Футуризм – це сьогодні, Марія Синякова

Марія Синякова

Велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе. Версія Дмитра Горбачова.

Марія Синякова – муза надпоета В. Хлєбникова. Її акварелі, мальовані у селі Красна Поляна під Харковом, мають всесвітній розголос.

«Ніхто не вчив мене малювати. Це прийшло само. Народилася й провела молодість серед розкішної природи, неторкнутої потворністю міста. Пахучі зелені луки, лани, ліс, ріка в тумані, блакить неба – ось моя школа малярства. Скільки себе пам’ятаю, рисувала і живописала. З натури. Малювала молодих хлопців і мужніх чоловіків, дівчат із ликами мадонни, жінок. Оголених. У купелі, у сонячному промінні, в затінку розлогих дерев. Серед отар. Хто лишень не позував мені! Наш дім постійно навідували письменники й поети. Хлєбников, Пастернак, Асєєв, Каменський. Усі вони були молоді, привабливі. Хлєбников попервах пручався позувати оголеним, казав, що він не ефеб, але й він поступився. Сестри також були моїми моделями.

У селі приклеїлось до нас прізвисько «синяки-голяки» – чому? Бо вдягалися коротко, інакше, як інші. Носили завше барвисті блузки з великими декольте. Влітку ми загоряли на сонці – такого ще не знали у глухій провінції. Хлєбников увів се прізвисько до одного із своїх віршів, але замінив на «синголи» – коментатор потім написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Адже то про нас:

Вперед! Вперед! Ватаго!
Вперед! Вперед! Синголи!

Було нас п’ятеро сестер, господарювали у невеликому маєтку. Будинок, сад, свійська птиця, багато квітів. Були всі дуже молоді. Те село під Харковом, Красну Поляну, згадую як найпрекрасніший час у моєму житті. Більшу частину моїх картин там малювала».

Її словесний портрет в останні роки життя залишив польський літератор і мистецтвознавець Шимон Бойко: «Обличчя Маріїне з правильними рисами, вже дещо загостреними, оточене бронзою волосся, видавалося мені екраном для очей, наче вкритих шаром фосфору. Та ще більше вразив мене вираз губ, на яких то з`являлась, а то зникала несмілива, майже дитяча усмішка. Та загадкова міміка означала, що Марія була присутня тут і водночас линула думками кудись далеко, до країни Лети. На горищі, над скромним столом ширяв дух Красної Поляни. Вірші Хлєбникова, що їх читала сестра Віра, чергувалися зі спогадами свідків, і це збуджувало уяву. Я був втягнутий у гру, давно вже завершену, але яку наново розігрували поміж собою три сестри. Театр життя знову виник перед очима, виповнений пристрастями, де кохання, заздрощі, байдужість і сентимент перемішувалися химерно, як міцні напої під час нашої бесіди. Сестрам марився рідний дім в імлі минулих часів. Лише Марія з рум`янцем на щоках задумливо, із загадковою усмішкою майже не втручалася в гарячу розмову. І забуваючи про журналістське своє завдання, піддаючись небуденному настрою, я наче піднісся вгору. Переповнена теплом поезія викликала в моїй душі поклоніння перед жіночими чарами, ніколи не згасаючими, вічно животворними».

Зеленый плеск и переплеск
	И в синий блеск
	Весь мир исчез.
(З вірша Хлєбникова, присвяченого Марії Синяковій)

Уклав        Дм Горбачов

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.