Цьогоріч, незважаючи на вересень, погода літня. Сонце припікає голови людей, що зібралися навколо центру Пауля Целана в Чернівцях. Місця всередині вже не залишилось, адже стартували XIV поетичні читання Meridian Czernowitz.
Під вікнами літературного центру, як завжди, стенд із книжками авторів-учасників міжнародних поетичних читань. Люди оглядають, купують книжки, перешіптуючись, коли і де можна буде взяти автограф автора.
Про Фестиваль для Київ Дейлі пише чернівецька журналістка Юлія Яськова.
День перший
Після офіційного відкриття Meridian Czernowitz першою подією стали поетичні читання: Швейцарія. Запрошений гість поет і музикант Ервін Мессмер. У його поезії простежується поєднання музичного та поетичного слова, ритму. Зокрема, у «Музика нашого часу», «Оглушливо», «Гард рок». За словами модератора й перекладача Петра Рихла, це вірші, які можуть бути написані лише музикантом. Вони є чимось середнім між поезією та музикою.
Ервін Мессмер також зачитав вірш, написаний ще у 1992 році, який, на жаль, не втратив своєї актуальности і правдивости й досі. Це текст про війну, її обличчя та наслідки.
На тлі російського повномасштабного вторгнення щорічний поетичний фестиваль не лише змінив свою назву на «поетичні читання», а й саме своє наповнення. Вже другий рік поспіль майже кожна презентація книги, розмова, лекція стосується війни. Та це й не дивно, адже війна безповоротньо вносить корективи у життя й світогляд кожного. Автори хочуть відрефлексувати свої болі та залишити в історії правдиву пам’ять про те, що коїться насправді.
Наступною відвідала презентацію поетичної збірки Ярини Чорногуз [dasein: оборона присутності].
«Dasein» – це один із концептів філософії Гайдеґера, що означає «буття тут і зараз». Цим авторка наголошує на зміні точок дотику, на новій реальности, що стала невід’ємною частиною нашого життя й безпосередньо її самої. Ярина – не лише поетеса, а й військова медикиня, морська піхотинка та волонтерка.
«Ця збірка – поетичний щоденник мого бойового досвіду», — каже Ярина, адже всі вірші були написані при службі на контракті.
Ніхто не пробачить нам голе бароко Бог промовляє загибелями Відповіді приймає залізом Прощення присилає коханням Що обертається навколо сонця Разом з планетою Беззвучно до глухоти
Ярина наголошує, що ми повинні виробити нову етику, цивільні мають вчитися розмовляти з військовими, розуміти їхній досвід . Не варто називати все підряд фронтом, адже фронт лише один. Вживання подібних метафор – це знецінювання. Також не потрібно ідеалізувати військових, роблячи з них золоті монументи. Бо це вже не людина.
Окрім того, Ярина є феміністкою. Каже, що до жінок у війську ставляться тепер набагато краще. Та все ж ще є багато офіцерів «старої закалки», що мають стереотипи й упередження до жінок.
«На війні потрібно забути, що ти жінка. Ти – солдат, особа без статі», — підсумовує Ярина Чорногуз.
Завершився перший день читань презентацією антології «Воєнний стан». Вона складається з творів 50 авторів, серед яких Юрій Андрухович, Христя Венгринюк та Андрій Любка, які є учасниками дискусії. Передмову до неї написав Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.
Инші автори – не лише письменники, а й журналісти, військові, люди, які були в російському полоні. Ця антологія – щоденник фіксації історій та рефлексій, з якими вони зіткнулися.
Андрій Любка порівнює «Воєнний стан» із козацьким станом, який існував раніше. Таким чином народ у різний спосіб утаборився і тримає оборону перед ворогом. У цій антології зібрався хоровий спів авторів. Кожен із них окремо – це просто текст, але в сумі вони створюють ціле багатоголосся, яке доповнює одне одного. Усі ці тексті прості, безпонтові, з описом побутових, приватних тем. І саме це робить їх разом дуже сильними.
Христя Венгринюк зачитала свій текст з антології, який присвятила маленькій донечці. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Христя була на 9 місяці вагітности. Вона описує війну крізь призму свого бачення й розуміння, пояснює донці складні й жахливі речі, просить пробачення за те, що вона ще не встигла народитися, а вже знає, що таке війна.
«Я не могла уявити, що між людьми і росіянами така різниця. Точніше – нічого спільного».
День другий
Другий день міжнародних поетичних читань почався для мене творчою зустріччю з Артемом Чехом та презентацією збірки документальної прози «Точка нуль». Повний зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema. Ті, кому не вистачило стільців, слухають стоячи.
Артем Чех – український письменник, військовослужбовець, що з початку повномасштабного вторгнення повернувся до лав ЗСУ. Вперше «Точку нуль» видали в 2017 році. Зараз, перечитуючи старі тексти, Артем Чех усвідомлює, що тоді це була маленька, наївна війна. Смерть одного товариша на місяць була надзвичайною подією, а зараз це все змінилося, стало набагато страшнішим.
«Точка нуль» — це збірка документальної прози, щоденникові записи мобілізованого киянина, який занотовує все, що бачить довкола, пропускаючи це крізь себе і даючи цьому вихід у світ.
Артем Чех розповідає про складність пристосування й повернення до цивільного життя після перебування на фронті.
«Ти звик там до певних правил гри. Звик, що заходячи в бліндаж, ти пригинаєшся, тому ще два тижні робиш те саме, заходячи в квартиру. Ти розумієш, що страждає твоя дружина, дитина, друзі. Але не можеш з ними спілкуватися. Ти хочеш побути наодинці з собою, аби це все пережити».
Минуло місяці 3-4 перед тим, як він зміг повернутися до цивільного життя. Він сховав усю свою форму, амуніцію, аби це не повертало його назад, уникав спілкування з побратимами.
Також Артем Чех наголошує на тому, що йому не подобається, коли його ототожнюють як письменника військовослужбовця.
«Мені здається, що це ніби знецінення літературної роботи. Я хочу, аби мене поважали не через те, що я військовий, який пише вірші, а через те, що я письменник, який пішов до Збройних сил».
Вже протягом 14 років невід’ємною складовою Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz є вино. Як зазначив чернівецький поет та винний критик Ігор Померанцев, поруч із ріками поезії течуть ріки вина, що й робить Меридіан таким особливим та успішним. Частиною цьогорічних Міжнародних поетичних читань стали винно-книжкові дегустації Book’o’Wine.
Тож, прямуючи на наступний захід, покидаю вулицю Ольги Кобилянської (на якій знаходиться центр Пауля Целана та зал «Медіа» готелю Magnat) і добрі пів години крокую до «Бартки» на оповідання під келих від Юрія Андруховича.
Що перший, що другий поверх напхані людьми. Щоправда, на нижньому відбувається дегустація-ярмарок-продаж вина, а на верхньому – самі читання (цікаво, де людей таки більше).
Юрій Андрухович розповідає, що пише книгу. Це буде збірка оповідань, об’єднаних головним героєм – хлопчиною років 9-10 у другій половині 20 століття. Зачитує звідти останній текст, написаний до повномасштабного вторгнення, «Заєць». Люди пильно слухають. Хоча голос і манера подачі Андруховича будь-кого змусить вслухатися в кожне промовлене ним слово.
Останнім заходом у «Бартці» на другий день стала презентація нової збірки есеїстики Тараса Прохаська «Бурчак». Багато говорили за походження назви книги й те, яке саме значення сюди вклав автор.
«Бурчак» Тараса Прохаська – це ще молоде, недозріле вино; «живий» напій, дріжджі в якому постійно працюють. Також назва про недовершеність та невистиглість цієї прози, адже вона написана після повномасштабного вторгнення. Це скоропис, який завжди писався в певному стані сп’яніння від згадування й ферментації спогадів.
Прохасько зачитав декілька есеїв із «Бурчака». Особливо запам’ятався текст із назвою «Казати чи перестати» про важливість розмов батьків із дітьми, які мають бути основою виховання. Він описує культуру мовчання і допиту, в якій виріс сам:
«Не будь ординарним. Будь дискретним. Не мороч голову. Не говори пустого. Не перекладай із хворої голови на здорову. Не суди. Мовчи, коли старші говорять. Не пхайся, поки не запитають. Пароль і відгук».
Після завершення хтось збирається купками, аби обговорити щойно почуте, хтось – стоїть у 20-ти метровій черзі за автографом, хтось – йде за новою порцією вина, а хтось – поспішає у Філармонію на презентацію нової поетичної збірки Сергія Жадана «Скрипнівка».
День третій
Останній день Меридіана. Поспішаю на презентацію книжки Олександра Михеда «Позивний для Йова».
Перші нотатки автор почав накидувати ще 24 лютого. Він працював над книгою протягом 13 місяців, описуючи крізь призму війни себе, дружину та своїх батьків, які майже 3 тижні жили в Бучі під час окупації. Ця книга про голоси і про те, як крізь спадщину можна зрозуміти людину, середовище її життя та досвід. За його словами, під час редагування важливо було залишити наївність перших днів повномасштабного вторгнення, як і наївність нас самих: наших думок, сподівань і слів.
«Пам’ять бреше. Пам’ять хоче сказати, що все не було таким, настільки жахливим», – зазначає Олександр Михед. Саме тому важливо зберігати цю пам’ять у її правдивому вигляді й передати наступним поколінням.
Історія Йова – про збереження віри і стійкости, яка в якого кожного своя. Біблійний Йов переживав покарання, страждання, на які не заслужив. Бог надсилав йому це, аби випробувати. Так само українці зараз проживають жахливі втрати та колізії. Кожен із нас має вистояти й знайти нових себе у цій війні.
Чотирнадцяті міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz завершуються для мене розмовою Сергія Жадана та Сергія Стаховського на тему «Війна. Культура. Спорт. Вино».
Очевидно, що «жаданізм» таки взяв своє, адже якщо на попередніх заходах були зайняті всі стільці, на цьому – все приміщення. Про сидячі місця годі й мовити, важко знайти місце, аби постояти.
Сергія Жадана, як справжнього харків’янина, хвилює питання культурного розвитку свого міста. Він обурюється, що ДСНС не дозволяють працювати театрам у Харкові, хоча поруч знаходяться торгові центри, в яких завжди повно люду. Росія намагається не лише загарбати наші землі, знищити людський ресурс, а й створити атмосферу суцільного занепаду слова й духу. Нам конче потрібно, аби ворог бачив, що попри все життя триває. Так само потрібно й показувати це нашим громадянам.
«Культура зараз навіть важливіша, ніж була до війни», – каже Сергій Жадан. Тепер це питання виживання нашої країни, як цілісної держави зі своєю винятковою культурою та спадщиною.
Сергій Стаховський, український тенісист-професіонал, наголошує на тому, що війна має великий вплив і на спортивну нішу. Чимала кількість спортсменів, які поїхали закордон на змагання, там вже і залишаться, адже їм пропонують дуже хороші умови.
Завершилася розмова аукціоном на пляшку вина Merlot, яку придбали за 5 тисяч гривень і 50 доларів (міжнародними, як бачимо, є не лише поетичні читання).
Плекаю надію, що наступний Меридіан знову буде фестивалем, програма буде включати не лише книги й розмови про війну, а винні та поетичні ріки таки розтечуться вулицями Чернівців. Головне пам’ятати, що це залежить від кожного з нас, адже наші дії формують майбутнє. До зустрічі наступного року, Меридіане!
Текст: Юлія Яськова
Фото: Максим Козменко
