Художнє життя в Одесі вирує – в середині липня, коли взагалі, здається, найпривабливіша риса Одеси – це море, відкрилося кілька виставок. Зараз мабуть про найепатажнішу виставку літа. В просторі  Freedom art gallery відкрилася виставка, яка зібрала роботи одеських митців на тему, яку мабуть всі люблять, але уникають про це говорити, принаймні, публічно. Окрім, звісно, митців. Ну, ви здогадалися.

Олег Плетнев, Марина Кравцова та Ірина Нагиба зібрали художників, точніше зібрали у художників роботи з, скажімо так, помітними еротичними мотивами, і влаштували виставку «Хіть» (на постер потрапила мабуть найневинніша з робіт). 

Андрій Желез, Ліза Книга, Єва Шторм, Єгор Хор, Лера Фокіна, Іван Цюпка, Сергій Ануфрієв, Юлія Біломлінська, Євген Годенко «Через живопис, графіку, фотографію, мозаїку та скульптуру дев’ять художників розкривають різні грані цього явища. <…> «Хіть» — це виставка про лібідо в найширшому сенсі слова: як енергію потягу, контакту, творчості та самого життя».

Взагалі то, роботи можна вважати тактовними і навіть невинними, хоча безумовно еротичними, і мені треба було добре пошукати, щоб аудиторія «Київ Дейлі» зрозуміла про що йдеться, притому без очевидних ознак, бо навіть якщо замість фалоса у оголеного натурщика росте красивий гриб (як і автопортреті Андрія Железа), вагіни на полотні парять у вигляді хмаринок (як в роботі Сергія Ануфрієва, а там ще, хм… море є), а сексом на пляжі займаються Барбі і Кен (або Кен і Кен, як в фотоработах Івана Цюпки), це все одне 18+.

Одним словом, це виставка для дорослих, може саме тому, що всім знайомі біологічній ознаки та процеси подаються через символіку, а ми знаємо, що натяк і метафора спрацьовують часто сильніше за прямий подразник.

Я взагалі стикнулася з тим, що принаймні в Одесі, принаймні в сучасному мистецтві з еротикою і студіями оголеної натури тощо, все гаразд, а може навіть супер-гаразд. Саме посеред війни ми спостерігаємо спалах  зацікавлення цією галуззю,  чому може бути багато тлумачень; кілька матеріалів на цю тему вже пройшло в «Київ Дейлі», феномен цей вимагає насправді серйозного дослідження, і ось інтерв’ю з одним з організаторів – Олегом Плетневим.

А ви були на попередньому відкритті, коли в нас був Серафим Чаркін?

Ні.

Просто має сенс усе разом розповісти. Ось якраз у примірювальній висить пара його робіт (примітка, галерея працює і як шоу-рум – МГ). У нього такий живопис більш музейний, більш академічний. Ось він у нас кілька місяців висів і весь час ми на це дивилися. І вже розуміли, що після нього ми хочемо щось суперсучасне, щось суперартове. І чомусь ми почали ходити майстернями, і скрізь нам траплялися саме ось ці роботи. І я зрозумів, що треба, мабуть, піднімати лібідо, бо йде війна.

Мені здається, що зараз ми всі в такому трохи пригніченому стані знаходимося в собі. І ми вирішили щось зробити таке веселе, яскраве, провокаційне. Щоб він однозначно піднімав настрій. І ось у такий спосіб народилася ця виставка. Дуже нам подобався паралельно й Андрій Желєз. І ми зрозуміли, що хочемо скульптури Годенка. І якось ось від них двох пішла основа. І далі вже ми зрозуміли, що все має накручуватися в такому ж стилі. І так це все зібралося.

Дев’ятеро художників у нас тут.

Я ось із Володимиром Уммою спілкувалася з приводу його проектів, дуже схожих, і в нас було кілька розмов, чому саме у війну така пильна увага до оголення, до сексуальних всяких сценок та інших цікавих та приємних речей. І ось він казав, що війна, нерозривно пов’язана з лібідо, тому що агресія та лібідо взагалі пов’язані. По-друге, зазвичай ти живеш моментом. Звісно, говорити про епатаж та суперсучасність смішно, ця сучасність сходить, вибачте, до античності. Значить, має бути ще щось. Можливо, Серафим Чаркін виявився надто академічний і вам захотілося зробити щось хуліганське?

Він класний, дуже такий вагомий. У нього дуже канонічний живопис, скажімо так. Приголомшливий митець, дуже мені він подобається. Але дивлячись на його роботи, ми точно знали, що маємо щось абсолютно цілком протилежно зробити, щось інше. Плюс усі ми знаходимося, живемо та знаходимося в такому пригніченому стані. Тому ми, ще раз повторюся, коли почали виглядати нових художників, я помітив, що я приходжу до будь-якої майстерні і одразу бачу тільки ці роботи. Ми якось так зрозуміли, що у всіх наших друзів, художників та знайомих є пара-трійка таких робіт. З цього ми вирішили зібрати експозицію та вийшло прикольно.

Ось ви кажете, що ви хотіли порадувати всіх, підняти, ну, скажімо, настрій, але про цю виставку ще мало хто знає. Вона напівзакрита.

Основне відкриття мало відбутися 26 червня. Але 23, на мою думку, червня не стало Євгена Годенка. Відповідно, ми перенесли відкриття, і навіть зробили таке «закрите відкриття». Можна було, звичайно, пошуміти на цьому, але ми не захотіли. Ми вирішили, що потрібно якось зробити паузу.. І ми ще практично не почали піарити виставку. Вона буде кілька місяців. Наразі ми тільки обмірковуємо всю концепцію. Будемо збирати якісь із кожним митцем окремі екскурсії, приватні, щоб люди більше розуміли. До речі, було цікаво на виставці спостерігати за людьми – насправді, на відкритті було багато людей. Вона така інтимна, що деякі навіть якось соромилися. Вони підходили й одразу відходили, щоб ніхто не подумав, не дай боже, що ти довше затримався на якійсь там роботі. Але зараз, коли вже спокійні будні, всі, хто доходять, все спокійно переглядають. 

*

Тим не менш, одна принаймні робота з еротикою зв’язана не була, це триптих «Вологі мрії. Смерть Кощія» Юлії Беломлінської. На одній з частин триптиху на нас дивиться така зелена жаболюдина, на лице дуже схожа на  президента країни-агресора, в тіло якою вткнуті булавки. Ось дивно, ніякої еротики, а все одно приємно.

Марія Галина