10 крокiв до фрі-джазу

Фрі-джаз

Фрі-джаз: короткий курс піаністки і композиторки Катерини Зяблюк.

Всі знайомі з джазом. Хоч стереотип про його елітарність досі існує, поняття «джаз» використовують настільки часто, що значення його окремих елементів несправедливо губиться, а звучання в уяві слухачів ще більше узагальнюється. Лише невелике гроно шанувальників можуть розділити його на епохи, ключові імена та поєднання стилів, що змінювали хід музичного розвитку. Все таки джаз — це музика, яку треба вивчати. 

Саме поєднання слів «фрі» та «джаз» підказує, що мова йде про стирання жанрових кордонів. Концепція проста — береш інструмент і віддаєшся невпинній бурі емоцій. 

Звучить заманливо, проте фрі-джаз й далі найбільш суперечливий і, можливо, ненависний жанр навіть серед досвідчених джазових адептів. 

У 1960-х роках музичний світ переживав безліч переломів. На масовій сцені панували рок-н-ролл та поп, деколи звертаючись до ритм-н-блюзу для зміни антуражу. Для гнучких джазових музикантів, що зі своїм розумінням гармонії могли грати абсолютно все, це стало зеленим квитком до прийняття найбільшою масою меломанів. Почали розвиватися соул-джаз, джаз-рок, бразильсько-американська босса нова. 

Навіть у часи успішного одностороннього руху назустріч публіці були сміливці, що йшли в спротив, або принаймні не звертали на це уваги — робили своє. 

У 1959 році техасський саксофоніст Орнетт Коулман вийшов на сцену легендарного нью-йоркського клубу The Five Spot і наробив чимало шуму своїм впертим неприйняттям традиційної форми, гармонії та мелодії (без сумнівів, пластмасовий саксофон Коулмана додавав неабиякого шарму цій події). Свою витівку він назвав фрі-джазом. Навіть найбільш відкриті до революційних речей музиканти, такі як трубач Майлз Девіс, називали Коулмана шарлатаном, який до того вечора не тримав інструменту в руках й одного дня. Тим не менш, до цієї нової дивної хвилі почали приєднуватися музиканти, які вважали це справжнім переворотом у джазі після бі-бопу та Чарлі Паркера. 

Перш за все, це зміна свідомості як музиканта, так і слухача. Неможливо грати чи слухати фрі-джаз з такими ж очікуваннями, як свінг, соул чи будь-що інше. Від самого початку варто прийняти, що це не про гарну співучу мелодію, так само, як і життя не лише про сміх, щастя та вічне літо. В одному творі музикант здатний відтворити цілий всесвіт у його голові з мільйоном образів та посилань, і пропонує по-своєму до нього приєднатися — або пройти повз. 

Якщо ви давно хотіли приєднатися, але не знаєте, з чого почати, у статті зібрано 10 композицій, які, може, й не найважливіші в історії, але здатні зацікавити мало не будь-кого, і заохотити досліджувати далі.

1.

ART ENSEMBLE OF CHICAGO — Theme De Yoyo (Les Stances a Sofie)

Дуже вдале поєднання фрі-джазу та фанку від відомого колективу Art Ensemble of Chicago. Це перша композиція в альбомі Les Stances a Sophie 1970 року. Альбом був записаний у якості саундтреку до однойменного фільму французького режисера Moshé Mizrahi. Склад немаленький — секстет з вокаліскою, тож досить часто до цього складу приписують кумедний жанр нео-діксіленд. Як би це не називали, непередбачувана форма слухається легко, і таке у подібній музиці зустрічається нечасто. 

2. 

Eric Dolphy — Hat and Beard (Out To Lunch!)

Саксофоніст, який би ще більше змінив джаз, мав би він більше життєвого часу. Його вважають одним з найвидатніших бас-кларнетистів, хоча створити ключовий фрі-джазовий альбом з музикантами, які мали міцне коріння у вигляді бі-бопу (як і сам Долфі) — це не менш видатна справа. Сам Долфі каже, що під час його створення думав про іншого дивака-революціонера — піаніста Телоніуса Монка — і, як здається, його симпатичне легке недбальство цілком вдалося передати. У цьому творі досить традиційний і гострий свінг зустрічається з імпульсивними фразами духових та вібрафону, що дає зрозуміти, що ці музиканти вміють заграти все. 

3. 

Paul Bley — Open, To Love

Цей альбом вважають не тільки каноном фрі джазу, але й чи не кращим альбомом Пола Блі та гордістю німецького лейблу ЕСМ. Цей лейбл багато хто може пригадати завдяки академічній музиці, і він завжди був досить відкритим до музики, яка мала унікальні способи переказу та забарвлення. Робота бездоганна у всіх розуміннях, і показує, що повна музична свобода сама здатна втілюватися у логічну форму, у цьому випадку, надзвичайно поетичну й повітряну. 

4. 

Albert Ayler — Ghosts (Spiritual Unity)

Інтуїтивно якось не виникає питань, чому в Європі фрі-джаз став популярним. Саксофоніста Альберта Айлера з радістю приймали з концертами у Франції, Німеччині, Данії. Власне, альбом Spiritual Unity був записаний у Копенгагені й кілька разів перевидавався (певно, із заздрості продюсерів лейблів). Це один з прикладів, коли технічна майстерність на високому рівні і джем-сейшн навколо кількох мотивів стає чудовою розвагою для музикантів, яку можна змінювати у всі напрямки музичної фантазії.

5. 

Ornette Coleman — Lonely Woman (The Shape Of Jazz To Come)

Дисклеймер: знавці можуть неправильно зрозуміти те, що офіційно найважливіший фрі-джазовий запис стоїть п’ятий в переліку. Це було лише для того, щоб не складалося чергового стереотипу, буцімто кращого у цьому жанрі не існує. 

Це те, що звучало у тому 1959-ому році в The Five Spot. Зараз навряд чи хтось назвав це какофонією, адже є і красива мелодія (хай навіть така незвична), гармонія та форма. Її можна проспівати, і чимало вокалістів успішно це робили. Ця композиція не виняток — Коулман має чимало запальних блюзів з ранішого періоду творчості, що звучать “правильно”. Тож, можна вважати, що він перейняв від джазової школи попередніх років усе, що міг, і наважився на сміливий вчинок, що не був схожим ні на що і який він мусив розвивати далі, щоб це дійсно не сприйняли як дилетантську витівку, що було б трагедією для музики. 

6. 

Cecil Taylor — Conquistador (Conquistador!)

Перша композиція з одного з альбомів, який піаніст Сесіл Тейлор записав у 1966 році (того року він презентував аж два. Така продуктивність, зрештою, була притаманна джазменам, які мали постійний контракт з лейблами). У альбомі всього два треки, проте тривають вони по 17-20 хвилин, і кожен з них більше нагадує контрастну розбудовану сюїту. Тейлору притаманні швидкі та прецизійні фактури, а також винахідливість, яка балансує між музичним жартом та притаманними авангарду композиторськими техніками (кожен може по-своєму інтерпретувати наявність двох контрабасів на записі). Тож, якщо піаністи, що грають кулаками, викликають у вас повагу й захват — або хоч невеличке зацікавлення — Сесіл Тейлор точно знайде місце у вашій медіатеці. 

7. 

Charlie Haden & Liberation Music Orchestra — Song for Che  

З цим записом контрабасист Чарлі Гейден увійшов у багатогранний музичний світ як бенд-лідер. До цього його всі знали, як одного з музикантів колективу Орнетта Коулмана, з яким був записаний його прогресивний The Shape of Jazz to Come. Гейден виріс на техаському блюзі, а це завжди було на кращою базою для такої вільної та експресивної музики, тож не дивно, що його перший альбом не лише підтримував хвилю авангарду, а й став її черговим видатним явищем. Сама назва Liberation Music Orchestra підсказує, що головний “меседж” — соціальний, а точніше, згадує події громадянської війни в Іспанії наприкінці 1930х років. В свою чергу, Song for Che присвячена Ернесто “Че” Геварі, а більшість композицій — вільно інтерпретовані пісні часів цієї війни. Таке поєднання політичних закликів з джазом та авангардом було дуже розповсюджене у 60-70х роках, адже для багатьох музикантів це було єдиним способом заявити про свою позицію та повести за собою людей. 

8. 

Archie Shepp — In A Sentimental Mood (Live in San Francisco)

Якщо б тема цієї підбірки була “Джаз за громадянські права”, то ця людина була б чи не на першому місці, а як медіа-аргумент — глибокий альбом Fire Music. Саксофоніст Арчі Шепп був у шерегу тих, хто мав чітке розуміння того, що відбувається у світі, на що він заслуговує і що в нього відбирають. Він вдало переносив це до своєї музики, окрім того, об’єднував цим навколо себе музикантів з ціллю, щоб вони брали з нього приклад. Окрім світлого розуму, його володіння інструментом було на високому рівні — не тільки з точки зору свободи, а й знання цієї традиційної джазової школи, без якої зазвичай ніхто не міг рухатися далі. Магія цього твору в тому, що він був записаний наживо — з живими емоціями тут і зараз, з першої спроби, як це завжди й буває на концертах. Друга річ — власна магія цієї пісні, переповнена любов’ю й теплою ностальгією. 

9. 

Tomasz Stańko — First Song (Balladyna)

Як вже згадувалося раніше, Європа тепло прийняла авангард, зважаючи на вже підковану академічною музикою людську свідомість. Невдовзі з’явився запис, що теж вкарбувався як один з найвидатніших в історії всього джазу. Balladyna польського трубача Томаша Станько — його перший досвід співпраці з лейблом ЕСМ. Його музичне мислення випередило розвиток європейської музики мінімум на 7-10 років (як і піаніст Кшиштоф Комеда, з яким вони разом познайомили світ з несхожим на інших польским джазом), і був одним з перших, хто так успішно інтегрувався у світову джазову сцену. Враховуючи примхи залізної радянської стіни, це було фантастичним досягненням. Його звучання суттєво відрізняється від решти, його манера різка й лірична водночас, утворює одне ціле з іншими інструментами так, що навіть не уявляєш цієї музики без Станько. 

Десять. 

Don Cherry — Elephantasy/Our Feelings/Bishmallah/Wind, Sand And Stars (Complete Communion)

Можна зауважити цікаву закономірність — перші альбоми всіх музикантів з цього списку так чи інакше вважаються кращими. Дві версії — бо саме вони були піонерами, яких поважають (у чому немає сумнівів), або ж в такий спосіб робили непевні кроки, не так відірвані від попередніх тональних жанрів, щоб бути неможливими до прослуховування.  Як би там не було, трубач Дон Черрі і раніше був готовий до творення чергової важливої мітки в хронології джазу — він також брав участь у записі The Shape of JJazz to Come Коулмана та Liberation Music Orchestra Гейдена. Всюди він привертав на себе увагу як прекрасний музикант, а з першого ж його сольного альбому Complete Communion можна було почути притаманну йому “фішку” — розвиток одного чи двох мотивів протягом усієї композиції. У той же час спонтанна і безмотивна імпровізація присутня весь час, і на тлі, здавалося б, більш менш послідовної форми вона гарно контрастує і не перебирає на себе увагу. 

Текст: Катерина Зяблюк

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *