Велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе. Версія Дмитра Горбачова.

Марія Синякова – муза надпоета В. Хлєбникова. Її акварелі, мальовані у селі Красна Поляна під Харковом, мають всесвітній розголос.

«Ніхто не вчив мене малювати. Це прийшло само. Народилася й провела молодість серед розкішної природи, неторкнутої потворністю міста. Пахучі зелені луки, лани, ліс, ріка в тумані, блакить неба – ось моя школа малярства. Скільки себе пам’ятаю, рисувала і живописала. З натури. Малювала молодих хлопців і мужніх чоловіків, дівчат із ликами мадонни, жінок. Оголених. У купелі, у сонячному промінні, в затінку розлогих дерев. Серед отар. Хто лишень не позував мені! Наш дім постійно навідували письменники й поети. Хлєбников, Пастернак, Асєєв, Каменський. Усі вони були молоді, привабливі. Хлєбников попервах пручався позувати оголеним, казав, що він не ефеб, але й він поступився. Сестри також були моїми моделями.

У селі приклеїлось до нас прізвисько «синяки-голяки» – чому? Бо вдягалися коротко, інакше, як інші. Носили завше барвисті блузки з великими декольте. Влітку ми загоряли на сонці – такого ще не знали у глухій провінції. Хлєбников увів се прізвисько до одного із своїх віршів, але замінив на «синголи» – коментатор потім написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Адже то про нас:

Вперед! Вперед! Ватаго!
Вперед! Вперед! Синголи!

Було нас п’ятеро сестер, господарювали у невеликому маєтку. Будинок, сад, свійська птиця, багато квітів. Були всі дуже молоді. Те село під Харковом, Красну Поляну, згадую як найпрекрасніший час у моєму житті. Більшу частину моїх картин там малювала».

Її словесний портрет в останні роки життя залишив польський літератор і мистецтвознавець Шимон Бойко: «Обличчя Маріїне з правильними рисами, вже дещо загостреними, оточене бронзою волосся, видавалося мені екраном для очей, наче вкритих шаром фосфору. Та ще більше вразив мене вираз губ, на яких то з`являлась, а то зникала несмілива, майже дитяча усмішка. Та загадкова міміка означала, що Марія була присутня тут і водночас линула думками кудись далеко, до країни Лети. На горищі, над скромним столом ширяв дух Красної Поляни. Вірші Хлєбникова, що їх читала сестра Віра, чергувалися зі спогадами свідків, і це збуджувало уяву. Я був втягнутий у гру, давно вже завершену, але яку наново розігрували поміж собою три сестри. Театр життя знову виник перед очима, виповнений пристрастями, де кохання, заздрощі, байдужість і сентимент перемішувалися химерно, як міцні напої під час нашої бесіди. Сестрам марився рідний дім в імлі минулих часів. Лише Марія з рум`янцем на щоках задумливо, із загадковою усмішкою майже не втручалася в гарячу розмову. І забуваючи про журналістське своє завдання, піддаючись небуденному настрою, я наче піднісся вгору. Переповнена теплом поезія викликала в моїй душі поклоніння перед жіночими чарами, ніколи не згасаючими, вічно животворними».

Зеленый плеск и переплеск
	И в синий блеск
	Весь мир исчез.
(З вірша Хлєбникова, присвяченого Марії Синяковій)

Уклав        Дм Горбачов