«Квартетний шлях»

квартет Danapris

Струнний квартет Danapris 22 квітня дасть свій другий концерт у Києві. Дебют колективу у столиці у складі знаних українських музикантів  Андрія Павлова (скрипка), Ігоря Завгороднього (скрипка), Катерини Супрун (альт) та Віктора Рекало (віолончель), відбувся пів року тому на Сцені 6 столичного Довженко-центру.

Зал на 300 місць був повний, що особливо приємно, враховуючи те, що у програмі – складна, маловідома музика сучасних українських композиторів. Цього разу музиканти запрошують нас у Галерею The Naked Room, що на Рейтарській. Вхід вільний за реєстрацією, кількість місць обмежена. 

А ми говоримо із Катериною Супрун, лауреаткою премії імені Левка Ревуцького, солісткою Національного ансамблю «Київська камерата», учасницею проектів New Era Orchestra та Open Opera, альтисткою Danapris string quartet. Власне вона й намріяла струнний квартет, яким він є сьогодні. Вона ж була ініціаторкою і авторкою проекту, що виграв Президентський ґрант, який і став поштовхом створення квартету. 

Катерина  Супрун

Розкажіть історію із ґрантом і чому виникла ідея створити саме струнний квартет? 

Історія така. Я дізналася про оголошення Президентського ґранту у сфері культури для молодих людей. Залишалося шість днів до кінця подачі заявки. Ми сиділи із моїм добрим другом, Ігорем Завгороднім, і думали, чому б нам не податися. А в мене була давня мрія створити свій квартет, який би виконував не лише класичні твори, а пропагував би українську сучасну музику. Я вже сім років працюю у «Київській камераті», зіграла дуже багато прем’єр українських композиторів, і розумію, наскільки це цікавий пласт культури, почасти незнаний навіть самим українцям. Питання стояло так: чи зараз чи ніколи. Спершу вагалися, що ліпше: записати диск чи зробити концерт. Вирішили, що краще зробити концерт. Назва проекту була «Український квартет». Потім почали думати стосовно назви самого ансамблю. Не хотілося називатися «Київ-квартет», «Ukrainian quartet», але хотілося, щоб у назві була якась географічна прив’язка до країни, в якій живемо. І тому вирішили назватися Danapris, що із латині – Дніпро. 

Чому струнний квартет? Бо це дуже важко, тому й цікаво, ось так. Струнний квартет – це один із найскладніших жанрів у виконавській практиці. У квартеті кожен учасник – індивідуальність. І те, що кожен із нас має досвід сольного виконання, це величезний плюс. У квартеті дуже важливо і дуже важко знайти спільний звук, спільний штрих. Квартетна інтонація відрізняється від оркестрової, сольної. 

Створити квартет – це була не лише моя мрія, про це мріяв також Віктор Рекало, який кільки років тому переїхав до Києва із Харкова. Я дуже багато грала разом з Андрієм Павловим. З Ігорем Завгороднім ми дружимо вже багато років. Так сталося, що ми вчотирьох – друзі. Ми разом кайфуємо від того, що робимо і надихаємо один одного. У кожного свій шлях, свій досвід, і це дуже цікаво. Мені здається, будь-який колектив матиме успіх, якщо люди фанатіють і від того, що роблять, і один від одного. Як сказав Ігор Завгородній, дуже важливо, коли ти йдеш на репетицію як на побачення до людини, в яку тільки закохався, коли ти біжиш і прагнеш знову пережити ці відчуття, отримати цей кайф. У мене із квартетом це саме так. 

Цей ґрант, який ви отримали, він покриває якийсь мінімум стартового капіталу чи дає можливість провести декілька акцій?

Це стартовий ґрант, який покрив витрати концерту, що відбувся 5 жовтня минулого року: оренда залу, гонорар композитора Сергія Зажитька, якому ми замовили прем’єру квартету, афіші, реклама. Це одноразовий грант. Усе, що ми робимо зараз, це ми робимо за власний кошт. 

Як розподіляєте ролі між собою, хто вибирає репертуар, хто займається менеджментом? 

Репертуар вибираємо усі разом. У нас на диво все тихо, ми один до одного прислуховуємося, не сперечаємося. І зараз в нас дуже крута програма. Але це може бути цікаво людям, які розуміють, на що вони йдуть. Також ми цю програму плануємо показати на концерті в Японії. Стосовно менеджменту, то цим займаємося я і Віктор.  

Деякі наші концерти відбуваються за підтримки команди Kyiv Contemporary Music Days. Вони сприяли тому, що наш квартет поїхав у Лісабон на фестиваль « New music.Touchpoints», де ми зіграли квартети Ліґеті, Шарріно і українських композиторів, Ретинського та Мокану. І зараз вони підтримують нашу поїздку до Японії, де ми виступатимемо на престижному фестивалі Mishima Contemporary Music Days. 

Ще в нас з’явилися друзі, які займаються стилем, дизайном. Ось недавно запрацював наш сайт. Я вважаю, що сьогодні вже мало просто вийти і добре зіграти, треба ще знайти правильний образ, підхід до свого глядача і до самих себе. Ми співпрацюємо із брендом Finch, українською маркою модного одягу, і наша фотосесія була зроблена саме у стилі цього бренду. Тобто в нас сформувалася маленька компанія людей, які горять своєю справою, допомагають і підказують один одному. 

Історія із квартетами у нас сумна. Був прекрасний квартет Collegium, який розпався, був Post scriptum, але їхня перша скрипка, Соня Сульдіна, зараз за кордоном. Чи не здається вам, що струнний квартет – це дуже ризикований шлях? 

Абсолютно. Мені здається, якщо ти займаєшся квартетом, то треба займатися тільки цим, тут не може бути паралельної оркестрової чи сольної діяльності. Так сталося, що в нашій країні квартет не потрібен. А жити на щось треба. Можливо, тому. Виходить так, що квартет – це друга чи третя твоя робота. Але якщо квартет буде на першому місці, то можна перевернути все. У нас неймовірна кількість талановитих молодих музикантів і багато хорошої музики.

Звичайно, я свідома того, що люди, які стають на цей, сказати б, квартетний шлях, – вони дуже ризикують. По-перше, це дуже велика відповідальність, бо за тобою нікого нема. Ти проводиш із цими людьми дуже багато часу. Збиратися один раз на пів року – це неможливо, бо ми втратимо інтонацію. По-друге – в нас є ціль: пропагувати українську сучасну музику, а вона поки що, на жаль, не завжди легко знаходить свого слухача. Бо ми граємо не тільки усім відомого Сильвестрова, але й такого композитора як, наприклад, Загорцев. Ми хочемо грати тих композиторів, які забуті навіть у нас. Квартет Загорцева, який ми зіграємо, він у нас звучав у найкращому разі всього один раз, це 1965 рік і простежити історію виконань дуже важко. Але він точно ніколи не записувався.

Як ви відкрили для себе музику Володимира Загорцева?

Через Валерія Матюхіна, головного диригента «Київської камерати». Коли ми думали про програму першого нашого концерту, я підійшла до Матюхіна і запитала, що є такого цікавого, чим би ми могли здивувати слухача, що мало виконувалося. І він назвав у першу чергу прізвище Загорцева. І це стовідсоткове попадання. Ще ми вибрали Валентина Бібіка, тому що Віктор Рекало дуже добре спілкується з родичами Бібіка, це взагалі була прем’єра, хоча твір написано 2002 року. 

Як, на вашу думку, українська музика виглядає в контексті європейської класики?

Дуже добре. Коли ми грали концерт в Лісабоні, то серед чотирьох імен, публіка із особливим зацікавленням реагувала саме на твори українських композиторів, просто неймовірно, дуже сподобався Олексій Ретинський. 

Розкажіть про програму концерту 22 квітня. Прозвучать квартети Бетховена, Лігеті, Сильвестрова і Загорцева. Які саме? У Бетховена їх шістнадцять, у Лігеті – три, у Загорцева, наскільки мені відомо, два. Яка логіка такого поєднання і наскільки воно є органічним? 

Програма така: Людвіг ван Бетховен, струнний квартет e-moll opus 59, No. 2., Володимир Загорцев, «Маленький квартет», Дьордь Лігеті, Metamorphoses nocturnes, Валентин Сильвестров, квартет «Ікона». В основі – логіка контрастного співставлення. Ми взяли двох західноєвропейських композиторів різних епох, це Бетховен і Лігеті, і взяли двох українських композиторів, які навчалися в одного вчителя, Бориса Лятошинського, але які надзвичайно відрізняються один від одного, хоча жили в один час. Якщо Загорцев – це такий авангард авангардний, то Сильвестров зовсім інший.

А квартет Сильвестрова коли написано? Якби ви взяли якийсь його твір 60-х, такої різниці не було б.

Квартет Сильвестрова написано 2004-го. А Загорцев свій квартет написав 1965 року. Стосовно Лігеті, то цей твір в Україні не виконувався. Це один із моїх найулюбленіших квартетів взагалі. Це неймовірна барвистість, оці хроматизми, там стільки багато всього і це все дуже логічно поєднується. Є таке слово сучасне «качає» ось Лігеті, він качає. У нас програма так побудована, що ми почнемо Бетховеном, потім граємо Сильвестрова, другий відділ ми починаємо Загорцевим і закінчуємо Лігеті. І ось на цих контрастах повинен бути просто нереальний фідбек.

Чи можлива ситуація, що український репертуар – саме квартетний – коли-небудь закінчиться? 

Я думаю він не закінчиться. Зокрема ми своєю діяльністю будемо стимулювати авторів до написання нових творів. Того дня, коли я написала на своїй сторінці у Facebook, що отримала ґрант, дорогою до метро по вулиці Пушкінській я зустріла трьох чи чотирьох композиторів, які підійшли і запропонували зіграти свій квартет. А після концерту 5 жовтня були навіть такі, які образилися, що ми не включили їхній квартет у програму. А в нас вже просто нікуди було! Тому проблем із репертуаром, я впевнена, не буде. 

Вас не лякає ситуація, що ви зі своїм репертуаром є фактично поза конкуренцією? Чи це, навпаки, задає драйву?

Мене лякає те, що деякі українські музиканти стверджують, що української музики немає, а та, яка є, що це все дуже погано, просто жахливо. Ось що мене лякає. Бо це означає, що ці люди просто не знають цієї музики і не хочуть знати. Я вважаю, що кожен музикант повинен цікавитися абсолютно всією музикою, і повинен вміти грати не тільки Баха, Шопена чи Рахманінова, але й сучасну музику, розбиратися в ній. І коли, як не зараз, пропагувати те, що в нас є? А у нас є дуже багато крутого і цікавого! Просто свого часу не було можливості це виконувати, і окремі композитори з різних причин виявилися непотрібними людьми в суспільстві. 

Але я впевнена, що на кожному із нас лежить велика відповідальність за те, що ми робимо в нашій країні. Дуже хочеться, аби кожен розумів, що починати треба у першу чергу із самого себе. Мені здається, що у нашого квартету це виходить. 

Спілкувалася – Олеся Найдюк
Автори фото – Андрій Посонський та Саша Паіс, одяг від бренду Finch
  • Що: концерт квартету Danapris string quartet 
  • Де: Галерея сучасного мистецтва The Naked Room, вул. Рейтарська, 21.
  • Коли: 22 квітня, 19.00

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *