«Градації» Володимира Загорцева: 53 роки на шляху до української прем’єри*

Градації

12 листопада у виконанні Kyiv Symphony Orchestra під орудою диригента Луїджі Гаджеро прозвучав оркестровий твір українського композитора Володимира Загорцева (1944–2010) «Градації» (1966). 

Цю статтю було написано на початку листопада 2019 року за півтора тижні до української прем’єри «Градацій» Володимира Загорцева (1944–2010), в підготовці до якої я взяв активну участь в якості редактора партитури. Стаття стала своєрідним історико-музикознавчим анонсом до цієї події. 

Минув майже рік, текст було розширено за рахунок деяких віднайдених за цей час документів, він поповнився новими міркуваннями та узагальненнями. Окрім того він вже висвітлює подію «post factum», а не «ante factum».  

Тепер цей текст є найповнішою на даний момент історією «Градацій». 

О. Войтенко. Жовтень 2020 р.

Це виконання стало українською прем’єрою, яку врешті ця партитура здобула через 53 роки після її написання та через 9 років після смерті її автора. Єдине виконання «Градацій» відбулося в січні 1980 року, й воно стало найбільшим міжнародним успіхом музики Загорцева: під орудою знаменитого диригента Зубіна Мети (нар. 1936) грав Нью-Йоркський філармонічний оркестр. Слід бути точним: твір прозвучав 4 рази (а саме – 17, 18, 19  та 22 січня 1980 р.), і окрім того в програмі було виконано Концерт для фортепіано з оркестром №2 С. Прокоф’єва та симфонічну поему «Also sprach Zarathustra» Р. Штрауса.   

«Градації»
Титульна сторінка програмки до концерту 1980 року

У статті досліджено історію «Градацій» та траєкторію пересування партитури цього твору на шляху до американської прем’єри. Наявних фактів, на жаль, дуже мало, проте тим більше вони вимагають коректного співставлення.

Володимир Загорцев розпочав заняття музикою в 15 років (цей вік можна вважати винятково пізнім), проте вже у 18 він поступив до Київської консерваторії. Там він став учасником неформального студентського групування «Київський авангард», до якого входили учні видатного композитора Бориса Лятошинського (1895–1968). Молоді митці (серед них широко знані зараз Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа та ін.) протиставили свою творчість рутині соцреалізму й зорієнтувалися на естетику сучасної їм західної музики. Поза «залізним занавісом» «Київський авангард» мав стабільний успіх, що в свою чергу забезпечувало стабільні проблеми з боку органів радянської ідеологічної цензури.

«Градації»
Учасники «Київського авангарду» вдома у композитора Валентина Сильвестрова (орієнтовно друга половина 60-х років). Стоїть Володимир Загорцев. Сидять (зліва направо) композитор Леонід Грабовський, музикознавець Лариса Бондаренко, композитор Валентин Сильвестров, поет Сергій Вакуленко, композитор Віталій Ґодзяцький.

У вересні 1965 року (це був початок 4-го курсу навчання в Консерваторії) Загорцев опинився на межі виключення з консерваторії. Причиною цього стала його низька успішність, обумовлена в свою чергу важкою сімейною ситуацією: досить згадати хоча б те, що 1962 року трохи більше як за місяць до вступу Володимира в консерваторію на себе наклала руки його мати. Врешті Загорцева не виключили, проте відправили до річної академічної відпустки.  

Вірогідно, саме протягом цього періоду він створив партитуру «Градацій». Чи був це його перший оркестровий твір? – і так, і ні. Ще в 1962 р. у складі програми з фаху на вступних іспитах до Консерваторії Загорцев демонстрував Прелюд для симфонічного оркестру (ця партитура ймовірно є втраченою). А на заключний іспит з композиції наприкінці 3-го курсу (1965) композитор представив «Містерію» для фортепіано з оркестром, яка згодом стала першою частиною його дипломної Симфонії №1 (1968; 2017 року цю партитуру було реконструйовано автором даної статті). Тож хронологічно «Градації» – третє звернення 22-річного Загорцева до симфонічного оркестру, але загалом є підстави вважати цю партитуру його першим завершеним оркестровим твором. 

«Градації»
Київська консерваторія, 33 аудиторія (орієнтовно перша половина 60-х років). Заняття з фаху в класі Б. Лятошинського. Стоять Володимир Загорцев та Віктор Шевченко; сидять Микола Полоз і Борис Лятошинський.

Загорцев присвятив «Градації» своєму старшому колезі композитору Валентину Сильвестрову (нар. 1937), захоплення музикою якого він виніс через все життя. Окремим джерелом натхнення для Загорцева став твір Сильвестрова «Спектри» (1965), симфонія для камерного оркестру, скомпонована з музичного матеріалу до незакінченого фільму Сергія Параджанова «Київські фрески». Світова прем’єра «Спектрів» прозвучала 8 грудня 1965 року у Ленінграді у виконанні ансамблю солістів оркестру Ленінградської філармонії під орудою Ігоря Блажкова, неформального лідера «Київського авангарду» та його ідейного натхненника. Музичні світи «Градацій» Загорцева та «Спектрів» Сильвестрова видаються спорідненими, до того ж обидва твори мають подібний склад оркестру.

ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ. «СПЕКТРИ» (1965). АНСАМБЛЬ СОЛІСТІВ СИМФОНІЧНОГО ОРКЕСТРУ ЛЕНІНГРАДСЬКОЇ ФІЛАРМОНІЇ, ДИР. ІГОР БЛАЖКОВ. СВІТОВА ПРЕМ’ЄРА ТВОРУ 8.12.1965

Велика анотація з буклету до нью-йоркського концерту (її автор – американський композитор, піаніст та музикознавець Філіп Ремі, що працював на посаді програмного редактора Нью-Йоркського філармонічного оркестру з 1977 по 1993 роки) містить фрагмент з листа Володимира Загорцева, який той надіслав з Києва 11 листопада 1979 року (загалом українському композиторові присвячено 4,5 колонок тексту анотації, тоді як Прокоф’єву – 1 колонку, а Ріхарду Штраусу – 1,5 колонки): 

«Градації» було написано в 1966 році, і це, якщо можна так висловитись, твір моєї юності, який надзвичайно важливий для мене, адже представляє та виражає цілий етап моєї творчості: оволодіння сучасними техніками та формами. Протягом останніх декількох років моя камерна музика часто звучала в концертних залах Києва й вона була радо сприйнята публікою та пресою. Моя симфонічна музика, зважаючи на її складність, ще чекає свого часу аби бути почутою публікою. Я дуже щасливий дізнатися про виконання «Градацій» у США (і таким блискучим оркестром!). Оскільки я ніколи не чув нічого з моєї оркестрової музики, для мене це одна з найбільш важливих подій у житті [зворотній переклад з англійської мій – О. В.]. 

Щойно цитований лист було адресовано американському музиканту Джоелу Шпіґельману. Про його перший візит до Києва згадує композитор Леонід Грабовський:

Шпігельман – це дуже цікава постать. Він був надзвичайно обдарованим клавесиністом. Трохи компонував, але потім закинув композицію і став диригентом. Він приїхав до Москви за програмою міжнародного обміну студентами у 1965 році. Його офіційна мета була вивчати барокову російську музику. В Москві він перезнайомився і зі Шнітке, і з Дєнісовим та іншими <…>. Він заїхав до Києва. Раптом одного такого, як от зараз, листопадового дня лунає дзвінок у моїй комунальній квартирі на Червоноармійській, 30. На порозі стоїть людина, питає: «Ви Леонід Грабовський?». Кажу: «Так». Він заходить і каже: «Я приїхав познайомитись із вами, з Сильвестровим, Годзяцьким та іншими». <…>. Він отримав від нас і вивіз наші партитури і вперше влаштував на Заході симпозіум з совєтської музики. <…> Це була бомба: є совєтський авангард.

[Лінії–Перехрестя–Акценти. Композитор Леонід Грабовський. Укладання О. Щетинського. Харків: «Акта», 2017].

Завдяки Дж. Шпіґельману музика Загорцева вперше прозвучала у США (хоча для молодого композитора це було вже не перше виконання за кордоном). Другий візит Шпіґельмана до Києва відбувся 2-5 серпня 1967 року. Вірогідно саме після цього партитура нещодавно написаного твору «Градації» (1966) перетнула Тихий океан. Загалом, ця успішна творча колаборація була зафіксована в 6-томній праці «Oxford History of Western Music» американського музикознавця Річарда Тарускіна:

Другий центр радянської авангардної діяльності сформувався в Києві (нині столиця України), найближчому до Варшави великому радянському місті [згідно до контексту, в попередньому абзаці Тарускін веде розмову про музичний фестиваль «Варшавська осінь» – О. В.]. Три київські композитори – Леонід Грабовський (нар. 1935), Валентин Сильвестров (нар. 1937) та Володимир Загорцев (нар. 1944) – стали відомими на Заході, коли Джоел Шпіґельман (нар. 1933) – композитор та клавесиніст, викладач Sarah Lawrence College – привіз із подорожі Радянським Союзом їх дванадцятитонові композиції та виконав у Нью-Йорку разом із творами Волконського та Дєнісова [переклад мій – О.В.].


В. ЗАГОРЦЕВ «ОБ’ЄМИ» ДЛЯ КЛАРНЕТА, ТЕНОР-САКСОФОНА, ТРУБИ, СКРИПКИ ТА ФОРТЕПІАНО (1965). ЗАПИСАНО 25.05.1967, ФЕСТИВАЛЬ “NEW CHAMBER MUSIC OF THE USSR” (SARAH LAWRENCE COLLEGE, BRONXVILLE). Ф-НО – ДЖОЕЛ ШПІҐЕЛЬМАН.

В 1973 році розпочалося листування між Леонідом Грабовським та американським композитором і диригентом Вірко Балеєм (нар. 1938), який вперше приїхав до Києва вже наступного року. Внаслідок цього товариство «Київського авангарду» здобуло ефективну підтримку ще одного непересічного діяча, який врешті зробив колосальний внесок у поширення української музики за кордоном. 

Саме Джоел Шпіґельман та Вірко Балей мали безпосередній вплив і на те, що партитура «Градацій» 35-річного Володимира Загорцева опинилася в руках Зубіна Мети, коли той сформував запит на музику сучасних композиторів із СРСР. Зокрема велику дієву участь у цьому брав Шпіґельман, тож 1979 року (точне датування не зазначене, й вірогідно це був початок осені) Загорцев отримав телеграму, яка фактично змінила його біографію:

SUBIN MEHTA AND THE NY PHILARMONIC HAVE SELECTED YOUR GRADATIONS FOR PERFORMANCES ON JANUARY 17 18 19 AND 22 OF 1980 IN NEW YORK WLL THIS BE WORLD PREMIERE PLEASE ANSWER BY CABLE OR TELEPHONE REGARDS AND LOVE TO EVERYONE SPIEGELMAN

(«ЗУБІН МЕТА ТА НЬЮ-ЙОРКСЬКИЙ ФІЛАРМОНІЧНИЙ ОРКЕСТР ОБРАЛИ ВАШІ ГРАДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ 17 18 19 ТА 22 СІЧНЯ В НЬЮ-ЙОРКУ ЧИ БУДЕ ЦЕ СВІТОВА ПРЕМ’ЄРА БУДЬ ЛАСКА ВІДПОВІДАЙТЕ ТЕЛЕГРАМОЮ АБО ТЕЛЕФОНОМ НАЙЩІРІШІ ВІТАННЯ ВСІМ ШПІҐЕЛЬМАН»)
[переклад мій – О. В.

Джерело – архів В. Загорцева у ЦДАМЛМ України, Фонд №1421]).

Далі між Загорцевим та Шпіґельманом відбулося термінове листування (фрагмент одного із цих листів від 11.11.1979 із авторським коментарем до «Градацій» було наведено вище), з якого вцілів лист Шпіґельмана від 8 жовтня 1979 року (цитується мовою оригіналу):

Дорогой Володя,

Только вчера получил Ваше письмо. Спасибо за данные о Вас.

Я Вам пошлю несколько экземпляров программки, рецензии и по возможности плёнку. 

Это действительно большое, большое событие и я Вам желаю громадного успеха.

Сообщите как достать ноты Ваших сочинений на списке, который Вы мне прислали.

Большой, сердечный привет.

Джоэль

P.S. Передайте Ленни, что недавно играли с успехом его “Микроструктуры” для гобоя. Пусть он что-нибудь мне напишет
[мова йде про виконання «Мікроструктур» для гобоя соло (1964/1975) Л. Грабовського гобоїстом, диригентом та композитором Гайнцем Голліґером (нар.1939) – О. В
Джерело – архів В. Загорцева у ЦДАМЛМ України, Фонд №1421].

Так відбувалася підготовка до виконання «Градацій». Тепер ми маємо задатися наступним питанням: якими мотивами керувався диригент, обираючи для виконання твір маловідомого композитора з радянської України? Усвідомити ці мотиви ми зможемо, проаналізувавши два наступні джерела, які обидва надійно свідчать про те, що акція мала… політичний підтекст. 

Джерело №1. 21 січня 1980 року (тобто тоді, коли «Градації» вже було виконано тричі) в газеті New York Daily News вийшла замітка «Curtain lifted for Zagortsev» (“Завіса піднялася для Загорцева”), написана Біллом Закаріасеном, колишнім оперним співаком, який протягом 1976–1993 років займав посаду головного критика цього видання з питань класичної музики. Там зазначено: 

 Цього уїк-енду Зубін Мета та Нью-Йоркський філармонічний оркестр приєдналися до акцій антирадянського протесту, здійснивши прем’єру твору композитора, чию творчість і досі заборонено в СРСР – «Градації» Володимира Загорцева. 10-хвилинний твір Загорцева – досить прийнятний зразок того, що зазвичай називається авангардом – помірковано серіальний пост-вебернівський витвір, зі значно більшою ритмічною свободою, ніж це зазвичай можна зустріти в музиці цієї школи. 

Важко зрозуміти, що саме в музиці Загорцева не влаштовує радянських можновладців – адже його сучасники Петров та Щедрін [радянські композитори Андрій Петров (Ленінград) та Родіон Щедрін (Москва) – О. В.] експериментують також – але вірогідно він є persona non grata через своє українське походження. В сьогоднішньому СРСР неможливо бути успішним, допоки ти не вийдеш за межу осілості [переклад мій – О. В.].

«Градації»
Замітка Білла Закаріасена з газети New York Daily News (21.01.1980) [архів вимагає реєстрації: https://is.gd/d0K41N

Що ми маємо взяти до уваги в цьому невеличкому тексті від нью-йоркського критика, який вперше почув музику Володимира Загорцева та, певне, взагалі вперше дізнався про існування такого композитора? Станом на 1980 рік, тобто коли «хвиля» післявоєнного авангарду Дармштадтської школи вже значною мірою послабшала, «Градації» сприймалися на Заході радше як конкурентний mainstream сучасної музики. Слід бути відвертими й нам: радикальним та вельми новаторським цей твір – органічна рецепція стилістики К. Штокгаузена, Е. Вареза, композиторів польского авангарду та, певною мірою, пізньої творчості Стравінського – міг вважатися лише в СРСР із його «залізною завісою», яка, згідно до заголовка замітки Б. Закаріасена, тимчасово піднялася для Загорцева. Більше того – критик висловлює нерозуміння, чим саме «Градації» не влаштовують можновладців «нагорі» на тлі того, як успішні радянські композитори А. Петров та Р. Щедрін експлуатують аналогічні композиційні засоби, не відчуваючи при цьому перешкод до виконання своїх творів.

А причина цього полягає в тому, припускає Б. Закаріасен, що Загорцев – українець, тобто уродженець колоніальної держави, де політичні та особисті права й свободи стримуються перебуванням за певною межею осілості, яка є не лише засобом територіально-адміністративного обмеження, але й фактором регулювання внутрішніх та зовнішніх свобод творчої людини. «Межа осілості» (англ. «Pale of Settlement», у вихідному значенні – територіальні кордони проживання євреїв у Російській імперії кінця XVIII–початку XX ст.) – саме так слід розуміти використаний критиком вираз «beyond the Pale» (англ. «Pale», тобто «паркан», «огорожа», «частокіл», – з XV сторіччя назва частини Ірландії, контрольованої Англією). 

«Підйомом залізної завіси» та «виходом за межу осілості» із усіма соціально-політичними конотаціями цих висловів – ось чим, згідно до замітки Б. Закаріасена, стало виконання «Градацій» для їх автора.

Джерело №2. Певну засторогу стосовно політичної забарвленості концертної події, висловлює Вірко Балей у статті «Володимир Загорцев у Нью-йоркській філармонії», що була надрукована у квітневому номері мюнхенського україномовного журналу «Сучасність» за 1980 рік (тобто декількома місяцями після виконання «Градацій»): 

[орфографію оригіналу збережено – О.В.] Концерт увечорі 19 січня розпочався коротким вступним словом Мегти,що звучало сливе як перепрошення. Він сказав авдиторії, що Загорцев — молодий композитор, чия творчість є виклик вимогам радянського режиму, і що виконання твору Нью-йоркською філармонією відбувається як вияв схвалення такого виклику; це ж бо бій за свободу в мистецтві, і можливо — за мистецтво. Такі завваги завжди трохи непокоять; не тому, що вони політичні — можна твердити, що все в житті є політичне, — але тому, що такі подібні завваги насувають думку, що твір, про який йдеться, не виконувався б, якби не ці міркування; що не естетичні, а інші критерії вирішили в виборі твору чи композитора. Чи має такий погляд виправдання? Треба мати на увазі, що Нью-йоркська філармонія як одна з провідних оркестр світу, зазнає безперервного тиску: від неї вимагають, щоб вона виконала щонайменше кілька нових творів у кожному сезоні. Тому кожна прем’єра твору в виконанні філармонії — це подія; тут робляться і руйнуються репутації; тому вибір творів, особливо неамериканських композиторів, — справа дуже відповідальна. Я наважуюся припустити, що Мегта висловився частково, щоб злагіднити критиків, які будуть не вдоволені таким вибором (як також і тих подратованих слухачів, яким твір може здатися занадто модерним). Завваги Мегти (а кажуть, що він їх виголошував перед кожним з чотирьох концертів) осягнули, мабуть, свою мету, принаймні щодо публіки: слухачі поводилися тихо, прислухалися уважно, і наприкінці виявили певну міру свого задоволення, якщо не музикою, то принаймні самою подією. Впровадження молодого композитора на міжнародну арену все являє собою вчинок великодушности і віри; в цьому випадку можна надіятися, що віра і щедрість будуть виправдані

[Сучасність. Квітень 1980. №4 (232). С. 38-39].

Слід підкреслити: на думку В. Балея, З. Мета акцентував політичний аспект даної акції, аби консервативні слухачі були більш толерантними до непростої для сприйняття музики Загорцева. Але ще одну здогадку Балей висловив у приватній бесіді з автором даної статті: Мета народився у місті Бомбей (нині Мумбаї), тож як уродженець колоніальної Індії, він міг вкладати особливий зміст у політичне підґрунтя свого концерту. 

В чому полягає специфіка цього підґрунтя? Найбільш імовірно вона визначається тим, що лише за місяць до концерту (в грудні 1979 року) радянські війська здійснили окупацію Афганістану, а це викликало хвилю протесту по всьому світу (побіжно продивившись цитований вище номер New York Daily News, ми знаходимо публікацію на тему підготовки бойкоту майбутньої московської Олімпіади 1980 року; окремі хроніки афганських подій; коментар щодо викриття радянських шпигунів у Канаді і т.п.).  

**************************

Після співставлення всіх небагатьох наявних фактів, можна дійти певного висновку. Прем’єрне виконання «Градацій» у США мало характер мистецької маніфестації проти тоталітарної політики СРСР. Вибір на користь «Градацій» було здійснено ще задовго до радянської військової аґресії в Афганістані (про це свідчить наведене вище листування між В. Загорцевим та Дж. Шпіґельманом, яке тривало вже у жовтні 1979 року), тож, вірогідно, політичне забарвлення до січневого заходу додалося вже тоді, коли його було заплановано. Радикальний вигляд партитури, агресивне звучання авангардної музики та конструктивістська примхливість її фактури були таким чином інтерпретовані як нонконформістські жести художнього спротиву. В тому, що в замітці Б. Закаріасена приділено увагу українському походженню Загорцева як причині його конфронтації з радянською владою, певне проявляється прямий чи опосередкований вплив В. Балея та Дж. Шпіґельмана як симпатиків музичного Києва, що виступили ключовими дійовими особами в цій історії великого міжнародного успіху української музики.

Виконання «Градацій» Володимира Загорцева у США – це подія, значення якої не слід ані перебільшувати, ані применшувати. Те, що Зубін Мета обрав для виконання саме цей твір, було спричинене і впливом авторитетних радників, і суто музичними принадами партитури, і в тому числі сукупністю деяких вторинних факторів (політична кон’юнктура, авангардна спрямованість музичної естетики, вірогідно також відносно невелика тривалість твору і т.п.). 

Згадаємо, що «Градації» написано 22-річним студентом, тож цьому творові поряд із його безсумнівною мистецькою цінністю властиві ознаки того, що авторська манера Загорцева тоді ще лише формувалася. Навряд чи можна описати це краще, ніж це зробив В. Балей, підкреслюючи неоднорідність стилістики «Градацій» та відзначаючи властиве їм співвідношення між «новим та своєрідним»:

Твір, написаний 1966 р., якщо міряти міжнародними критеріями, не прокладає нових шляхів — напевне, ні в 1980 році, і навіть не 1966 р., хоч 1966 р. він входив у стиль тих років. Написаний Загорцевим, коли йому було тільки 22 роки, твір “Градації” має багато познак молодости, брак у досвіді, йому бракує познак індивідуального стилю. Але талант Загорцева був помітний уже тоді, а пошук нового вияву — щирий, і ця талановитість і щирість передаються слухачеві. Молодий композитор цілком опанував застосовані ним композиційні засоби, він користався ними майстерно й сильно. <…> Ті, що обізнані з новою музикою (т. зв. авангардною), знайдуть у творі мало нового (в протиставленні своєрідному); ті, яким відомі твори Валентина Сильвестрова й польського авангарду, впізнають, звідки йшли впливи; але всі ті, що слухають з відкритими вухами, відчують також свіжий і життєздатний музичний глузд, здатний переказати правду почуттів, успішно передаючи слухачеві свою енергію, захоплення і знання <…>.

[Сучасність. Квітень 1980. №4 (232). С. 39]

Тим не менше, всі перелічені вище нюанси – наявність чиннику політичної кон’юнктури та певні стильові залежності музики «Градацій» – не протирічать незаперечному факту: в результаті добре спланованої випадковості один із найяскравіших творів українського музичного авангарду 60-х років опинився на вістрі антирадянського протестного руху, і ця подія залишила свій помітний відбиток в історії української музики ХХ століття. 

ВОЛОДИМИР ЗАГОРЦЕВ «ГРАДАЦІЇ» (1966). ЗАПИС 1980 р. NEW YORK PHILARMONIC, ДИР. ЗУБІН МЕТА.

Ми маємо змогу переконатися, що «рукописи не горять» насамперед завдяки високоякісній організації діловодства в Нью-Йоркському філармонічному оркестрі, адже на сайті його бібліотеки зберігаються цифрові копії нотних матеріалів, що були задіяні у виконанні «Градацій» Володимира Загорцева – так само, як і матеріали до всіх творів, що будь-коли звучали у виконанні цього видатного колективу (щоправда слід засвідчити нестабільну роботу цього сайту, який здебільшого «лежить»).

«Градації»
Фрагмент програмки до концерту 1980 року. Привілеї та гарантії донаторам Нью-Йоркського філармонічного оркестру.

**************************

Американське виконання «Градацій» стало чи не найяскравішим фактом творчої біографії Загорцева, й надалі йому вже не вдалося досягнути міжнародного успіху такого масштабу. Після нью-йоркського тріумфу відбулося те, чого й слід було сподіватись: «завіса» закрилася, повернувшись у свій природній стан. 

Шкода констатувати, що композиторові це виконання принесло більше проблем, аніж радощів. В своєму останньому інтерв’ю на радіо (двочастинна передача «Моя музика» на радіо «Культура» з ведучою Іриною Пашинською, грудень 2009 р.) Загорцев розповів про те, як керівництво Нью-Йоркського філармонічного оркестру здійснило спробу встановити із ним офіційні стосунки за посередництвом Спілки композиторів, та про приємний бонус до цього, який він врешті здобути не зміг (цитується зі збереженням специфіки прямої мови): 

1980 рік, січень місяць, як грім з ясного неба прийшло повідомлення у Спілку композиторів, що от, такий-сякий Загорцев буде виконуватись Нью-Йоркським філармонійним оркестром (його твір «Градації») і паралельно з цим запрошення музичного видавництва «Macmillan». І запропоновано за такий невеличкий твір аж п’ять тисяч доларів (від п’яти до семи тисяч). Звісно, що від такого в усіх очі на лоб полізли. <…> Тут зібрали тоді розширений президіум Спілки композиторів на чолі зі Штогаренком, і визвали мене туди. А до того в особі – відповідального секретаря Штогаренка Ігоря Борисовича (не пам’ятаю як його прізвище) [композитор І. Б. Драґо – О. В.], і Аркадія Дмитровича Філіпенко, до мене, так сказати, підготовка така. Філіпенко сказав: «Володя, вы же знаете, я отношусь к вам, как к сыну». Блюзнірство найчистіше. «Вы подумайте, ведь вам же придётся иметь дела с издательствами, с министерством по закупке, вам могут ”краник перекрыть”» (і показав так, руками). А коли засідання – викликали мене туди, я відмовився від підпису контракту з видавництвом «Macmillan», свідомо відмовився, бо я ж пам’ятав  оцей «кранік».

В листуванні з німецьким композитором Ульріхом Лейендекером (1946–2018), одним із своїх найближчих друзів, Загорцев зазначає (цитується мовою оригіналу):

Ты меня извини, что позволил себе обращаться к тебе с неуместными просьбами. Но я всё же благодарен тебе за адрес г. Зубина Меты

[Джерело – архів В. Загорцева у ЦДАМЛМ України, Фонд №1421].

Датування цього листа визначити наразі важко, проте ми навряд чи помилимось, якщо висловимо припущення, для чого Загорцеву знадобилася адреса Зубіна Мети: саме йому композитор присвятив один зі своїх останніх творів, Симфонію №5 (2009) із заголовком «Трансцендентальна». І, певне, в останній рік свого життя Володимир Загорцев щиро вірив, що попереду у нього ще одна творча колаборація з видатним диригентом, а їх особисте знайомство нарешті відбудеться майже через 30 років по тому, як музика «Градацій» їх вже познайомила. 

**************************

Деякі наведені в статті висновки неминуче мають гіпотетичний характер, адже наявний лише критичний мінімум фактів, які б засвідчували окремі аспекти американської історії «Градацій». Більше того, в процесі подальшого дослідження творчого спадку Володимира Загорцева в цілому та його «Градацій» зокрема ці висновки неодмінно мають бути уточненими. Слід артикулювати суттєву рису змісту даної статті: вона про те, що відбувалося навколо «Градацій» Загорцева, але не про саму їх музику. А це відкриває перспективи для подальших штудій. 

Партитура
Титульний надпис на теці з рукописом партитури «Градацій» в архіві Нью-Йоркського філармонічного оркестру.

Українська прем’єра «Градацій» відбулася 12 листопада 2019 року. Ця партитура, підготовлена до виконання автором даної статті, прозвучала під орудою Луїджі Ґаджеро в гідному оточенні Симфонії №8 Бетховена та Концерту для фортепіано з оркестром Шумана (соло – Діна Писаренко), й таким чином це стало дорогоцінним дарунком до 75-річного ювілею вже відсутнього композитора.

ВОЛОДИМИР ЗАГОРЦЕВ. «ГРАДАЦІЇ» (1996). УКРАЇНСЬКА ПРЕМ’ЄРА (12.11.2019). KYIV SYMPHONY ORCHESTRA, ДИР. ЛУЇДЖІ ҐАДЖЕРО
Градации
Володимир Загорцев за роялем у кабінеті Валентина Сильвестрова. Фото з архіву Нью-Йоркського філармонічного оркестру

Автор висловлює щиру подяку Вірко Балею, Джоелу Шпігельману та Леоніду Грабовському за консультативну допомогу в написанні цього тексту.

Окремі подяки адресовано професору НМАУ, музикологу Олені Зінькевич за допомогу у відтворенні біографічного контексту творчого становлення Загорцева, та доценту НМАУ, композитору Олегові Безбородьку за слушне уточнення до перекладу фразеології замітки з New York Daily News. 

1–4.11.2019, Київ

(ред. 6–7.10.2020)

Олексій Войтенко

композитор, музикознавець

кандидат мистецтвознавства

лауреат премії ім. Л. М. Ревуцького

стипендіат міжнародного Вагнерівського товариства

викладач кафедри теорії музики НМАУ ім. П. І. Чайковського

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *