«Градації» Володимира Загорцева: 53 роки на шляху до української прем’єри

Градації

12 листопада у виконанні Kyiv Symphony Orchestra під орудою диригента Луїджі Гаджеро прозвучить оркестровий твір українського композитора Володимира Загорцева (1944–2010) «Градації» (1966). 

Це виконання стане українською прем’єрою, яку врешті ця партитура здобуде через 53 роки після її написання та через 9 років після смерті її автора. Єдине виконання «Градацій» відбулося в січні 1980 року, й воно стало найбільшим міжнародним успіхом музики Загорцева: під орудою знаменитого диригента Зубіна Мети (нар. 1936) грав Нью-Йоркський філармонічний оркестр. Слід бути точним: твір прозвучав 4 рази (а саме – 17, 18, 19  та 22 січня 1980 р.), і окрім того в програмі було виконано Концерт для фортепіано з оркестром №2 С. Прокоф’єва та симфонічну поему «Also sprach Zarathustra» Р. Штрауса.   

«Градації»
Титульна сторінка програмки до концерту 1980 року

В даній статті здійснено спробу дослідити історію «Градацій» та траєкторію пересування цього твору на шляху до американської прем’єри. Наявних фактів, на жаль, дуже мало, проте тим більше вони вимагають коректного співставлення.

Володимир Загорцев розпочав заняття музикою в 15 років (цей вік можна вважати винятково пізнім), проте вже у 18 він поступив до Київської консерваторії. Там він став учасником неформального студентського групування «Київський авангард», до якого входили учні видатного композитора Бориса Лятошинського (1895–1968). Молоді митці (серед них широко знані зараз Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа та ін.) протиставили свою творчість рутині соцреалізму й зорієнтувалися на естетику сучасної їм західної музики. Поза «залізним занавісом» «Київський авангард» мав стабільний успіх, що в свою чергу забезпечувало стабільні проблеми з боку органів радянської ідеологічної цензури.

«Градації»
Учасники «Київського авангарду» вдома у композитора Валентина Сильвестрова (орієнтовно друга половина 60-х років). Стоїть Володимир Загорцев. Сидять (зліва направо) композитор Леонід Грабовський, музикознавець Лариса Бондаренко, композитор Валентин Сильвестров, поет Сергій Вакуленко, композитор Віталій Годзяцький.

У вересні 1965 року (це був початок 4-го курсу навчання в Консерваторії) Загорцев пішов до річної академічної відпустки. Вірогідно, саме протягом цього періоду він створив партитуру «Градацій». Чи був це його перший оркестровий твір? – і так, і ні. Ще в 1962 р. у складі програми з фаху на вступних іспитах до Консерваторії Загорцев демонстрував Прелюд для симфонічного оркестру (ця партитура ймовірно є втраченою). А на заключний іспит з композиції наприкінці 3-го курсу (1965) Загорцев представив «Містерію» для фортепіано з оркестром, яка згодом стала першою частиною його дипломної Симфонії №1 (1968; 2017 року цю партитуру було реконструйовано автором даної статті). Тож хронологічно «Градації» – третє звернення 22-річного Загорцева до симфонічного оркестру, але загалом є підстави вважати цю партитуру першим завершеним оркестровим твором композитора. 

«Градації»
Київська консерваторія, 33 аудиторія (орієнтовно середина 60-х років). Заняття з фаху в класі Б.Лятошинського. Стоять Володимир Загорцев та  Віктор Шевченко; сидять Микола Полоз і Борис Лятошинський.

Загорцев присвятив «Градації» своєму старшому колезі композитору Валентину Сильвестрову (нар. 1937), захоплення музикою якого він виніс через все життя. Окремим джерелом натхнення для Загорцева став твір Сильвестрова «Спектри» (1965), симфонія для камерного оркестру, скомпонована їм з музичного матеріалу до незакінченого фільму Сергія Параджанова «Київські фрески». Музичні світи «Градацій» Загорцева та «Спектрів» Сильвестрова видаються дещо спорідненими, до того ж обидва твори мають подібний склад оркестру.

Велика анотація з буклету до нью-йоркського концерту (її автор – американський композитор, піаніст та музикознавець Філіп Ремі, що працював на посаді програмного редактора Нью-Йоркського філармонічного оркестру з 1977 по 1993 роки) містить фрагмент з листа Володимира Загорцева, який той надіслав з Києва 11 листопада 1979 року (загалом українському композиторові присвячено 4,5 колонок тексту анотації, тоді як Прокоф’єву – 1 колонку, а Ріхарду Штраусу – 1,5 колонки): 

«Градації» було написано в 1966 році, і це, якщо можна так висловитись, твір моєї юності, який надзвичайно важливий для мене, адже представляє та виражає цілий етап моєї творчості: оволодіння сучасними техніками та формами. Протягом останніх декількох років моя камерна музика часто звучала в концертних залах Києва й вона була радо сприйнята публікою та пресою. Моя симфонічна музика, зважаючи на її складність, ще чекає свого часу аби бути почутою публікою. Я дуже щасливий дізнатися про виконання «Градацій» у США (і таким блискучим оркестром!). Оскільки я ніколи не чув нічого з моєї оркестрової музики, для мене це одна з найбільш важливих подій у житті [зворотній переклад з англійської мій – О.В.].     

Щойно цитований лист було адресовано американському музиканту Джоелу Шпігельману. Про його перший візит до Києва згадує композитор Леонід Грабовський:

Шпігельман – це дуже цікава постать. Він був надзвичайно обдарованим клавесиністом. Трохи компонував, але потім закинув композицію і став диригентом. Він приїхав до Москви за програмою міжнародного обміну студентами у 1965 році. Його офіційна мета була вивчати барокову російську музику. В Москві він перезнайомився і зі Шнітке, і з Дєнісовим та іншими <…>. Він заїхав до Києва. Раптом одного такого, як от зараз, листопадового дня лунає дзвінок у моїй комунальній квартирі на Червоноармійській, 30. На порозі стоїть людина, питає: «Ви Леонід Грабовський?». Кажу: «Так». Він заходить і каже: «Я приїхав познайомитись із вами, з Сильвестровим, Годзяцьким та іншими». <…>. Він отримав від нас і вивіз наші партитури і вперше влаштував на Заході симпозіум з совєтської музики. <…> Це була бомба: є совєтський авангард. [Лінії–Перехрестя–Акценти. Композитор Леонід Грабовський. Укладання О. Щетинського. Харків: «Акта», 2017].

Завдяки Дж. Шпігельману музика Загорцева вперше прозвучала у США (хоча для молодого композитора це було вже не перше виконання за кордоном). Другий візит Шпігельмана до Києва відбувся 2-5 серпня 1967 року. Вірогідно саме після цього партитура нещодавно написаного твору «Градації» перетнула Тихий океан. Загалом, ця успішна творча колаборація була зафіксована в 6-томній праці «Oxford History of Western Music» американського музикознавця Річарда Тарускіна:

Другий центр радянської авангардної діяльності сформувався в Києві (нині столиця України), найближчому до Варшави великому радянському місті [згідно до контексту, в попередньому абзаці Тарускін веде розмову про музичний фестиваль «Варшавська осінь» – О.В.]. Три київські композитори – Леонід Грабовський (нар. 1935), Валентин Сильвестров (нар. 1937) та Володимир Загорцев (нар. 1944) – стали відомими на Заході, коли Джоел Шпігельман (нар. 1933) – композитор та клавесиніст, викладач Sarah Lawrence College – привіз із подорожі Радянським Союзом їх дванадцятитонові композиції та виконав у Нью-Йорку разом із творами Волконського та Дєнісова [переклад мій – О.В.].

В 1973 році розпочалося листування між Леонідом Грабовським та американським композитором і диригентом Вірко Балеєм (нар. 1938), який вперше приїхав до Києва вже наступного року. Внаслідок цього товариство «Київського авангарду» здобуло ефективну підтримку ще одного непересічного діяча, який врешті зробив колосальний внесок у поширенні української музики за кордоном. 

Саме Джоел Шпігельман та Вірко Балей мали безпосередній вплив і на те, що партитура «Градацій» 35-річного Володимира Загорцева опинилася в руках Зубіна Мети, коли той сформував запит на музику сучасних композиторів із СРСР. Якими ж мотивами при цьому керувався диригент?

Джерело №1. 21 січня 1980 року (тобто тоді, коли «Градації» вже було виконано тричі) в газеті New York Daily News вийшла замітка «Curtain lifted for Zagortsev» (“Завіса піднялася для Загорцева”), написана Біллом Закаріасеном, колишнім оперним співаком, який протягом 1976–1993 років займав посаду головного критика цього видання з питань класичної музики. Там зазначено: 

 Цього уїк-енду Зубін Мета та Нью-Йоркський філармонічний оркестр приєдналися до акцій антирадянського протесту, здійснивши прем’єру твору композитора, чию творчість і досі заборонено в СРСР – «Градації» Володимира Загорцева. 10-хвилинний твір Загорцева – досить прийнятний зразок того, що зазвичай називається авангардом – помірковано серіальний пост-вебернівський витвір, зі значно більшою ритмічною свободою, ніж це зазвичай можна зустріти в музиці цієї школи. 

Важко зрозуміти, що саме в музиці Загорцева не влаштовує радянських можновладців – адже його сучасники Петров та Щедрін [радянські композитори Андрій Петров (Ленінград) та Родіон Щедрін (Москва) – О.В.] експериментують також – але вірогідно він є persona non grata через своє українське походження. В сьогоднішньому СРСР неможливо бути успішним, якщо ти виходиш за межі дозволеного [переклад мій – О.В.]. 

«Градації»
Замітка Білла Закаріасена з газети New York Daily News (21.01.1980) [архів вимагає реєстрації: https://is.gd/d0K41N

Джерело №2. Певну засторогу стосовно політичної забарвленості концертної події, яка відбулася, висловлює Вірко Балей у статті «Володимир Загорцев у Нью-йоркській філармонії», що була надрукована у квітневому номері мюнхенського україномовного журналу «Сучасність» за той самий 1980 рік: 

[орфографію оригіналу збережено – О.В.] Концерт увечорі 19 січня розпочався коротким вступним словом Мегти,що звучало сливе як перепрошення. Він сказав авдиторії, що Загорцев — молодий композитор, чия творчість є виклик вимогам радянського режиму, і що виконання твору Нью-йоркською філармонією відбувається як вияв схвалення такого виклику; це ж бо бій за свободу в мистецтві, і можливо — за мистецтво. Такі завваги завжди трохи непокоять; не тому, що вони політичні — можна твердити, що все в житті є політичне, — але тому, що такі подібні завваги насувають думку, що твір, про який йдеться, не виконувався б, якби не ці міркування; що не естетичні, а інші критерії вирішили в виборі твору чи композитора. Чи має такий погляд виправдання? Треба мати на увазі, що Нью-йоркська філармонія як одна з провідних оркестр світу, зазнає безперервного тиску: від неї вимагають, щоб вона виконала щонайменше кілька нових творів у кожному сезоні. Тому кожна прем’єра твору в виконанні філармонії — це подія; тут робляться і руйнуються репутації; тому вибір творів, особливо неамериканських композиторів, — справа дуже відповідальна. Я наважуюся припустити, що Мегта висловився частково, щоб злагіднити критиків, які будуть не вдоволені таким вибором (як також і тих подратованих слухачів, яким твір може здатися занадто модерним). Завваги Мегти (а кажуть, що він їх виголошував перед кожним з чотирьох концертів) осягнули, мабуть, свою мету, принаймні щодо публіки: слухачі поводилися тихо, прислухалися уважно, і наприкінці виявили певну міру свого задоволення, якщо не музикою, то принаймні самою подією. Впровадження молодого композитора на міжнародну арену все являє собою вчинок великодушности і віри; в цьому випадку можна надіятися, що віра і щедрість будуть виправдані [Сучасність. Квітень 1980. №4 (232);].

Слід підкреслити: на думку В. Балея, З. Мета акцентував політичний аспект даної акції, аби консервативні слухачі були більш толерантними до непростої для сприйняття музики Загорцева. Але ще одну здогадку Балей висловив у приватній бесіді з автором даної статті: Мета народився у місті Бомбей (нині Мумбаї), тож як уродженець колоніальної Індії, він міг вкладати особливий зміст у політичне підґрунтя свого концерту. 

Після співставлення всіх небагатьох наявних фактів, можна дійти певного висновку. Прем’єрне виконання «Градацій» у США мало характер мистецької маніфестації проти тоталітарної політики СРСР. Загальний контекст цього маніфесту найбільш імовірно визначається тим, що лише за місяц до концерту (в грудні 1979 року) радянські війська здійснили окупацію Афганістану, а це викликало хвилю протесту по всьому світу (побіжно продивившись цитований вище номер Daily News, ми знаходимо публікацію на тему підготовки бойкоту майбутньої московської Олімпіади 1980 року; окремі хроніки афганських подій; коментар щодо викриття радянських шпигунів у Канаді і т.п.). Вибір на користь Загорцева серед певної кількості інших творів було скоріше за все здійснено через те, що його партитура мала найбільш радикальний вигляд, тож агресивне звучання авангардної музики та конструктивістська примхливість її фактури були інтерпретовані як нонконформістські жести художнього спротиву. В тому, що в замітці Б. Закаріасена підкреслено українське походження Загорцева як причина його конфронтації з радянською владою, певне проявляється прямий чи опосередкований вплив В. Балея та Дж. Шпігельмана як симпатиків музичного Києва, що виступили ключовими дійовими особами в цій історії великого міжнародного успіху української музики.

Вердикт. Виконання «Градацій» Володимира Загорцева у США – це подія, значення якої не слід ані перебільшувати, ані применшувати. Те, що Зубін Мета обрав для виконання саме цю партитуру, було здебільшого спричинено сукупністю деяких вторинних факторів (політична кон’юнктура, авангардна спрямованість музичної естетики, вірогідно також відносно невелика тривалість твору і т.п.); наскільки ж при цьому мали вплив суто музичні фактори – наразі визначити вже не є можливим. Американська преса певною мірою міфологізувала постать Володимира Загорцева: було здійснено спробу представити його як дисидента, що потерпає від радянського режиму. Це є перебільшенням, адже загалом до Загорцева, чия кар’єра в СРСР фактично не склалася, радше пасує визначення «внутрішній мігрант», аніж «борець за свободу». Тим не менше, всі щойно перелічені нюанси не протирічать наступному незаперечному факту: в результаті добре спланованої випадковості один із найяскравіших творів українського музичного авангарду 60-х років опинився на вістрі антирадянського протестного руху, і ця подія залишила свій відбиток в історії української музики ХХ століття.

Ми маємо змогу переконатися, що «рукописи не горять» насамперед завдяки високоякісній організації діловодства в Нью-Йоркському філармонічному оркестрі, адже на сайті його бібліотеки зберігаються цифрові копії нотних матеріалів, що були задіяні у виконанні «Градацій» Володимира Загорцева – так само, як і матеріали до всіх творів, що будь-коли звучали у виконанні цього видатного колективу.

«Градації»
Фрагмент програмки до концерту 1980 року. Привілеї та гарантії донаторам Нью-Йоркського філармонічного оркестру.

**************************

Наведені висновки неминуче мають гіпотетичний характер, адже наявний лише критичний мінімум фактів, які б засвідчували окремі аспекти американської історії «Градацій». Більше того, в процесі подальшого дослідження творчого спадку Володимира Загорцева в цілому та його «Градацій» зокрема ці висновки неодмінно мають бути уточненими. Слід артикулювати суттєву рису змісту даної статті: вона про те, що відбувалося навколо «Градацій» Загорцева, але не про саму їх музику. А це відкриває перспективи для подальших штудій. 

Партитура
Титульний надпис на теці з рукописом партитури «Градацій» в архіві Нью-Йоркського філармонічного оркестру.

Що ж до музики «Градацій» – слід нагадати, що українська прем’єра твору відбудеться 12 листопада 2019 року. Ця партитура, підготовлена до виконання та реставрована автором даної статті, прозвучить у гідному оточенні Симфонії №8 Бетховена та Концерту для фортепіано з оркестром Шумана, й таким чином це стане дорогоцінним дарунком до 75-річного ювілею вже відсутнього композитора.

Градации
Володимир Загорцев. Фото з архіву Нью-Йоркського філармонічного оркестру.

Автор висловлює щиру подяку Вірко Балею, Джоелу Шпігельману та Леоніду Грабовському за консультативну допомогу в написанні цього тексту. 

1-4.11.2019, Київ

Текст: Олексій Войтенко – композитор, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, лауреат премії ім. Л.М. Ревуцького, стипендіат міжнародного Вагнерівського товариства, викладач кафедри теорії музики НМАУ ім. П.І. Чайковського

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *