Художнє життя в Одесі вирує – в середині липня, коли взагалі, здається, найпривабливіша риса Одеси – це море, відкрилося кілька виставок. Зараз про виставку, значення якої важко перебільшити. 11 липня простір Регтайм в музеї WEartMuseum / Одеський музей західного і східного мистецтва відкрився проєктом НЕ/вкрадене. Штудії та омажі – виставка про те, що в нас вкрали росіяни. Вона вже побувала у Львові в Zenyk Art Gallery, в Музеї війни в Києві, в Торонто в галереї Ukrainian Canadian Art Foundation KUMF Gallery.
Основу проєкту, розпочатого мистецтвознавчинею Оленою Балабою та київським художником Матвієм Вайсбергом створили виконані сучасними українськими художниками штудії та омажі на викрадені росіянами картини.
«Цією виставкою ми хочемо привернути увагу до всіх українських музеїв, які були пограбовані російськими окупантами від березня 2014 року і окупації Криму» – кажуть організатори.
Херсонський художний музей під час окупації був розграбований, роботи вивезені. Це вочевидь був хороший музей з хорошими роботами, але саме зараз він з регіональної колекції перетворився на потужний національний символ. Це стало можливим завдяки робітникам музею, які створили та зберегли електронний каталог та оцифровку робіт – саме це дозволило художникам створювати роботи, які інтерпретують або доповнюють вкрадені шедеври. Як, наприклад робота Олександра Животкова: він зробив омаж українській народній ікони «Вгамуй мої печалі», виконаний з привезеного з Херсону шматка обгорілого паркану (фактично витворивши пустий оклад, відсутність, де замість обличчя Марії – порожнеча – мабуть одна з найсимволичніших робіт виставки). Так, буває, що для своєрідного перегуку художники задіяли навіть інший матеріал – наприклад, роботи Ілони Кузнецової і Оксани Цюпи на тему декоративного панно «Помідори у вазі» Марії Приймаченко – перед нами відповідно монохромний рельєф та аплікація. Або скульптурна композиція Володимира Семківа на тему полотна «Хоровод жуків» Михайла Жука (1914) – тут біла дівоча постать вже не милується жуками, як на вишуканому ар-нуво оригіналі, а кричить, бо бачить над головою хоровод дронів….
Взагалі до проєкту долучився, можна сказати, цвіт українського сучасного мистецтва, варто тільки подивитися на імена, а можна навіть просто впізнати руку, як, припустимо, у двох штудіях Олени Придувалової до полотна Григорія Сергеєва «Херсонський базар до революції» (1978), або омаж картині Георгія Курнакова «Сонячний день» (1916) Ахри Аджинджала.
Звісно, кожен обирав те, що йому ближче, те, що відгукнулося, і оскільки на жаль розграблено чималу колекцію, у художників, які працюють в Україні (це принципово для участі) є шанс приєднатися.
Що дуже важливо – кожна робота супроводжується білінгвальною довідкою присвяченою оригіналу і концепції омажу та власне вибору художника, це виглядає, я би сказала, дуже красиво. На відкритті, до речі, де були присутні співробітники музею, було сказане, що ці роботи планується подарувати херсонцям. Вони мають війти в експозицію саме в такому вигляді – в ідеалі в парі: оригінал та інтерпретація. І ми сподіваємося, що так і буде.
Ігор Божко:
Як я сюди попав? Прийшла Олена Балаба, ось як раз і вона, та й каже – малюйте щось з чогось, що є. Я і кажу – мені дуже подобається оце. Вона каже – то й малюйте це. Я взяв оце і намалював.
Ш що це було за оце?
Це був портрет дівчини в вишиванці роботи Михайла Брянського.
Він досить академічний. Ти ж не тримався канону? Просто малював як вважав потрібним? І скільки в тебе це зайняло?
Два тижні десь.
І ти задоволений?
Ну спочатку були сумніви, а потім Вайсберг і Олена сказали, що це добре, а якщо вони так сказали, то і я вважаю, що це добре.
(саме робота Ігоря Божка прикрашає постер виставки в Одесі).
Матвій Вайсберг (на відкритті):
З мого розуміння, у цієї виставки немає вад. Кожна виставка має свої вади хтось когось любить, хтось когось обирає, але тут виставка солідарності, тут представлена практично вся географія України, від майже дітлахів до самих відомих патріархів українського мистецтва, і вся ця історія вже подарована Херсонському музею, і коли всі роботи, сподіваюся, повернуться, то будуть виставки, де ці роботи будуть стояти поруч зі своїми зразками… не скажу з оригіналами, бо це теж безперечно оригінальні роботи. А антураж бомбосховища додає такої суворої військової естетики. Красива історія, красиві роботи. Дякую всім.
А ще я трошки поговорила з Оленою Балабою для Київ Дейлі.
Чия це первинно була ідея?
Моя. Я була в Херсоні після звільнення, і ми попали під жорсткий обстріл, і я зрозуміла, що дуже хочу помагати херсонцям, але я не можу наприклад, взяти збою… Я була в Херсоні декілька разів до повномасштабного вторгнення і так і не попала в їх музей, я не знала, що там знаходиться в колекції. І я звернулася до робітників художнього музею і попросила їх показати, що в них було самого цінного, просто топ-20 робіт показати мені. Мені показали і я запропонувала це зробити. В 20-му Вайсберг зробив класний проєкт «Штудії і алюзії». Коли його роботи поселились серед Веласкеса і інших старих майстрів в музеї Ханенків в Києві. Він вже тридцять років так працює. Він перемальовує картини старих майстрів, і Паоло Учелло, і Доре, і Веласкеса, і Брейгеля, і я запропонувала, ось у нас є колекція Херсонського музею, украдена колекція, то давай те ж саме зробимо з їх колекцією. І він погодився, потім підключилися його друзі, а потім ми почали запрошувати інших митців, інших художників. І так ось зібралась колекція сучасного мистецтва з сорока двох робіт.
А що ви використовували як матеріал? Каталог Херсонського музею?
В них, на щастя, залишилася оцифрована колекція. І я просто зв’язалася з Херсонським художнім музеєм. І вони мені надсилали ті роботи, в яких були зацікавлені. Взагалі в них дуже ретельна ведуча соцмереж, пані Лариса Жаркіх, вона тут присутня, і вона веде сторінки музею в соцмережах, і в них просто марковані картини, які вкрадені. Плашечка «вкрадено» на чорному фоні. І ми почали ось так і робити. Знайомитися з колекцією, досліджувати її, вивчати… і перемальовувати
Скажіть будь ласка, а кого з Одеських художників ми тут бачимо?
Дениса Недолуженка, який зараз воює, Ярину Кобилінську, Сергія Божка та Ігоря Божка. Тобто чотирьох.
То ви їх запросили, чи вони якось узнали про проєкт і зацікавилися?
Ми запросили багато кого, але відгукнулися не всі. Деякі спочатку відмовилися. Ну хто був в перших рядах… Вайсберг, Левицький, Шерешевський, пізніше доєдналася Олена Придувалова, вже в 26-му році, Аполлонов… Животков мені спочатку казав: я Херсон не відчуваю, я там ніколи не був. Привези мені щось з Херсона. Я попросила волонтерів і вони привезли мені з Херсона декілька таких опалених дошок, якими закривали вікна, і шматок паркану, і ось з цим він вже почав працювати. І зробив цю ікону. Потім він вже сказав «Дай мені щось!». Я дала йому картину Маковського, він каже, я не буду, це салон. Я кажу, а ти зроби не салон. І він зробив. І це омаж навіть не старому майстру. Все, що зробили наші художники, це омаж Херсонському художньому музею. Це омаж Херсону. Це вдячність їм, що вони тримаються, що вони стоять…
Учасники проєкту “НЕ/вкрадене: штудії і омажі”: Матвій Вайсберг (Київ), Олександр Животков (Київ), Ахра Аджинджал ( Київ), Ганна Гідора (Київ), Владислав Шерешевський (Київ), Андрій Левицький (Київ), Поліна Кузнецова (Харків – Київ), Олексій Белюсенко (Київ) , Ігор Божко (Одеса), Сергій Божко (Одеса), Олекса Манн ( Київ – Ужгород), Ярина Кобилінська (Одеса), Олександр Щербань ( Київ), Володимир Труш (Київ), Ганна Криволап (Київ) , Денис Недолуженко (Одеса – Харків), Катя Лісова (Київ) , Таня Антонюк (Київ), Микола Сологуб (Київ), Володимир Семків (Львів), Оксана Цюпа (Київ – Ірпінь), Всеволод Шарко (Київ – Дніпро) – Ілона Кузнецова (Київ – Дніпро), Антон Логов (Київ) , Олена Придувалова (Київ), Олексій Аполлонов (Київ) , Макс Вітик (Київ), Віктор Проданчук (Львів) , Наталя Гончарова (Київ) – Олександр Ляпін (Київ), Аліна Соколовська (Київ). Куратори: Олена Балаба, Олексій Баула, Олексій Белюсенко. Координаторка проєкту – Роза Тапанова.
Примітка: всі роботи художників і роботи з Херсонського музею, які їх надихали можна подивитися на стоінці НЕ/вкрадене. Штудії та омажі
Марія Галіна
