Один із численних проєктів Оксани Линів – «Ковчег Україна: музика», де вона є музичною керівницею і диригенткою-постановницею.
Це масштабне синтетичне дійство за участю великого симфонічного оркестру, двох хорів і двадцяти солістів, ансамблів «ДахаБраха» та «Хорея козацька»… У програмі – автентика, класика, сучасність. Прем’єра проєкту відбулася онлайн у жовтні минулого року (за підтримки Українського культурного фонду). Але це лише початок історії. Наживо «Ковчег» планують представити влітку на Софійській площі у Києві до 30-річчя української незалежності. Також після закінчення карантину планується європейське концертне турне.
«Найкраща диригентка 2020 року за версією «Oper! Awards», перша жінка на посаді головного диригента Опери та філармонічного оркестру міста Ґрац, засновниця та художня керівниця фестивалю LvivMozArt – це далеко не все, що значиться у профілі Оксани Линів. До речі, вона стане першою жінкою, що диригуватиме наступного року на вагнерівському фестивалі у Байройті. Нещодавно до її мистецьких перемог додалася ще одна: стало відомо, що вона – лауреатка в номінації «Музика» цьогорічної премії «Women in Arts». Формально це й стало приводом публікації цього інтерв’ю.
Як виникла ідея проєкту?
Ідея проєкту і книги «Ковчег Україна» виникла у письменниці й культурної менеджерки Ярини Винницької. «Ковчег Україна: музика» – це окрема гілка і наш спільний масштабний проєкт, де моя функція не лише як музичного керівника, а також як диригентки-постановниці.
Ковчег Музика – це потреба згрупувати багато поколінь митців, синтезувати класику й сучасність, освітлити та дати життя українській спадщині. Це колосальна робота.
Назва відсилає до біблійного символу, зокрема, особливо актуально звучить сьогодні, коли ми змушені перебувати кожен у своєму умовному ковчегу – в самоізоляції. Що означає метафора ковчега для вас?
Щоб краще зрозуміти: уявіть, що раптом усе зникає, вся наша цивілізація, але через багато тисячоліть світ зможе відкрити українську культуру, завдяки скарбам, які ми завантажили на наш Ковчег.
Зібрано величезний пласт української музики, від архаїки до сучасності. Як збирався цей матеріал? Як складався в єдине ціле? І в чому для вас, як диригента, полягає специфіка й складність роботи із таким різнорідним матеріалом?
Ми вирішили поєднати непоєднуване. Бо зазвичай оперні виконавці виступають на оперних фестивалях чи в театрах, фольклорні виконавці мають теж своє вузьке середовище. А тут в одному проєкті поєднуються академічні музиканти, оркестр, солісти та фольклорні виконавці. Для цього масштабного полотна матеріали збирають по ниточці.
Ми не будували музичну лінію по хронології. Я зробила декілька розділів-сфер музичної драматургії: Небо, Земля… Все починається з народного голосу, як імпульс, Доменіка Чекун заспівує архаїчну пісню, з якої починається життя. Отже, все починається з Неба. Як у давні часи, все найкраще дарувалося Богу. Звідти й традиція анонімних сакральних творів. Тобто ми починаємо з духовної традиції – умовно ми створюємо Небо: в нас є і Артемій Ведель, але є і Валентин Сильвестров, і Вікторія Польова із сакральними, духовними творами. Далі ми опускаємось на Землю. Яка асоціація із землею? Звісно, природа і людські цикли, тому зібрано народні пісні, наприклад, веснянки як оспівування природи та її пробудження. А найкраще втілення з природою – це Жінка та її життєвий цикл відповідно: весільний обряд, народження (колискові).
Багато композицій було перекладено для оркестру, дещо вперше прозвучало в супроводі симфонічного оркестру. Це цікава робота!
Власне, хотіла запитати про Доменіку Чекун, що є однією з небагатьох носіїв автентичного українського співу. Чи відразу вона погодилася взяти участь у проекті? Як працювалося з нею? Наскільки вона відкрита до роботи у форматі «диригентського жесту»?
Доменіка Чекун – геніальна народна співачка, цілі покоління співців навчаються у неї і переймають цю манеру «правильного» народного викладу. Пані Доменіці 84 роки, але коли вона починає співає – то це звук дуже потужний! Справді стихійна сила звуку. Здається, вона взагалі не втомлювалась співати. Для нас велике щастя, що ми це застали й задокументувала. Неймовірні враження отримали молоді музиканти Молодіжного симфонічного оркестру, де зібрано учасників з усієї країни.
Це про відчуття звуку та його об’єм у просторі – тому не було проблем поєднати народний спів та оркестр, адже справжній музикант відразу «вливається» у творчий потік і вміє творити в різноманітних умовах. Пані Доменіка погодилась до участі без проблем, адже для неї, як і для нас, важливо передати традиції народу для наступних поколінь.
Який новий цікавий досвід ви здобули у процесі роботи над цим проєктом?
Цей досвід полягає в об’єднанні різних митців, які працюють в різноманітних стилях, жанрах, формах – в одне ціле. У процесі роботи були й гострі моменти, адже не всі виконавці знають про нюанси роботи оркестру, до прикладу. Але запорукою успіху є розуміння, що кожен відповідає за спільний результат.
Крім Сильвестрова і Польової, твори яких ще сучасних українських композиторів звучать у проєкті? Це спеціально написані композиції?
Здебільшого це твори, які вже були написані раніше, деякі ми адаптували/переклали для певних складів. Але «Колискову» Стефанії Туркевич в обробці Миколи Кацала ми виконали вперше. Частину з Кантати Василя Барвінського «Українське весілля» вдалося знайти в Бібліотеці імені Стефаника у Львові, її оркеструвала для нас композиторка Богдана Фроляк. А от композицію «Ной» спеціально для цього проєкту написав Іван Небесний.
Зрештою, я постійно працюю з музикою сучасних українських композиторів, це місія промоції України в світі. Тому для мене більшість творів були відомими, деякі з них я презентувала на фестивалі LvivMozArt, наприклад, кантата «Становлення» Золтана Алмаші, або ж «Щедрик» Миколи Леонтовича-Івана Небесного.
Який статус зараз має проект, в якому режимі він існує? Яка його подальша доля?
Наразі відеооператори працюють над відзнятим у жовтні матеріалом (зйомки відбулися восени минулого року у львівському Центрі Довженка – ред.). На фейсбук-сторінці «Ковчег Україна: музика» є постійні анонси та фрагменти. Цього року проєкт плануємо презентувати наживо в переддень до 30-літнього ювілею Відновлення Української Незалежності на Софійській площі в Києві.
За силою й потужністю, за рівнем концентрованості, сказати б, українськості «Ковчег Україна» дехто порівнює із феноменом Капели Кошиця, що, як знаємо, на початку минулого століття гідно представляла Україну світові. Чи не плануєте світові гастролі?
Так, у тому є великий сенс. Інтернет дозволяє відкривати цей проєкт у всьому світі без гастролей. Але після карантинних обмежень, коли світ повернеться до звичного темпу, «Ковчег Україна: музика» матиме шанс і потребу піти у велике плавання світом. Після публікації перших уривків ми отримали багато запитів від культурних інституцій з Європи. Але мусимо почекати із реалізацією цих планів до закінчення пандемії.
Що в Україні бракує для реалізації подібних проєктів на міжнародному рівні?
У великій мірі – сталого державного фінансування на високому рівні. Дякуючи Українському культурному фондові Ковчег зміг зреалізуватись. Але для проєкту такого масштабу необхідне постійне акцентування держави та підтримки з її боку, адже це, насамперед, питання іміджу країни. Такі великі культурні проєкти мають входити в пріоритетні державні стратегії.
Текст: Олеся Найдюк
