1 березня у ЦСМ «Білий Світ» відкривається Друга Всеукраїнська Бієнале Левкасу 2021. Виставка триватиме протягом березня і збере роботи 98 левкасистів. Єгор Анцигін розповів про левкас, ґрунт та саму Бієнале. 

…1 березня буде відкрито Другу Бієнале Левкасу в ЦСМ «Білий Світ». І я часто розмірковую про те, які завдання перед нею стоять і що взагалі означає левкас у категоріях цього конкурсу?

Напевно, варто почати з того, що левкас — це назва крейдяного ґрунту, який замішується на желатині або будь-якому іншому природному клеї і призначений для нанесення на дерев’яні поверхні у кілька шарів, зі шліфуванням кожного шару. Ця традиція йде від візантійської ікони, триває в епоху Відродження і залишається основною до того моменту, коли стали використовувати полотно і олійні фарби. Але і після цього завжди знаходилися художники, які віддавали перевагу жорстким основам, і з їхньою допомогою розширювали свій діапазон образотворчих можливостей.

Серед українських художників слово «левкас» відомо прекрасно, адже вся православна мальовнича традиція ґрунтується на образі ікони, а вона й донині покривається цим ґрунтом. Але слід пам’ятати, що Бієнале Левкасу чітко розділяє світське від сакрального, і у конкурсі беруть участь тільки світські зображення.

Я вперше почув про категорію «Левкас» як важливу частину художнього твору у сакральній монументальній майстерні Миколи Стороженка у НАОМА, де я навчався. Там цьому матеріалу відводилася важлива роль, навіть якщо це був не сакральний сюжет. Ну і звичайно не можна забувати особливості української барокової ікони – коли ґрунт був наливний та по ньому проводилася різьблення, що суттєво збагачувало зображення.

У творах українських художників, таких, як В.Шкарупа, М.Журавель, О.Малих і О.Денисенко, левкас був і залишається і важливим посиланням на єдність та безперервність художньої традиції від Месопотамії по сьогоднішній день, і текстурою, яка стає таким же образотворчим інструментом, як лінія, пляма та колір, і об’єднуючим ґрунтом, який дозволяє створити об’єм, вийти з площини у бік рельєфів.

Для художника і його майстерні характерен образ лабараторії і стан безперервних експериментів. Вічний пошук не тільки тем, сюжетів і жанрів, а й технологічних принципів. Саме через нього традиційний, консервативний рецепт левкасу наразі використовується лише одиницями – тими, хто трепетно продовжує технології старих майстрів. А у більшості своїй художники давно перейшли на сучасні мікрошпаклівкі і будь-якого іншого роду текстурні пасти, підмішують в левкас піски, волокна і різні суміші. 

У моєму оточенні я чую критику, яка говорить, що бієнале, заснована на технологічних особливостях – це застарілий принцип для художніх конкурсів. І я, напевно, відповім наступним чином: «Так, але ні». Чому «так»: я згоден з тим, що цілий конкурс, заснований на сухому дотриманні технології – змахує на виставку ретро-мобілів або конкурс для техноботанів; такі речі не зможуть мати повноцінний вектор художнього розвитку.

Але я сподіваюся, що Бієнале Левкасу – це не виставка картин, виконаних на левкасному ґрунті як «для галочки». Натомість це конкурс робіт художників/ць, що чітко усвідомлюють, з яким матеріалом мають справу. І у такому випадку ґрунт може бути яким завгодно – крейдовим, гіпсовим, цементним, вапняковим, та навіть з землі та дрючків! Головне, щоб основоположним був принцип використання текстур, поверхонь та ґрунту. А коли є чіткий принцип – далі автор може розвивати ідею у будь-яких векторах, і серед того, що в них вийде, я певен, знайдуться по-справжньому цікаві твори. Взагалі ж Левкас стає, як і весь простір мистецтва, пластичною масою, що включає різні способи мислення та свободи. 

Єгор Анцигін

• Відкриття відбудеться 1 березня з 11:00 до 19:00.
• Адреса: Київ, вул. Пушкінська, 21а
• Розклад роботи галереї: вт-сб – 11:00-19:00; нд-пн – вихідні. Вхід вільний
• На фото: Єгор Анцигін, Кращий співробітник, 2018, 126х92.