Лідія Футорська: «Сьогодні маємо ледь не тотальний інтерес до української музики»

Лідія Футорська

10 червня 2022 року у філармонії Ряшева прозвучав Скрипковий концерт українського композитора Віктора Косенка. Це була прем’єра твору для польських слухачів. Представник епохи модернізму, Косенко недооцінений ані сучасниками, ані навіть теперішнім поколінням музикантів. Як сталося так, що його скрипковий шедевр, створений майже 100 років тому, тільки тепер дістає повноцінне сценічне життя, чому лиш сьогодні ми дізнаємося, що композитор народився у Варшаві, а не в Санкт-Петербурзі (офіційні дані всіх енциклопедій), чому він не належить до «топових» українських композиторів ХХ сторіччя – про це говоримо зі знаною скрипалькою, солісткою української прем’єри Скрипкового концерту Косенка у Польщі, Лідією Футорською. 

Лідо, це правда, що сьогодні запит на українську музику закордоном стрімко зріс?  

Так, безумовно. Можу говорити на прикладі польських філармоній, але така тенденція спостерігається загалом у Європі та світі. Від початку війни до мене звернулося дуже багато європейських музикантів із проханням допомогти із пошуком партитур української симфонічної, камерної музики, творів для окремих інструментів (наразі немає єдиної систематизованої й повної бази нот української класичної музики – ред.). Маємо ледь не тотальний інтерес до української музики! Це було нашою мрією довгі роки, і тепер це реальність. Прикро хіба те, що саме війна спричинила справжній сплеск зацікавлення українською культурою у світі.     

Чим тобі близька музика Косенка? 

Це дуже український у всіх сенсах композитор. Він абсолютно не використовує цитат із народних пісень, але його мелодика настільки українська – причому не західно-українська, а центрально-українська (більшу частину життя Косенко прожив у Житомирі – ред.), – що питання національної приналежності не виникає. Разом із тим, це дуже європейський автор, його музика тісно вплетена у європейську культуру, вона надзвичайно шляхетна. Цей Скрипковий концерт, на мою думку, є одним із найкращих українських скрипкових концертів і він, безумовно, достойний бути виконаним на найвищих світових сценах. 

Дозволю собі сказати, що цей твір мені дуже підходить, є «моїм». Слово «мій» також розумію, як «наш», «український». Тут втілено прекрасну, прегарну українську душу. Дуже хотілося показати цю «душу» аудиторії не лише в Україні, а й, власне, закордоном. Насамперед у Польщі, бо ця країна мені близька – я тут жила довгий час. Поляки небагато знають української музики, а цей твір Косенка відкрили для себе вперше. 

Ми й самі про Косенка знаємо небагато, він для нас передовсім – автор фортепіанних мініатюр… 

На жаль, так. Ноти Скрипкового концерту Косенка мені запропонував Сергій Хоровець, диригент Львівської філармонії, мій чоловік, він полюбляє працювати з архівами. Я подивилася – 1919 рік (дата створення), великих українських творів для скрипки цього періоду не маємо забагато. Можна назвати, до прикладу, Концерт Сергія Борткевича, але і його несправедливо мало знають. Концерт Косенка виконувався в Україні, але дуже рідко. Шість років тому я грала цей твір у рамках невеликого концертного туру до 120-річчя від дня народження Косенка: Запоріжжя, Харків, Житомир, Хмельницький, Львів. Все це були прем’єри, я майже впевнена. Навіть у Львові, коли я питала у старших музикантів філармонійного оркестру, чи звучав тут цей концерт, вони не могли пригадати… Були виконання у Києві – треба згадати знаного скрипаля Анатолія Баженова. Є й запис Олексія Горохова, який, до речі, оркестрував і зробив одну з редакцій цього концерту (сам Косенко не встиг оркеструвати твір.) Ще одну редакцію зробив Григорій Майборода. Цікаво, що редакції Горохова і Майбороди – досить різні! У Майбороди вийшов більш оркестровий, монументальний варіант, а в Горохова – більше лірики, значно більше косенківського. Взагалі, ця музика – це дуже тонка, делікатна матерія з величезною палітрою емоцій. Тому, вибираючи між цими двома редакціями, я схилилася до редакції Горохова.

Таке «применшення» ролі й величі українського композитора – це наслідок свідомої багаторічної антиукраїнської культурної політики? 

Можливо. Тут ще потрібна цілеспрямована промоція, як це є, скажімо, з нашим видатним симфоністом ХХ сторіччя Борисом Лятошинським. Щодо Косенка, наведу лиш один факт. Партитура цього твору, коли ми взялися його грати, була просто в жахливому стані, було дуже багато помилок в нотах, суперечностей. Перша серія концертів, що ми відіграли 2016 року, була ще за тими страшними нотами. Оркестрантам, як і диригенту можна було тільки поспівчувати. Було дуже важко на серці. Вже тоді я зрозуміла, що гратиму цей концерт дуже-дуже багато разів. 

Лідія Футорська

Але не може бути партитура у такому стані, коли мова про зарубіжну сцену, колективи просто відмовляться це грати. Тому виникла потреба у ґрунтовній роботі над текстом партитури і виданні нот. На Кіпрі (під час гастролей) вдалося знайти мецената (до речі, родом з Маріуполя), це Дмитро Якушев. Саме йому ми завдячуємо, що партитуру і партії було опрацьовано, набрано і видано. Але цьому передувала величезна «робота з помилками», власне, робота з партитурою, де потрібне було «композиторське вухо», бо треба було відчитати якісь речі, дуже тісно вплетені у композиторський код, авторський стиль. Це не просто редакція. Довго думали, хто б це міг зробити. І врешті вибір впав на молодого українського композитора Івана Пахоту. 11 лютого цього року у Львівській філармонії відбувся концерт, а разом з ним також і неофіційна презентація нової партитури під редакцією Івана Пахоти. Тобто фактично це третя редакція твору. Це видання не є комерційним, мета – просто дарувати філармоніям та музичним академіям України для більшої популяризації.

І вже до Ряшева була надіслана ця нова партитура.

Я так розумію, концерт у Ряшеві – це була твоя особиста ініціатива?

Так, як не дивно, поштовхом стала ситуація в Україні. Коли почалася війна, перші два тижні, мабуть, ніхто нічого не міг робити, усі були шоковані. Але поступово почали повертатися до життя, «до себе». Це був такий стан, коли хотілося кричати, щось робити, щось маніфестувати, чутися потрібним, бодай у тій сфері, в якій працюєш (бо ж не всі можуть воювати з автоматом в руках). Цей стан штовхав до того, аби провадити якісь активні дії на культурному фронті. Я розмовляла із Наталією Пасічник зі Швеції (піаністка, засновниця й директорка українського Інституту у Швеції – ред.). Вона порадила написати оферту, звернення до польських філармоній із пропозицією презентації Скрипкового концерту Косенка. Я просто сіла і змусила себе написати. Приємно, що багато філармоній відгукнулося, також щиро співчували нам у нашій ситуації, це були дуже важливі слова підтримки. Деякі філармонії відразу запропонували дату концерту. Серед них – Ряшівська філармонія. Йшлося про червень. Тоді я надіслала партитуру і всю необхідну інформацію. Щоправда, початкова дата трохи змінилася (але це не суттєво), оскільки польські колеги запланували тут ще один концерт на підтримку України – виступ оркестру Львівської опери на чолі з диригентом Іваном Чередніченком. 

Крім Ряшівської, відгукнулася також Люблінська філармонія. Відгукнувся й директор філармонії в Кєльцах. Тут у вересні планується фестиваль, який вони щоразу присвячують якійсь одній країні. Вже були Франція, Італія, Іспанія, а четвертий фестиваль цілком буде присвячено Україні. Все це дуже приємно, бо ще якийсь рік чи два тому було дуже складно добитися закордоном концерту української музики, особливо з оркестром. Зараз усе різко змінилося.

Як тобі працювалося з оркестром Ряшівської філармонії, хто диригував? 

Диригував польський диригент Мілош Куля. Здається, я його теж трохи «підсадила» на Косенка (сміється). Ми дуже багато працювали з диригентом та оркестром, я пропонувала свою естетику щодо інтерпретації, оскільки дуже добре відчуваю цю музику, бо я українка. Протягом періоду репетицій була свідком цікавих пошуків та трансформацій музики, і у фінальному результаті музиканти грали дуже добре.

Я отримала схвальні відгуки від польських музикантів, зокрема, від музичних критиків. Вважаю, це був великий успіх Косенка в Польщі. Виглядає так, що це була перша польська презентація музики його Скрипкового концерту.

Недавно прочитала, що Косенко народився у Польщі, це правда?

Так, він народився у Варшаві, як виявилось недавно. Ці дані документально підтверджено на науковій конференції у листопаді 2021 року, що відбулася у Києві. Досі всі офіційні джерела вказували (та й зараз вказують, якщо відкрити Вікіпедію), що Косенко народився у Санкт-Петербурзі, але це не так. Його батько був військовим, служив у царській армії. Дитинство і ранню юність Косенко провів у Варшаві. Так що його світогляд починав формуватися у європейській атмосфері. 

Із початком війни тобі довелося робити «ревізію» свого репертуару? Маю на увазі російських композиторів

Ще задовго до війни я своїм пріоритетом і вектором діяльності зробила українську скрипкову музику. Фактично від 2011 року, коли зародився наш із чоловіком камерний дует, ми граємо в абсолютній більшості саме українську класичну музику – Березовський, Бортнянський, Людкевич, Колесса, Левицький, Скорульський, Скорик і так далі. Тож для мене майже нічого не змінилося, у моєму репертуарі російських авторів було небагато. Грала раніше Концерти Шостаковича і Прокоф’єва, також один раз в житті грала на сцені Скрипковий концерт Чайковського. Правда, не надто люблю цей твір. У старших класах школи, як і пізніше в Академії та аспірантурі відмовлялася його грати взагалі. Як і тоді, так і зараз не особливо люблю грати музику, яка є дуже простою і наївною у своїх емоціях. Концерт Чайковського, як на мене, саме такий. Я його зіграла, зрештою, коли вже була на артистичному стажуванні у Варшаві, бо це немовби «джентельменський набір» скрипаля, ну, думаю, треба, принаймні «задля годиться». А так загалом якихось тісних дотиків із російською музикою я не мала. Ага, пригадала момент, коли я була по-справжньому захоплена Скрипковим концертом Чайковського. Це був 4-й чи 5-й клас школи, я була ще дитиною. Ця музика мені тоді шалено подобалася. Пам’ятаю, я взяла у мами ноти (мама – викладачка скрипки), розібрала скрипкову партію і заявила, що буду грати цей твір. На що мама з усмішкою перепитала: а не зарано? 

Що б ти порадила тим музикантам, які мали тісний контакт із музикою Чайковського, а тепер ніби повинні її «зрікатися» на тлі мало не масового бойкоту російської культури? 

Це питання не так заборони, як внутрішньої принципової позиції у нашій сьогоднішній ситуації. Та й ми ж не відмовляємося від музики Чайковського зовсім, а просто ставимо її на паузу, у режим очікування. Допоки це божевілля не закінчиться. Але насправді є що грати, поряд з відомим, є ще величезна кількість невідомого репертуару, як українського, так і європейського. Це не проблема. Хто постійно у пошуках чогось нового, для таких музикантів це не проблема взагалі. Є дуже багато не менш гарної музики. Будемо грати Косенка, чому ні.

Текст: Олеся Найдюк

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.