лише. 

Веб-камери виявилися всі вимкнені. Ми занепокоїлися, що це може означати.  А френдстрічка в ФБ вже закликає їхати в центр. 

Вже не пам’ятаю, хто там виступав. Напевно, один з тих людей, хто був уособленням Майдану, а потім став депутатом, і з’ясувалося, що не так вже йому і болить за народ, як за власну кишеню.  

Моя кума Іра Цілик у цій історії з’явиться через 2 тижні. У ніч спроби розгону Майдану 11 грудня я відкрив стрім. Побачив, як чорні шоломи із заборолами оточують помаранчеві каски. Подзвонив другу, він не спав. Вирішили, що треба їхати на Майдан, бо можемо країну втратити зараз. До нас Артем Чех приєднався.  

Були по суті пікселями, як Чех потім сказав. Просто показали, що ми народ, ми тут і ми проти. Не сказав би, що ми щось особливо робили взагалі. Але потім зрозумів – це був переломний момент у моєму житті. Серед ночі підхоплююсь, кудись їду, наражаюсь на небезпеку. Не міг уявити в своєму житті такої ситуації.

Зв’язок у ту ніч був поганий, незрозуміло чого. Може, тому, що глушили, чи через скупчення людей, бо усі намагалися зв’язатися з кимось. Дружина Чеха Іра Цілик писала в ФБ, що скоро відкриється метро, і до нас багато хто приєднається. Нам головне було вистояти цю ніч. 

Текст: Іван Столярчук 

  • Що: Концерт Freel, презентація альбому «Спалах» 
  • Коли: 6 квітня, 20.00 
  • Де: Mezzanine, Нижньоюрківська, 31 


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *