Рахіль-повія та син її Йосиф

Аппельфельд

«Катерина» Агарона Аппельфельда (1998): головна героїня-русинка – алкоголічка і повія, яка надає перевагу чоловікам-євреям, бо вони її хоча б не б’ють. «Квіти пітьми» Агарона Аппельфельда (2005): головна героїня-русинка – алкоголічка і повія, яка надає перевагу чоловікам-євреям, бо вони її хоча б не б’ють.

Починає проступати закономірність, яка у випадку «Катерини» мала підстави, бо там жінка відходить від свого народу, що її скривдив, і знаходить щастя в іншій вірі. В «Квітах пітьми» ми бачимо світ очима хлопчика-єврея, мотиви порчених русинок тепер нам просто невідомі. Дещо бентежне буде читання, явно не ми в цій книжці передбачені за лояльну аудиторію. 

Гуго і його мама Юлія живуть в гетто (Чернівці не названі, але пізнавані). Батька і дядька Зигмунда давно забрали. Поруч є двійко друзів – Анна і Отто, які поступово відучуються говорити німецькою, бо їх от-от відправлять на село до українських родин, які погодилися переховувати єврейських дітей. Анну встигають вивести з гетто, Отто, судячи з усього, гине. Для Гуго залишається обмаль варіантів, нарешті його погодилася сховати колишня мамина однокласниця Мар’яна. Мар’яна – проститутка, малий тепер житиме в комірчині в борделі на правах домашньої тваринки при вічно п’яній, то агресивній, то сльозливо-сентиментальній жінці за тридцять. Гуго немовби впадає в анабіоз, він спить вдень (разом із Мар’яною) і вночі (у сховку), коли повія приймає в сусідній кімнаті клієнтів. У снах він спілкується з Анною і Отто, з мамою і татом, з дядьком. Єдиним зв’язком із реальністю залишається Мар’яна, точніше – її тіло. Вони стають коханцями. Гуго одинадцять-дванадцять років в цих пригодах, до речі. Коли німці з міста йдуть і приходять совєти, хлопець і жінка втікають з борделю: ніхто не знаю, що очікує євреїв за червоних, але точно щось недобре, а от що буде з колаборантками-повіями передбачити можна, і це точно буде щось недобре. 

Стиль Аппельфельда завжди сухий, стриманий, відсторонений, відчужений навіть – і від подій, і від розповіді про них. Але на одній з перших сторінок роману відбувається неочікувувано-сильна емоційна прочуханка. «Квіти пітьми» написані від третьої особи, нам показують сцену прощання Гуго і матері, та раптом розповідь збивається і книжка починає звучати від першої особи. Всього кілька речень, штук п’ять: «Понад усе я запам’ятаю маму» і опис рідної домівки та материного обличчя. Це звучить фрагмент іншої історії, яка вторгається в життя Гуго, пра-історії навіть. Це той спогад, якому відвели кілька речень, а далі буде ціла книжка фантазій і фантазмів, щоб той спогад притлумити і знеболити. 

Це не книжка про матір, таку книжку писати було боляче, либонь. Це книжка про сурогат матері, Агарь, що прагне стати Рахіллю. 

Повія – жінка важкої долі (просто не пощастило). Повія – зневажена істота, яка потребує жалості чи перевиховання (хороший чоловік прийде і виведе із морока, понімаєте). Дуже типові все топоси про усуспільнене жіноче тіло. Аппельфельд їх добре знає і взорує. Окрім Мар’яни буде ще героїня-проститутка, від якої відвернулася родина і та живе по суті в клінічній депресії, що ніхто не помічає. Буде повія-селючка, яка втратила віру, але поверне її собі і очиститься. Буде зовсім контроверсійна дівчинка-повія – біографічно доросла, але недорозвинена фізично і психічно жінка, яка вдає з себе дитину. Повнісінька по вінця «яма». Але автор «Квітів пітьми» йде далі до межі і за межу. У нього повія стає субверсією матері, еротизоване і сексуалізоване тіло стає материнським. Гуго кохається з повією, яку на людях називає матір’ю і зв’язок з якою сприймає як зраду своїй біологічній матері… Най буде соромно тому, хто погано про це подумає? Ок, мені соромно.

Гуго пару разів згадає про Йосифа Прекрасного, дуже прозора нам підказка. Проданий у рабство, замкнений у в’язниці, спокушений старшою жінкою (вона справу до кінця не довела, та намагалася ж). Так формується провидець і пророк – той, хто тлумачить видіння. Так само Гуго починає бачити і тлумачити віщі сни.  

Слизька порнографічна (щодо уяви і стилю) тема «Дітей пітьми» звучить на цьому тлі нарочито. Мар’яна була закохана в дядьку Зигмунда, він був її клієнтом і обіцяв був одружитися (але спився і забув). Окремі репліки наводять на думку, що й батько хлопця бував у повії з неофіційними візитами. Жінка поступово і дуже грамотно розбещує хлопця, бо прагне собі поруч мати свого «ніжного єврея», що вони ніколи не скривдять жінку. Власне, основний зміст «Дітей пітьми» – це якраз розгортання суто порнографічної матриці «доросла жінка пробуджує сексуальність маленького хлопчика». 

Що до цього експлуатаційного сюжету додає тема Голокосту, окрім видовищних декорацій? На це питання у мене немає відповіді. Хіба що відомий ракурс: в ситуаціях загрози життю люди прагнуть самовідворитися. Символічно Мар’яна таки вагітніє тим Гуго, виношує його і народжує. Він виживає, бо народжений вдруге п’яною українкою. Вона ж свою роботу виконала і може вийти з сюжету. Пам’ятає оповідання Покальчука про битву при Крутах? Перша підліткова мастурбація і жорстоке убивство юнака, які позначили народження і смерть юної держави. Ото була проза ініціації. Таку ж, прозу ініціації, насправді пише і Аппельфельд: ранній сексуальний дебют Гуго є актом виживання і переходу в іншій екзистенційний стан. Малий уже ніколи не буде наївним дитям, але він може тепер до скону кликати матір – втрачену Юлію, набуту і втрачену Мар’яну, оту незабутню маму з ліричного Я-фрагменту. Мами, так уже стається, приходять і на поклик дуже дорослих синів.

Але чому, чому всі українські жінки у Аппельфельда – повії і п’янички?!      

«Коли Гуго пішов до першого класу, Софія сказала йому:

Шкода мені тебе, бо ти мусиш щодня ходити до школи. Школа – це тюрма. Я ненавиділа і школу, і вчительку. Вона вічно на мене кричала, обзивала тупою. Дійсно, мені тяжко йшла арифметика, я писала з помилками, але була тихою, спокійною дівчинкою. Учителька любила єврейських дітей і вічно нам повторювала: «Беріть з них приклад, учіться в них думати, викиньте солому з голови, наповніть її думками». Я сподіваюся, що ти не будеш страждати. Я ж усі шкільні роки дуже страждала і рада була вийти з тюрми на волю. Я забула, любий мій, – Софія гримнула себе по чолі, – геть забула, що ти єврейське дитя. Єврейські учні добре встигають з арифметики. Ти будеш піднімати руку, ти весь час будеш тягнути руку догори. Хто піднімає руку, той знає правильну відповідь.

Гуго любив Софію».    

Текст: Ганна Улюра

Агарон Аппельфельд. Квіти пітьми / Переклад Віктора Радуцького та Оксани Пендерецької. Чернівці: Книги – ХХІ, 2020. 288 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *