20 серпня на Bouquet Kyiv Stage відбудеться концерт ансамблю солістів під назвою «КАМЕРАТА-30!Присвята Матюхіну». 19 серпня в «Камерати» ювілей, 30 років від дня створення.  Київ Дейлі поговорив с новою очільницею одного з  найкращих камерних оркестрів України, скріпалькою Богданою Півненко — читайте 30 відповідей на 30 питань до 30 ювілейних років ансамблю.

Історія «Камерати» — 10 базових питань 

Коли, ким і як було засновано «Камерату»?

— «Камерату» було створено піаністом та диригентом (народним артистом України (2004), лауреатом Національної премії України (2006)) Валерієм Матюхіним на умовах антрепризи у 1977 році як Ансамбль камерної музики Спілки композиторів України 

Хто й у які роки керував ансамблем?

— Незмінним керівником (директором) Ансамблю від заснування у 1977 році до 2023 року (смерті керівника) був Валерій Матюхін. З 2000 по 2023 рр. – Валерій Матюхін займав посаду Генерального директора-художнього керівника та головного диригента Національного ансамблю солістів «Київська камерата». В різні роки (до 2000 року) художніми керівниками колективу були: Євген Станкович (1991 – 1992), Мирослав Скорик (1993 – 1994), Іван Карабиць (1995 – 2000).

Які головні  суперздібності ансамблю — круті виконавці, репертуар…?

— Ключове – це ансамбль солістів, це навіть прописано в його назві. У Валерія Матюхіна був надзвичайний талант відчувати талант у інших. Він збирав і об’єднував реально талановитих музикантів. Наприклад Ніна Матвієнко була солісткою в «Камераті» довгий час, а композитор Золтан Алмаші працює в «Камераті»  як віолончеліст і досі. Мені здається, що оця неймовірна якість – об’єднати в один ансамбль талановитих музикантів, які можуть потім реалізовувати будь-які проекти: від сольної гри до оркестрової, дуети, тощо. «Камерата» була створена для того, щоб виконувати прем’єри українських композиторів, це була справжня лабораторія для композиторів. Мобільність ансамблю,  прекрасна атмосфера, можливість творчого розвитку кожної особистості і віра у свої сили – наші сильні сторони.

А як «приймають» в «Камерату»? Яким потрібно бути музиканту?

— Мене запросив Матюхін. Спочатку я грала прем’єри як запрошений соліст, а потім він запропонував мені перейти до них на роботу. І я не одна така була, коли Матюхін бачив когось яскравого, одразу намагався перетягти цю людину до «Камерати». Всі музиканти Києва знали, що  Матюхін цінував музикантів. Знаєте, всі з задоволенням ходили до нього на умовах антрепризи, Матюхін цим славився. Звичайно, щоб працювати в штаті потрібно пройти конкурс. Важливі технічні параметри: професійна, яскрава гра, гнучкість, вміння працювати в команді і мобільність.

Знаєте, вчора на фотосесії я деякі питання задавала артистам «Камерати» — Що ви скажете про «Камерату? Що в нас особливого» Більше за все звучали відповіді: «дружня атмосфера», «можливість для творчого росту кожної особистості». Це не в усіх колективах є. А Матюхін давав можливість розкритися кожній талановитій людині.

Можете назвати головні проєкти «Камерати» у минулому?

— Так. У деяких я навіть брала участь. Звичайно, можна в цілому сказати: головні проекти «Камерати» – це замовлення нашим композиторам музичних творів, перше виконання і промоція української музики. От я приймала по акту прийому-передачі справи: і здивувалася кількості нот, які є в ансамблі і які були замовлені саме Матюхіним. Мені зараз навіть важко уявити, скільки написано спеціально для «Камерати». Уявляєте, 30 років – це тільки ансамбль, а до того ще була антреприза. Якщо можна сказати, що це є головний проект, то це —  замовлення музики, прем’єрне виконання, і, звичайно, дуже багато записів для українського радіо та аудіо дисків. Ми видали серію дисків, яку назвали «Антологія сучасної української музики». Мрією Матюхіна було записати все, що було написано для «Камерати», але ми не встигли цього зробити. Я так думаю, що ми ще з часом продовжимо нашу спільну ідею. І це дуже важливо – ця музика існує саме завдяки цим записам, а не лежить у столі.

Давайте спробуємо порахувати, що відрізняє «Камерату» від інших колективів.

— «Камерата»  надзвичайно мобільний колектив, який не боїться експериментів. От приклад:  Фантазія Володимира Зубицького «Чао, Мучачо» на тему «Бессаме Мучо» для скрипки з оркестром, і оркестру там треба співати. В моїй практиці бувало, коли оркестр відмовлявся співати, –прийшлось покликати якогось вокаліста, але «Камерата» відкрита до всяких експериментів. Коли треба щось нове робити, стає дуже весело і цікаво.

Хочу теж зазначити, що Матюхін дружив з різними композиторами колишнього Радянського Союзу (Литва, Грузія, Естонія, Латвія, Вірменія, Азербайджан, Крим….). Всі ці країни мали свої цікаві національні школи. Матюхін зробив цикл концертів «Діалоги культур» завдяки яким, київська публіка могла ознайомитись з цією музикой. .

Що ще відрізняє «Камерату» від інших колективів? Вона надзвичайно відкрита до співпраці з юними композиторами. Знаєте, у деяких оркестрах є справжній снобізм, а «Камерата» завжди  підтримувала і дітей, і студентів, які приходили. Оця відкритість до всього нового, готовність на експерименти, підтримка молодих композиторів і виконавців – завжди виділяла «Камерату».

Головне завдання ансамблю, на вашу думку – актуальність чи вірність традиціям?

— І те, і інше. Треба нести свої традиції, але враховувати вимоги часу. Насправді, колектив не зміг би стільки проіснувати, якби не звертав увагу на сучасні тенденції. Тому що треба завжди залишатися цікавими публіці. Тому я думаю, що оркестр відкритий різним новим вимогам, але він зберігає традиції. Ну, наприклад, я пробувала долучити студентів до музики Сильвестрова. Для них це було незрозуміло, От як її грати? Краще за «Камерату» цього не робить ніхто, Сильвестров та Матюхін дружили і тісно співпрацювали. Багато музики Сильвестров написав саме для Матюхіна як для піаніста, і звичайно для «Камерати». Матюхін відчував цю музику, у ній жив. Сильвестров вимогливий, і він хоче, щоб грали саме так, як він хоче чути. Він  може встати на концерті і сказати: «Ні, так не може бути. Так не може звучати моя музика» і зупинити концерт. Такі випадки бували. І якраз у роботі з «Камератою» композитор був завжди задоволеним. Тому ми можемо говорити про те, що «Камерата» несе традиції виконання музики Сильвестрова. І можна на наші записи орієнтуватися — що хотів сказати композитор, його дихання, його відчуття часу, це важливо.

Матюхін дуже добре відчував форму. Часто композитори (особливо молоді) експериментують, інколи захоплюються своїми ідеями і страждає форма. Наприклад, «Бессаме Мучо», «Фантазія» Зубицького і концерт №1 відредаговані Матюхіним. 

Матюхін дав життя дуже багатьом творам, і певні традиції нашого колективу наслідують наступні покоління.

Місце прописки, репетиційна база «Камерати» змінювалася?

— Ні, протягом всієї історії існування колективу з 1977 року по сьогодення «Камерата» мала базу свого перебування та репетиційну залу в приміщенні Національної спілки композиторів України. 

Як змінювалися статуси колективу – він перестав бути оркестром «антрепризи» досить швидко – які це етапи?

— З 1977 року, тобто року заснування колектив досить тривалий час перебував на умовах антрепризи – 16 років. У 1993 року він получив статус «Державного», а з 2000 він має статус «Національного».

Десяте питання: чи ставалися кризи в оркестрі? Як вони були подолані?

— Я прийшла в оркестр у 2001 році. Я знаю, що 90-ті роки –були дуже складними для всього суспільства, а не тільки для «Київської камерати», —  і якраз у 1990-х роках «Камерата» успішно пройшла цю кризу  — і розвал Союзу і потім – становлення незалежної України. Вони багато гастролювали і мали тісні зв’язки з Вірко Балеєм (це — український композитор, який живе в Америці): вони зробили дуже багато записів, їздили і презентували українську музику за кордоном. По-перше, усі ці досягнення реалізувалися в званні «національний», яке їм дали у 2000 році. А далі… Вони почали розширювати свій і репертуар, і пробувати себе в різних жанрах  — гастролювали і з рок-операми, відкривали для себе і сучасну українську оперу, грали прем’єри абсолютно модерної музики.

Чи були кризи далі? Так. 2010 рік. У Матюхіна була операція на серці, і, звичайно, це був складний момент. І треба віддати належне тому, що ми з честю з нього вийшли: він вижив, а поки він був в лікарні, ми в цей час поїхали на гастролі в Голландію (якраз я тоді домовлялась за ці гастролі) і грали в Концертгебау. Знаєте, творчість завжди допомагала перейти кризові моменти, які траплялися в житті. Мені здається, що творчих криз у камерати не було. А ззовні кризи ми достойно пережили.

Богдана Півненко та «Камерата»: 10 питань про сьогодення

Чим вам хотілося б підсилити ваш колектив зараз?

— Я хочу продовжувати лінію Матюхіна, тому що це колектив, який має своє обличчя – популяризація, пропаганда української музики. «Камерата» завжди асоціювалася із цим, і я не хочу міняти цей курс. Але я свою задачу ще бачу в тому, щоб вивести «Камерату» на кращі сцени Європи. Заново створити імідж оркестру в суспільстві, тому що суспільство помінялось. Матюхін був артистом, який вийшов з Радянського Союзу, не надавав значення новим сучасним технологіям, таким як інтернет і соцмережі. Ми живемо в епоху міфів. Наша думка створюється саме в медіапросторі. Те, що ми бачимо і читаємо, – це і формує те, що ми думаємо про той чи інший колектив чи подію. І  мені здається, що моя задача – донести до суспільства ту велику роль, яку відіграв цей колектив і сама особистість Валерія Матюхіна, у становленні української музики. Можна говорити про 30-річчя цього року ансамблю солістів «Київська камерата»- а це 30 років незалежності України. По суті, ми разом з композиторами писали історію новітньої, сучасної української музики. І це дійсно величезний внесок в нашу культурну спадщину.

Доволі часто звучить фраза: «Камерата – лабораторія українських композиторів», так і є. Але від слова «лабораторія» віддає схоластикою, закритістю. Як ви бачите собі оце завдання, щоб лабораторія була не нудною, не музикою для музикантів, а для широкого кола?

— Так і є. Це справжня лабораторія для українських композиторів – була і є. З самих перших кроків існування колективу для нього писали практично всі сучасні українські композитори,незалежно від віку. Перелік імен величезний, всіх не перелічиш. Це – Мирослав Скорик, Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Юрій Іщенко, Олег Кива, Віталій Годзяцький, Святослав Крутіков, Олександр Костін, Ярослав Верещагін, Володимир Загорцев, Володимир Зубицький, Ганна Гаврилець, Ігор Щербаков, Кармела Цепколенко, Юлія Гомельська, Олександр Левкович, Золтан Алмаші, Олексій Войтенко, Віталій Вишинський, Любава Сидоренко тощо… Вони писали, тому що їх музика відразу ж виконувалася. Це їх підбадьорювало, стимулювало до постійного творчого процесу. Велика кількість людей в залах на «Музичних премєрах сезону» і на «Київ Музік Фест» свідчать про те, що це цікаво широкому колу людей і просто треба правильно донести до людей інформацію про ці події, і що це є точно не тільки для музикантів.

Ваше завдання, головні пріоритети ансамблю – участь у фестивалях, концертування, розповсюдження української музики, студійна робота? Що вам надважливо?

— Всі перелічені форми діяльності дуже важливі для «Камерати». Тому, що в усіх фестивалях, які є на території України, ми завжди беремо участь. Наприклад фестиваль Bouquet. Він не є прямо таким, як «Музичні прем’єри» чи Kyiv Music Fest, які спрямовані тільки на прем’єри. «Букет» акумулює краще, що є в українському мистецтві на сьогодні. І він зміг зробити це модним. 

Можна сказати записи надзвичайно важливі, наприклад, коли ми записували диски для «Антології української сучасної музики», дуже мало музики на той час було записано. Я просто згадую, як Скорик і Сильвестров приходили на репетифції та записи, вони так хвилювались, що приходили з пляшкою коньяку. Або коли ми писали концерт Зубицького №1, а це один з найяскравіших українських концертів. Цей концерт ніхто не грає, крім мене і «Камерати», тому що він дуже віртуозний і непростий. Завдяки нашим записам люди знають що ця музика існує.

Наприклад, колись Володимир Сіренко з національним оркестром виконав «Чумацькі пісні» Зубицького – вони лежали 30 років у столі. Він написав їх в кінці 1970-х. Я згадую, що Зубицький подзвонив моєму чоловікові і дуже просив, щоб він приїхав і зробив відео. Після того, як він його виклав, цей запис був уже через годину на вебсайті ЮНЕСКО.

Мій чоловік завжди говорив мені: якщо тебе немає в медіа просторі – тебе нема!

Нічого собі!

— Так. До чого я веду? Чи ми можемо казати, що записи, створення медіаконтенту є в пріоритеті? Безумовно, тому що так суспільство, і не тільки наше, українське, взнає, наскільки багата наша культура і наша музика

Безумовно, і концертні тури важливі. Наприклад, у 2012 з українською музикою ми їздили по Україні. Чи це важливо? Надзвичайно важливо. Тільки вчора я свій оркестр спитала: «Ми нікого не можемо примусити їхати. Але мене цікавить – поїхати саме на схід України, бо це надзвичайно важлива ділянка, і розказувати і грати». І всі готові! Завжди на своїх концертах, я сама веду концерти і трохи розповідаю людям, — так легше відкрити для себе цю музику і легше її сприймати. І ти відразу почуваєш себе в ній, як удома. 

Тому участь у фестивалях – важлива. 

Концертування – безумовно важливе. 

Студійна робота – про це ми вже з вами поговорили, наповнення медіапростору як аудіо-, так і відеозаписами надзвичайно важливе. Випуск CD? Ну, зараз тільки у машинах можна послухати аудіодиски. Але всі ці диски є доступними на Spotify, на інших ресурсах. Ми якраз зараз над цим і працюємо.Тобто зараз моя пріоритетна робота в ансамблі – зробити більш відомим все наше творче надбання. Над цим я і працюю. 

Чи є напрямки музики, які не цікаві «Камераті»? Наприклад, постмодернізм, атональна, авангардна?

— Знаєте, колись мені тато розповідав, що в 70-ті роки були підпільні концерти, де грався Грабовський, Сильвестров. Офіційно вони були заборонені, але працювало сарафане радіо і збиралась вся київська інтелігенція.  Потім це ввійде в історію як «Київський авангард». Концерти були дуже цікаві, авангардові, те, що ніхто ще не чув. Я якось запитала Сильвестрова: «Валентин Васильович, колись Ви писали таку авангардову музику, а зараз пишете такі прості мелодії?» Знаєте, що він відповів? – Я і зараз у авангарді, просто авангард помінявся. 

Безумовно, «Камерата» пробує грати атональну музику – це не щось нове. Якщо ми згадаємо Шенберга, це вже було. Безумовно, «Камерата» пробує грати  і електроакустичні твори. Є сучасні українські опери, те, що робить Роман Григорів. Чи це є контемпорарі-музика? Безумовно. Памʼятаєте, Opera Lingua була перед війною. Комусь подобається, комусь не подобається, але те, що це було явищем в українській музиці, – однозначно. Хто виконував? «Київська камерата». Тому якраз ми дуже відкриті до всіх творчих експериментів.

Ну і авангард міняється. Це наше щастя наші композитори – дуже різні. Мій досвід цього року: коли я їздила за кордон, грала концерти, вела їх і розповідала про наших композиторів. До мене завжди підходили люди і дивувалися: «Чому ми про них ніколи не чули? У вас такі цікаві композитори!» А не чули, тому що не було промоції на якомусь державному рівні, щоб вийти на канали, які слухають у тій же Європі (такі як medici, ARTE або BBC). А по-друге, знаєте, що зауважували? Наприклад, Скорик, Сильвестров і Станкович – вони одного покоління, але вони кардинально різні. Кожен має своє обличчя і це надзвичайно є цінним. І це дивує: ми самі до кінця не усвідомлюємо, наскільки в нас колосальна композиторська школа. 

Можу сказати, що «Камерата» навіть пробувала грати обробки рок-композицій. Наприклад, співпрацює з Олексієм Войтенком або Саратським (це джазовий піаніст). І це — високопрофесійна музика. Тобто визначальним тут є не жанр чи стиль, а професійна якість музичного матеріалу. 

Досвід «Камерати» в часи війни.

— Треба віддати належне взагалі всьому колективу. І в цей нелегкий час всі спочатку пережили шок. Але як тільки була можливість вийти і працювати, все це робили. Минуло літа ми грали на «Букеті» два концерти. Тоді тільки починало оживати концертне життя: почали повертатися люди. Весь цей рік був непростим, були відключення світла. Немає централізованого опалення у Спілці композиторів, це  велика проблема. Чи легко працювати в таких умовах? Важко. Особливо коли ще вимикають електрику: якщо ти опалюєш кімнату кондиціонером або УФО, тоді взагалі ніяких шансів. Пережити цю зиму було важко. Але я можу тільки вклонитися перед своїми колегами, бо вони дуже достойно пройшли цей рік. Найскладніше позаду. Буде краще.

Зараз ми готуємося до святкування 30-річчя «Камерати». У вас бомбезна ідея інтерв’ю: 30 років – 30 питань. І на цьому концерті прозвучать найбільш знакові твори для української музики і для нашого колективу. Знову ж таки, написані для «Камерати» у свій час і розраховані на її склад. Тому що в нас такий склад ансамблю, що в нас є і духові інструменти, і навіть арфа, і ударні. Тобто це і не симфонічний оркестр, але – досить широкі можливості завдяки тому, що ми не тільки струнний колектив, як більшість камерних оркестрів. Тому і репертуар у нас значно ширший. 

Плануємо гастролі. От у вересні у нас – пʼять концертів у Німеччині, на яких прозвучать Золтан Алмаші і Станкович. 

Війна – це, безумовно, найжахливіше, що могло з нами трапитися, але в кожній катастрофі є ще й можливості. Саме завдяки війні світ про нас взнав. Раніше знали про «Динамо»-Київ, Кличка і Чорнобиль. А зараз інтерес до нашої культури, до нашої країни настільки виріс, що для нашої нації це шанс стати країною з величезною культурою, європейською країною. Тому — у війні є ще й можливості.

Який найнезвичайніший концертний майданчик був у «Камерати» — завод? Стадіон….?

— Ну… наприклад, ми грали на відкритті Євро-2012 — на стадіоні. Пам’ятаєте, 15 років тому був страшно популярним GogolFest? Це було нове слово. До «Букету» напевно GogolFest був одним із знакових фестивалів України. І Троїцький любив проводити це в незвичайних локаціях. Один з фестивалів був у павільйонах кіностудії Довженка, другий — на зруйнованому  півзаводі на Видубичах. І, звичайно, такі нестандартні майданчики дуже запам’ятовуються. Або, наприклад, ми відкривали у Лондоні дні культури України в Національному історичному музеї. З великим динозавром в залі)) Мирослав Скорик диригував. Безумовно, для нас це був знаковий концерт. Під Києвом є Мар’янівка. Там є садиба Козловського. Чи можна це вважати незвичайним майданчиком? Безумовно, тому що ти, як правило, на таких майданчиках не концертуєш. Але я до сих пір згадую той концерт, тому що він був дуже атмосферним, дуже теплим і якимсь таким світлим. Якщо подумати, можна згадати ще різні гастрольні події, які випадають із рамок традиційних.

Ансамблю важлива думка слухачів? Чи має керівник і музиканти зворотний зв’язок із глядачами?

— Обов’язково. Ми готуємо новий сайт. Учора в нас відбулася фотосесія всього оркестру. Працюємо саме над соцмережами, над зв’язком з суспільством, зв’язком з медіа. Але колись, коли ще не було інтернету і фейсбук-сторінки, я згадую, як на концертах ми залишали (це були якраз 2008, 2009 і 2010 роки) анкети на сидіннях у концертному залі —  люди відповідали, залишали свій e-mail. Зараз так Михайло Швед робить у Філармонії таке  опитування публіки.  Це ми робили 15 років тому на наших концертах.

Цікаво, тому що соціологією такого рівня мало хто займається.

— Анкети, гастролі, записи дисків –цим всім я займалась в 2008-2013. А потім мене запросили на кафедру скрипки, і свою енергію я переключила на це. На кафедрі скрипки кожен рік ми організовували конкурси, фестивалі, майстер класи, концерти. До речі, ми з кафедрою співпрацювали з «Камератою» кожен рік. Талановиті студенти і викладачи грали з оркестром «Київська камерата». Мої студенти дуже часто грали з оркестром. А тепер я знову повернулася в рідну гавань.

Як «Камерата» вирішує питання партитур та інтерпретацій?

— Якщо врахувати те, що Матюхін дружив з усіма, напевно, композиторами України,можна сказати, що він кожного знав особисто, то кожен композитор, безумовно, по можливості приходив, надавав свої побажання і дуже активно включався в процес.

Є композитори, які не втручаються в репетиційний процес, надаючи повну свободу виконавцям і диригенту. Але є автори з протилежною позицією, наприклад Сильвестров дуже активно бере участь в репетиційному процесі,  а наприклад Станкович або Скорик завжди давали свободу і їм було цікаві різні інтерпретації. Але «Камерата» завжди співпрацювала з композиторами, мала з ними живий контакт. Диригентська інтерпретація завжди має спиратися на думку композитора, як першоджерела закладених у партитуру ідей і сенсів. Тільки у живому спілкуванні з автором,  його ідеї становляться більш зрозумілими і виконавцям, а потім і слухачам через правильну виконавську інтерпретацію.
Матюхіну довіряли всі:. В нас була настільки творча і дружня атмосфера, в який народилися  багато тих шедеврів. І саме «Камерата» дала їм путівку в життя. Деякі з цих творів прозвучать 20 серпня.

Про стиль роботи ансамблю — є застаріла романтична тріада «композитор — диригент — оркестр» — як вона працює у «Камераті»? 

— Золтан Алмаші учився у Станковича. Станкович познайомив його з Матюхіним і попросив до нього придивитися і взяти його в оркестр. Він віолончеліст. І Матюхін йому сказав: «Ти напиши, а ми зіграємо». Золтан написав Камерну симфонію №1 , яку присвятив Валерію Матюхіну, а згодом на моє замовлення створив українські «Пори року», які присвячені мені. 

Уявляєте, як до композитора підходить диригент і каже: «Ти напиши, а ми зіграємо»? А ти ще студент. Ясно, що Золтан розправив крила. І я думаю, що Матюхін сказав так не одному композитору.

Ви та інші музиканти ансамблю вивчаєте історію колективу? Що вам важливо у ній зафіксувати?

— Нам дуже пощастило. З одного боку, у мене великий колектив: 39 людей, зараз декілька з них знаходяться за кордоном. У нас немає  «текучки», немає кадрових проблем. «Камерата» славиться тим, що грає багато прем’єр, багато сучасної музики. Якщо ти хочеш грати більше Моцарта, Бетховена або щось інше, то, напевно, ти попадеш не за адресою, тому що будуть інші виклики, інша музика. Тому такі люди до нас не приходять. В «Камерату» приходять ті, хто реально б хотів в ній працювати. Люди завжди прагнуть працювати там, де є простір для творчості. І очевидно знають історію колективу. Можливо, вони не знають якихось дат, але це не так принципово. Але місію колективу і головні події в житті колективу знають.

А є таке, як, не знаю, посвята в студенти? Є якась така традиція в колективі?

— Такої традиції немає. Але колектив – дуже дружній. Я знаю, що музиканти «Камерати» одного часу грали  в футбол — їздили і грали з «Київськими солістами». Команда «Камерати» проти команди «Київських солістів» . 

Про концерт на фестивалі «Букет» та плани на майбутнє

Розкажіть про робочі плани та програму концерту 20 серпня на «Букеті»

—  Почну з серпневих концертів. До «Букету» буде два концерти. Ми відкриваємо сезон 7 серпня в Національній філармонії України. Це  літній фестиваль,  ми граємо більш класичну європейську програму. Прозвучать Сімфонія Березовського, концерт для арфи і флейти Моцарта і концерт Мендельсона ре-мінор. Тобто цей концерт для наших слухачів, які сумують за західноєвропейською музикою. 

14 серпня буде цікавий концерт, тому що на ньому прозвучить прем’єра концерту «Пори року» Вівальді і Олександр Гоноболін: традиції і сучасність. Олександр Гоноболін – херсонський композитор. Він лауреат усіх премій, які можна уявити собі. Жив у Херсоні. Працював диригентом херсонського оркестру дуже багато років. Дуже добре його знають всі викладачі музичних шкіл і музичних училищ . Він написав колосальну кількість творів для дітей. 

«Пори року» для скрипки з оркестром складається з чотирьох  концертів. Але в них є фішка: зима в нього у барочному стилі, весна – це романтизм, літо в стилі джаз і осінь у стилі танґо. 

На річницю війни 24 лютого 2023 року оркестр Берлінської філармонії почав свій концерт з «Адажіо» Гоноболіна в пам’ять загиблим. 

Красиво!

— Красиво. Сам композитор – устиг виїхати. Але він залишив навіть скрипку. Тобто він більше в Херсоні не був. Син його, дуже талановитий молодий скрипаль, зараз вчиться в оркестровій академії Берлінської філармонії. Сам композитор живе у Франції, в Руані. І він спеціально на прем’єру «Пори року» приїде в Київ і продиригує цим концертом.

Красиво зовсім.

—Ви питаєте про плани. Я не тільки директор і художній керівник, але й соліст. І от у мене в планах, наприклад, стоїть запис нового CD- дуета для двох скрипок. Ми з Андрієм Рахманіновим плануємо записати диск «Як тебе не любити Києве мій». І отам будуть… Ганоболін написав для себе з сином ці дуети. Дуже цікаві. Вони не ультрасучасні, але вони пронизані відчуттям йогонашого минулого життя. Коли ми чуємо ці твори, впізнаємо знайомі з дитинства інтонації. Вони викликають ностальгію за тим часом, якого вже не повернути. Ми вже не будемо жити так, як раніше. 

Німців дуже вразила ця історія: рік тому диригента херсонського оркестру вбили. Ви пам’ятаєте, що про це всі писали?

Так.

— За те, що він відмовився співпрацювати з росіянами. І якраз оце такий жест «Камерати» – про співпрацю і підтримку наших колег з того регіону. 

Що та коли вже заплановано після концерту на фестивалі «Букет»?

— Концерт 20 серпня  – присвята Валерію Матюхіну,  30 років «Камераті». Тому ми зіграємо, на нашу думку, найбільш знакові твори. Розпочнеться концерт з камерної симфонії №3 для флейти і струнних Євгена Станковича. За версією ЮНЕСКО цей твір  ввійшов в десятку кращих творів світу 1986 року.

У виконанні Ніни Матвієнко прозвучить «Той сад» з Камерної кантати №3 Олега Киви. Кива був дуже близьким другом Матюхіна, як і Станкович і Сильвестров. Камерата видала два диски з його творів, але він не дожив до презентації. Його кантати були спеціально написані для Ніни Матвієнко і Камерати. Колоритні обробки народних пісень Ганни Гаврилец – вони вже в репертуарі колективу більше 20 років, адже творчість цієї композиторки високо цінував В. Матюхін. Ганна Гаврилець, яка теж померла за час війни. Далі –  Валентин Сильвестров. «Камерата» – це, по суті, був другий дім для Валентина Васильовича. 

«Тиха музика» – цей твір став хітом. Його грають багато хто. Але саме Матюхін дав життя цьому твору. Він дуже знаковий для нас. Ну і звичайно, на кінець концерту прозвучить Володимир Зубицький. Концерт №1 для скрипки з оркестром. Тепер він присвячений мені, хоча він написаний у рік мого народження (у 1977 році). Але, як сказав Зубицький, його, крім мене ніхто не грає. Концерт реально класний, один із найяскравіших українських концертів. Але він занадто складний і віртуозний для всіх починаючи від соліста і закінчуючи диригентом і оркестром. Тому, можливо, ще до нього руки в інших не дійшли.

У виконанні Дмитра Таванця прозвучить Кончерто-рутено Козаренка, якому виповнилося 60 років, він теж помер цього року. До речі, цю прем’єру теж грала «Камерата» колись. І прозвучить  Золтан Алмаші, «Пори року», як наша надія і оптимістичний погляд на те, що життя продовжується. І цього року девіз «Букета»: «Дорогу подолає той, хто йде». І от Золтан Алмаші – як наша надія на продовження. Наступне покоління. Він нам дасть оптимізм на наше хороше майбутнє. Концерт прозвучить під орудою Володимира Сіренка, який на початку своєї кар’єри дуже багато співпрацював з Матюхіним. І мені здається, що дійсно буде дуже хороший концерт. Приходьте.

Богдано, ви пам’ятаєте, як вам запропонували  очолити «Камерату»? Що ви відчули?

— Я відчула, що маю це зробити – продовжити справу Матюхіна. Ми дуже багато з ним грали, дуже багато було гастролей разом. Причому як з диригентом, так і з піаністом. Це оркестр, де відбулось моє становлення як соліста і виконавця української музики. Матюхін мене вчив. Він дав мені дорогу в українську музику, сформував мене, як творчу особистість. Отак я поставилася до свого призначення. Хочу принести користь цьому колективу і вивести його на кращі сцени Європи з українською музикою.

Керівництво колективом позначиться на ваших планах педагога та музиканта?

— Минулі роки я мала багато прекрасних учнів, від дітей з нуля до аспірантів. Вважаю, що я, як викладач реалізувалась. Зараз у пріоритеті – оркестр та мої концерти (їх у мене досить багато), а також нові творчі пошуки, ідеї, комунікації. Є попередні домовленості з цікавими диригентами та солістами. І я сподіваюсь відкрити нові горизонти для «Камерати», і це буде цікавим і для слухача в Україні, і за її межами. 

А викладацька діяльність – трошки відпочине. Я її не кидаю, але зменшила до мінімуму. 

Який ви керівник – демократ чи навпаки?

— Це краще запитати у людей, які зі мною працювали. Я взагалі-то люблю досягати мети. Я люблю результат, і якомога швидше. Є люди, які люблять процес, а я люблю результат. Я практик. Не обов’язково бути диктатором, щоб досягти цих результатів. Тому хочу думати, що я демократ. Я маю сильні сторони: я чую іншу думку, я не боюсь визнати свої помилки, якщо вони бувають, я не боюсь запитати поради і в мене багато енергії і ідей.  Я бачу ціль і я до неї іду.

Всім би так.

— І знаєте, для мене завжди був приклад. Насправді, і Матюхін, і, Богодар Которович, мій учитель, який створив «Київські солісти» були демократи. Якщо демократ визначає цілі і курси, які відповідають цілям колективу, то всі підтримують це і працюють на спільну ціль і на спільні результати. 

На чому ви зосередитеся спочатку – на творчості або на бюджеті?

— Воно якось іде разом. Чи мені так пощастило. Але от ми виходимо працювати. У нас – три цікаві програми в серпні, а потім, у вересні, ми їдемо відразу на гастролі в Німеччину. І таким чином, ми поєднуємо і цікавий, творчий проект, і хороший фінансовий результат. Я сподіваюсь, що це буде не тільки на перших порах, але взагалі це стане доброю традицією.

ДНК «Київської камерати» для вас так афористично як звучить?

— Ну, звучить як… співпраця з нашими українськими композиторами і просування нашої української музики у світі. Місія колективу – виконання, підтримка, замовлення, творча лабораторія і, як постпродакшн, донесення її до широкого кола. Зробити українську музику модною і впізнаваною в усьому світі. Може звучить голосно, алея так відчуваю.

Чому ви віддаєте перевагу – задоволенню публіки від концерту чи вам важливо надати ще щось, розповісти, там розвивати публіку?

— Ну, я так скажу. Публіка може не знати якісь твори, але вона відчуває. Вона завжди відчуває енергетику концерту. От ти приходиш на концерт, а тобі сумно, тому що немає енергетики. Хоч ти знаєш тут кожну ноту і любиш навіть цей твір. А можеш не знати, але енергетика така, що тобі цікаво і ти не можеш відірватися. Тому повірте мені, концерти, які можуть сприяти освіті публіки, можуть принести їй і задоволення. 

Ви вже думали про концертну програму камерати після війни.

— Під час війни з’явилося досить багато творів, присвячених війні. І я думаю, що коли війна закінчиться, наші композитори, які дуже чуттєві до всіх змін, напишуть твори, у яких ми відчуємо нашу перемогу, які ми захочемо грати. Безумовно, ми вийдемо сильнішими з війни. Час завжди розставляє все правильно. І оце відчуття часу – воно нам підкаже, що саме ми будемо виконувати. 

Цікаво ж почути просто, що це буде.

— І Золтан Алмаші, і Олег Безбородько вже мені казали, що є цікаві ідеї на майбутнє. І знаєте, вони більш оптимістичні, ніж рік тому, коли були написані і «Лакрімоза», і «Буча», і «Місто Марії». Я думаю, що з’являться нові твори, які будуть нести вже інший заряд. Хоча, безумовно, ми маємо всі пам’ятати і не забувати цей жахливий урок для нашої країни.

Коли: 20 серпня, о 19:30

Спілкувалася Віка Федоріна