У видавництвi #книголав цього тижня вийшла новинка, книжка «Хороші хлопці».
Це — надихаючі історії чоловіків, які змінили цей світ добрими справами і емпатією, а не силою. Щедрість, вміння дружити і віддавати – це ті цінності, які є ключовими для героїв цієї книжки і які допомогли їм досягнути великих результатів для світу. Тут можна прочитати про вчинки таких відомих персон як Ліонель Мессі, Барак Обама, Мартін Лютер Кінг, Конфуцій, а також і про маловідомих героїв, як-от Джеймс Гаррісон, який понад 50 років здавав свою рідкісну кров, щоб врятувати мільйони немовлят.
Українське видання доповнено історіями про Миколу Пирогова, Антона Макаренка, В’ячеслава Чорновола, Сергія Жадана і Валентина Фречку. Автор цих текстів – Юрій Марченко, ілюстраторка — Дар’я Федоринська.
Роб Кемп (та Юрій Марченко). Хороші хлопці. 50 героїв, що змінили світ добротою / Переклад Еліс Честер. – Київ: #книголав, 2020.
Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету.
Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову. А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів.
Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими
на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.
Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова».
Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.
Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.
У 1988 році ЮНЕСКО назвала чотирьох педагогів, які найбільше вплинули на розвиток освіти у 20 столітті. Серед них був і українець — Антон Макаренко.
Він народився у місті Білопілля нинішньої Сумської області. Вже у сімнадцять років отримав право викладати у початковій школі й тоді ж почав працювати вчителем. Пізніше він з відзнакою закінчив педагогічний інститут у Полтаві й отримав можливість очолювати виховні заклади і самостійно визначати методи роботи.
Після Першої світової війни в Україні з’явилось багато безпритульних дітей і підлітків, яким часто доводилося добувати собі їжу, порушуючи закон. Методи роботи з ними були досить жорсткими, а вихователі практикували побої й інші покарання. Однак у 1920-х колонію для неповнолітніх у Полтавській області очолив Антон Макаренко. І змінив усе.
Антон вважав, що повага до вихованців, демократичні засади, спільна праця і гуманізм можуть творити дива — навіть коли мова йде про малолітніх злочинців, які звикли нікому не довіряти. У його колонії діти працювали разом з вихователями, обирали собі лідерів, вчилися взаєморозумінню і життю в колективі.
За сім років роботи Антон розробив власну методику виховання дітей, яка прославилася на весь світ. «Моя робота з безпритульними дітьми аж ніяк не була спеціальною роботою з безпритульними дітьми. Я з перших днів роботи встановив, що жодних особливих методів щодо безпритульних вживати не потрібно», — писав Макаренко. Будь-яку дитину він найперше поважав, довіряв їй та виховував у ній найкращі якості.
І це спрацювало. Вихованці Антона ставали успішними в найрізноманітніших сферах: від інженерії і медицини до пілотування літаків. А кілька його учнів самі стали видатними педагогами й активно застосовували методику вчителя.
Втім, новаторські ідеї Антона подобалися не всім. Врешті його усунули від безпосередньої роботи з дітьми й не давали публікувати власні ідеї як книжки для педагогів. Тому найвідоміший його твір «Педагогічна поема» написаний як художня книга. Антон Макаренко прожив лише 51 рік, однак ці роки він витратив, щоб допомогти багатьом колишнім злочинцяміхуліганамстатиуспішнимий, головне, щасливими людьми.
В’ячеслав народився 1937 року на території нинішньої Черкаської області. З дитинства він швидко вчився й опанвував нове: читати почав з чотирьох років, а до школи пішов одразу в другий клас.
Вже в студентські роки, під час навчання на факультеті журналістики, В’ячеслав потерпав від власних, неприйнятних для радянського режиму, поглядів. Попри успіхи в навчанні його не взяли до аспірантури, адже він уперто виступав за свободу української культури та мови і захищав політв’язнів. Втім, всі ці залякування та цькування на В’ячеслава не подіяли.
Він був одним із учасників найяскравішої акції протесту проти арештів української інтелігенції. У вересні 1965 року в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» троє людей піднялися й публічно висловили протест проти репресій. Одним із них був В’ячеслав. Після акції його допитали, провели вдома обшук і звільнили з роботи.
Чим голосніше виступав Чорновіл, тим жорсткіше поводила себе радянська влада. За тримісячним строком примусових робіт послідував новий вирок: три роки в таборах суворого режиму. В’ячеслав писав жорсткі тексти про свавілля влади, за кордоном його друкували й нагороджували численними публіцистичними преміями, а в СРСР саджали за ґрати. Сумарно В’ячеслав провів у неволі 17 років.
Лише 1985 року він повернувся із заслання до України і знову писав, виступав, протестував. В’ячеслав став одним із ідеологів Народного руху України — громадсько-політичної ініціативи, яку вважають рушійною силою боротьби за незалежність нашої держави. В’ячеслав ініціював проголошення ключових документів в історії сучасної України: Декларації про державний суверенітет і Акту проголошення незалежності. Десятиліття правозахисної, національно-визвольної та ідеологічної боротьби привели до того, що Україна стала суверенною, незалежною і демократичною державою.
1999 року В’ячеслав за нез’ясованих обставин загинув у автокатастрофі. Сумний, але красномовний факт: його похорони стали чи не наймасовішими в історії України. Попрощатися з видатним правозахисником, публіцистом і громадським діячем прийшли десятки тисяч людей, громадян вільної й незалежної України, за яку все життя боровся В’ячеслав Чорновіл.
Сергій, можливо, головний письменник сучасної України. А ще поет, музикант, перекладач, громадський діяч і блігодійник. Народився він 1974 року в Старобільску Луганської області. З дитинства Сергій захоплювався книгами — тоді у провінційному містечку особливих розваг не було, а література відкривала двері до фантастичних світів та безкраїх горизонтів. Вже у 13 років він ганяв до Харкова у магазин «Книжковий світ», і радів, що тоді, наприкінці 1980-х, почали продавати раніше заборонену в Радянському Союзі літературу. Ще в юнацькі роки Сергій почав писати і сам.
Після школи він остаточно переїхав до Харкова, аби отримати вищу освіту, а потім кілька років викладав у рідному університеті. Перша поетична збірка Сергія «Генерал Юда» вийшла ще 1995 року. Після неї були не тільки вірші, а й оповідання і романи: «Депеш Мод», «Anarchy in the UKR», «Ворошиловград». Зараз на рахунку письменника вже кілька десятків видань і є надія, що на цьому він не зупиниться.
У буремні для України часи Сергій завжди опинявся у вирі подій і не боявся висловлювати свою думку. Під час Помаранчевої революції він став комендантом наметового містечка у Харкові. А у часи Революції гідності був у епіцентрі подій харківського Євромайдану. Якось його навіть побили «тітушки» і він отримав струс мозку.
Від початку воєнних дій на Донбасі 2014 року Сергій активно допомагав жителям прифронтових територій і всім постраждалим від війни. Він часто відвідував Донбас, а ще збирав кошти на благодійних концертах разом з рок-гуртами «Лінія Маннергейма» та «Жадан і Собаки». Після трьох років волонтерства Сергій з однодумцями організував Благодійний фонд Сергія Жадана, який допомагає розвивати освіту, культуру і медичну сферу у прифронтових областях. Серед його ініціатив, наприклад, конкурс дитячих відгуків на українські книги «Читай-пиши», тури відомих українських літераторів бібліотеками, забезпечення лікарень медичним обладнанням й освітні програми для дітей.
Сергій Жадан один з найуспішніших українських письменників, але й не менш успішний благодійник. Він доводить, що талановита людина дійсно може бути талановитою у всьому і цей талант здатен принести багато користі іншим.
