16 – 20 вересня у столичній філармонії триватиме вже традиційний фестиваль камерної музики, так званий квінтофест «Камерні акценти осені». Упродовж п’яти днів нам запропонують п’ять вишуканих концертів на різний смак: від музики бароко до танго ХХ століття, від Ріхарда Вагнера до Бориса Лятошинського у перекладенні для двох фортепіано на вісім рук.  

16 вересня фестиваль відкриє програма «Concerti Grossi» знаної диригентки Наталії Пономарчук за участю Київського камерного оркестру. Інтрига концерту у тому, щоби показати як розвивався цей жанр у ХХ столітті. Прозвучать три оригінальних concerto grosso трьох самобутніх композиторів: швейцарсько-американського композитора Ернеста Блоха, британця Ральфа Воана-Вільямса та американця Генрі Діксона Ковелла (Henry Cowell). 

Мабуть, саме ім’я Ковелла для багатьох стане відкриттям (чи хтось згадає, коли востаннє його музику виконували на українській сцені?). Композитор, піаніст, музикознавець, видавець і редактор, Ковелл був однією з найцікавіших постатей в американській музиці першої половини ХХ століття. Як і Чарльз Айвз, він був одним із найяскравіших творців американського музичного аванґарду. Concerto Grosso, що прозвучить у нинішньому концерті, щоправда, не належить до аванґардного напрямку. Твір створено 1963-го, за два роки до смерті автора. Із плином часу музична мова Ковелла ставала усе більш «простою» й прозорою. Напрошується паралель, зокрема, із творчістю українського композитора Валентина Сильвестрова, що так само пройшов шлях від аванґарду до «нової простоти». Напевно, варто пройти через складне, аби пізнати істинний сенс простого. 

17 вересня талановиті молоді українські музиканти, Марія Клименко, Олександр Олійник, Максим Шадько та Гліб Фаренюк, зіграють Вагнера й Лятошинського на два фортепіано та вісім рук. Два титани художньої думки своєї доби: головний оперний реформатор ХІХ століття Ріхард Вагнер й основоположник нової української музики, видатний композитор-модерніст Борис Лятошинський. 

Вагнера не часто можна почути на українських сценах. Композитор використовував розширений (почасти потрійний, а то й четверний) склад оркестру, що вимагає відповідних можливостей та умов. Поза тим, далеко не кожному співаку під силу виконання його опер, вже не кажучи про постановку. 

Щодо Лятошинського, то його музика усе ж звучить. Водночас, як це не парадоксально, його симфоній немає у постійному репертуарі жоден український оркестр. 

Оркестрова музика Вагнера й Лятошинського прозвучить у перекладенні для двох фортепіано. Свого часу вагнерівські опери «Тангейзер» й «Трістан» хотів зробити доступнішими для слухача німецький композитор й теоретик початку ХХ століття Макс Регер, який зробив фортепіанну версію оркестрової партитури. Ту ж саму ідею переслідував український композитор й піаніст Гліб Фаренюк, який здійснив натомість перекладення для фортепіано симфоній Лятошинського. Минулого року відбулася прем’єра його фортепіанної версії Третьої симфонії Лятошинського, і ось тепер – Друга. 

18 вересня.Програму «Астор П’яццолла Forever», щойно повернувшись із німецьких гастролей, представить філармонічній публіці Національний ансамбль «Київська камерата» під керівництвом диригента Олега Маринченка. 

Поціновувачам музики  «Гранд Астора» музиканти ансамблю запропонують прем’єру української версії П’яццолли «Пори року» для скрипки, фортепіано та оркестру Андрія Рахманіна. 

Цей твір нещодавно зіграли в Німеччині, де він спричинив справжній фурор. За свідченням соліста ансамблю, віолончеліста й композитора Золтана Алмаші, «люди верещали, вставали зі своїх крісел і довго аплодували». «Тепер я хочу зробити важливу заяву, – додає Золтан. – у нас з’явились «Пори року» – наші, українські! Прекрасні, майстерні, компактні, вишукані!..»

У фіналі концерту прозвучить «Присвята П’яццоллі» для скрипки, баяна і фортепіано з оркестром Володимира Зубицького, класика сучасної української музики. Від 1995 року він живе й працює в Італії. Своє 70-річчя маестро відзначить у Києві. У цьому концерті він постане, як традиційно, у кількох іпостасях своєї творчої особистості, що вже звично сприймається у триєдності: композитор-диригент-баяніст.

На сцені цього вечора гроно солістів: Богдана Півненко (скрипка), Андрій Рахманін (скрипка), Кирило Бондар (скрипка), Артем Замков (віолончель), Назарій Стець (контрабас), Володимир Зубицький (баян), Дмитро Таванець (фортепіано), Тетяна Павлічук-Тишкевич (фортепіано).  

19 вересня в Органному речиталі дивовижного й по-своєму терапевтичного поєднання – органу і голосу – можна буде почути лауреаток міжнародних конкурсів: Тетяну Жук-Сєдову та сопрано Єлізавету Ліпітюк. 

У часи Баха твори для голосу й органу не вважалися чимось надзвичайним, а були радше буденною практикою композиторів та виконавців. Орган був невіддільно пов’язаний із церковною культурою. Музика високого бароко набуває особливого сенсу для нас сьогодні: те, що овіяно скорботою, водночас несе в собі й дивне світло. 

Крім музики барокових композиторів, Баха й Вівальді, у концерті прозвучать композиції для органу відомих і менш відомих митців кінця ХІХ й ХХ століть, зокрема Йозефа Райнбергера, Антоніна Дворжака, Александра Гільмана, Шарля-Марі Відора.

20 вересня артисти музичної формації Nota Bene Chamber Group Національного будинку музики за підтримки Фундації Лятошинського виконають камерні твори видатного українського модерніста Бориса Лятошинського, а також його сучасника, угорця Бели Бартока.

Бориса Лятошинського називають «батьком» нової української музики. Він не лише застосовує у своїй музиці найбільш радикальні технології у компонуванні, які зустрічаються у творчості найвідоміших європейських модерністів доби, але й створює власну потужну композиторську школу. Вихідці із цієї школи, їхні учні та учні учнів й представляють сьогодні обличчя сучасної української академічної музики.

Попри вагомий внесок Бориса Лятошинського у розвиток української симфонічної музики, унікальним явищем українського модернізму є також його камерні твори. Як і старші сучасники Лятошинського, він опирається у власній творчості на пізньоромантичні витоки, безпосередньо пов‘язані з іменами Ваґнера, Ліста, Малера. Водночас, у його камерних композиціях доволі помітний вплив як пізнього Скрябіна, так і естетики австрійського експресіонізму й композиційних принципів нововіденської школи (перш за все Шенберґа й Берґа). У музиці Лятошинського відчувається народнопісенна основа, що базується на українському фольклорі. Зокрема, це можна почути й в «Українському квінтеті», одному з найяскравіших творів у доробку камерної музики мистця, що прозвучить у цьому концерті. Музиканти NotaBene Chamber Group, Юрій Немировський (кларнет), Андрій Павлов (скрипка), Максим Грінченко (скрипка), Ігор Завгородній (альт), Артем Полуденний (віолончель), Роман Лопатинський (фортепіано), також виконають П’ять прелюдій для фортепіано, Quasi Valse для струнного квартету Лятошинського і «Контрасти» для кларнета, скрипки і фортепіано Бели Бартока. 

Текст: Олеся Найдюк