Мала Гедвіґ із повісті Фріди Нільссон – очевидно, сусідка Еміля з Льонеберги. І не тільки тому, що обидва юні шведи – відчайдухи-пустуни мимоволі: весь час потрапляють в кумедні ситуації, з яких виходять задоволеними власною винахідливістю, покараними за всіма правилах актуальної педагогіки і трішки досвідченішими.
Нільссон, як і Ліндгрен, щиро тішиться забавками вигаданої малечі, персонажі «Гедвіґ» – напрочуд вітальні. А книжками про бешкетників шведська дитяча проза себе давно зарекомендувала (натякаю я!) і високу планку тримає (переконайтеся самі!). «Гедвіґ» (Hedvig!, 2005) адресована дітям молодшого шкільного віку, але і дорослим, які вирішать раптом ностальгувати за книжками уже зі свого дитинства, буде цікаво.
Родина Гедвіґ живе на віддаленому хуторі, він зветься Енґаторп. Мама любить прибирати (як малій здається), тато любить писати до місцевої газети. Неймовірно нудні батьки! Насправді ж мала – яблуко від яблуні, просто ще не бачить цього. Однолітків поруч немає і за друзів у дівчати – стара псиця і пара вічно голодних котів. Дівчинці найбільше на землі, між іншим, смакує котячий корм, від чого ані тваринки, ані батьки Гедвіґ не в захваті, ясно.
Аж от все міняється. Дівчатку виповнилося сім років, і вона іде до школи. Маленької школи у крихітному селі. Але там є інші діти! Тож тут же заводить собі найкращу подружку Лінду (красива, як принцеса і балакуча, як сорока – ідеально) і найкращого ворога Рікарда. І починаються пригоди. А що буде, якщо комусь у сік долити мила? А в ніч на передодні групового шкільного фото точно треба експериментувати з зачіскою, тим більше, коли ти плутаєш «їжака» з «дикобразом»? І варто забажати на Різдво іграшку, яку тобі точно не подарують, бо важить саме бажання. За перший рік в школі багато треба встигнути.
Два сюжети – про дівчачі стосунки і стосунки хлопчик-дівчинка – написані за канонами дорослої прози по правді, коли кмітливий читач уже розуміє, що між дівчатами наростає конкуренція за увагу оточення, а взаємне цькування Рікарда і Гедвіґ – це початок флірту, але маленькі герої цього ще не свідомі. Так пишуться серйозні дорослі романи про любов і кумедні дитячі повісті про дружбу.
Нільссон працює дуже тонко: на наших очах не тільки формуються багатошарові соціальні стосунки, нам показують, як ті сили, які зближуються і віддаляють людей, можуть на них впливати. Коротше, герої Нільссон міняються. Часом – міняються радикально. Один із розділів книжки описує гру в конячку, де дівчата прикидаються конем, кобилою і конюхом відповідно. І раптом та, яка зображала коня, стає конем, навіть очі починаються дивитися під іншим кутом і руки перетворюються на копитця. Довелося того метаморфа замкнути на деякий час у повітці, поки знову не стане ґречною дівчиною.
Назву хутору, де живе Гедвіґ, можна прочитати – якщо умовно – «будинок на рівнині» (дякую добрим людям за підказку). Це не тільки вкаже на ще одного літературного сусіда повісті Нільссон – дівчачий «Будиночок у преріях» Лори Уайлдер, – а й забезпечить правильною оптикою для читання «Гедвіґ». Коли перед тобою відкривається безкінечний горизонт рівнини і тягне заглибитися в цей обшир, то для правильного напрямку руху маєш мати примітний орієнтир – будинок, батьківський будинок. І своє в ньому трішки кумедне, і трішки ексцентричне дитинство.
Але потім вони забігають дорогою в «Аленс» і купують Гедвіґ діадему. У школі ніхто не глузує із зачіски, бо Гедвіґ хитра і вдає, що дуже нею задоволена. «Їжачок» — останній писк моди. Лише для сміливих.
Коли всі стають до фотографії, Гедвіґ одягає на голову діадему. На груповій світлині вона хоче стояти зі схрещеними на грудях руками. Фотограф велить опустити руки, як усі діти. Гедвіґ вважає, що стояти з обвислими руками надто по-мавпячому. Вона опускає їх на мить, щоб не сердити фотографа, та коли той дивиться у камеру, знову схрещує на грудях.
На фото вона має найбешкетніший вигляд з-поміж усіх. Зі схрещеними руками й найкрутішим «їжачком» на голові.
Текст: Ганна Улюра
Фріда Нільссон. Гедвіґ / Переклад Наталі Іваничук. Львів: ВСЛ, 2018. 208 с.
