Щоразу, коли змушений помовчати

Михайло Скоп

Львівський художник, ілюстратор і мистецтвознавець Михайло Скоп після 24 лютого створює  плакати на тему російсько-української війни. У творчості поєднує сучасне мистецтво із сакральним та архаїкою. 21 травня відкрив онлайн-магазин neivanmade.customprint.market, де продає одяг з авторськими принтами, прибуток віддає на ЗСУ. 

З Михайлом Скопом поспілкувалися про особливості творчості й роль мистецтва в умовах повномасштабної війни. 

Що змінилося у вашій творчості після початку нової фази війни?

— До останнього часу моя діяльність ділилася на два основних русла, які постійно перепліталися – дослідницьке і творче. Як аспірант Львівської національній академії мистецтв вивчаю сакральні об’єкти в публічному просторі Львова. Як художник працюю зі знаками. Цікавлять питання ідентичності та ідеології, пам’яті й міфу. Мій принцип у творчості – шукати ключі. Усі мої твори є грою з образами та значеннями різноманітних міфологій і культур. Це конструктор, в якому з пошуку образів та схрещення знаків складається взаємодія змістів.

Після 24 лютого зрозумів, що знаки – мої інструменти, які допомагають висловлюватися про те, що сьогодні найважливіше. Повномасштабне вторгнення Росії поставило переді мною завдання говорити прямо і зрозуміло. Більше звертаюся до людей з Європи, Америки, Австралії – з будь-якого іншого куточку світу, де війни немає і складно зрозуміти навіть по фотографіях і відео, що це взагалі насправді. 

Моя задача – викликати співпереживання. Це найважча місія – пробудити емпатію. Тим паче, якщо в іноземців немає ніяких об’єктивних причин за нас переживати. Світ уже побачив немислимі жахіття Бучі. Коли ж ми визволимо Маріуполь і покажемо кадри звідти, умовному жителю Парижа буде однаково. Бо вже має картинку в голові, що Україна – це новий безкінечний Афганістан або Камбоджа – і звик до неї. Іноземцю потрібно пояснити, що це є війна у світі, який не ділиться і не розмежовується. 

Малюнки мають силу, бо вміють пробивати глядача, оминаючи вербальну комунікацію, мовні бар’єри. На відміну від текстів і фото, мальовані образи мають здатність відкидати все зайве і потрапляти прямо в мозок. Цей козир живопису змушує мене працювати. Люди, навіть не володіючи українською, зрозуміють, про що я. Треба просто дати трохи знаків України. Звісно, в моїх творах є якісь підписи, бо це плакатне мистецтво, яке мусить мати конкретні посили. Але все-таки це мова без слів. Говорю до людей, ігноруючи їхні культурні контексти. Працюю передусім з архетипами, які знаходять відгук майже у всіх.

Щоразу, коли змушений помовчати

Який був ваш перший твір після 24 лютого?

— Художник – це така людина, яка в принципі не приносить ніякої користі, крім як культурної. Зародилася концепція регулярно робити афіші на тему війни. Перші дві воєнні роботи – «Яйце» та «Привид Києва» – з’явилися 25 лютого. «Яйце» зображує захист українськими воїнами матері з дитиною від російських загарбників. Картину активно поширювали. Знайшла емоційний відгук, тому що говорить про найважливіші речі. Про те, що є цивільна людина, яку треба захистити. У формі яйця, тому що щити і тіла героїв захищають те, що має народитися. Яйце призначене як для захисту, так і для того, щоб усе зародкове було вкупі, разом. Міцна й цілісна шкаралупа – захисний щит. Попри те, як багато ворогів, ми все одно бачимо, що це централізовано, надійно і всередині там мати з дитиною на фоні зоряного неба. Досить утопічна історія, в якій більше надії, ніж страху

Зараз народжується саме та Україна, яка мала народитися ще в 1990-х. Відбувається становлення нової ідентичності. Національний міф обов’язковий для цементування нації. У перші дні говорили про льотчика, якого назвали Привид Києва. Це був як один із гвіздків, опорних точок, за які будь-яка людина у стресовій ситуації зачіпляється, щоб зрозуміти, що хоч щось є добре. Що в нас є ті, хто вистояв і здивував весь світ неможливим. Тому надважливо було зосередити увагу на тих, чиї образи змогли б стати у всіх значеннях живими символами. Наприклад, Привид Києва та матрос Віталій Скакун, який підірвав себе й міст. Потім появилися й інші образи героїв, потрібні для нашої колективної уяви. Міф не знищиш. Символ живіший за нас. Тому що ми можемо померти, а образ лишається поміж людей. 

Під час своєї роботи в останні місяці я шукав стиль. По моєму інстаграму можна побачити, що я пробував намацати, що може заходити, що працює. Тому що це робота на клієнта. На те, щоб людина зрозуміла й відчула. Художник зберігає певну автономію – змістів, бачень, рефлексій – але передусім працює з глядачем. Не існує вежі зі слонової кістки, в яку сховався й малюєш. Це принципова різниця між тим, що я робив до війни і що роблю зараз. Тепер у мене є конкретне завдання – працювати на Україну. Яким саме чином це буде відбуватися в художньому плані – це вже скоріше моя проблема.

В якому стилі зараз працюєте?

— Завжди працював з історичними стилями. Люблю поєднувати архаїчні образи і стилістики. Понад десять років займався іконописом, тому і руки привикли. Тепер що б не робив, воно так чи інакше буде тягнути в давнину, підтягувати пласти з минулого. Зрозумів, що мотив сакральності  в легесенькому, розбавленому виді необхідний. Така манера малювання доречна під час війни — явища, що виходить за межі звичайного. 

В останніх кількох десятках зображень воєнного циклу цілком прямолінійно імітую ліногравюру. Мені імпонує історія про ручну станкову графіку, зокрема наївну, що розходиться по руках. Той самий принцип відбувається в інтернеті. Художник щось намалював, і воно так само, як від друкарського станка, репостами розлітається по світу. І чим більш просте, гіпервиразне й навіть певним чином наївне, тим більше буде розбиратися людьми.

Моя нинішня плакатна серія базується на глибинних образах, які поєдную з актуальними повідомленнями, криком допомоги, тріумфальним героїзмом, надзвичайним терпінням і взагалі всім широким діапазоном подій сьогодення. Тут є актуальність і позачасовість, локальність і загальна впізнаваність.

Михайло Скоп

У вас також є окремий цикл Arcana Belli — «Аркан війни».

— Обігрую Старший аркан Таро колоди Райдера — Вейта у виконанні Памели Сміт початку XX століття. Працюю з наявною іконографією як початковою точкою і накладаю на неї українську символіку та змісти. Був здивований, наскільки ці сюжети ідеально лягають без суттєвих змін на наші реалії. Справа за малим – їх упізнати.

Моя перша колода карт Таро народилася в перший тиждень війни. Коли вже опрацював найбільш базові сюжети й посили, зрозумів, що можна паралельно заглиблюватися в якусь більш індивідуальну художню історію. Перед війною ми з командою Hiatus Games планували випустити серію Старшого аркану Таро в моїй авторській стилістиці. Війна цьому всьому поклала край. Проєкт відійшов на задній план, але я про нього згадав і подумав, а чому б ні. 

Першу карту створив напередодні 8 березня. Вирішив, що треба зробити якесь зображення з жінкою-воїном, яка може втілювати державу, народ або конкретну людину. Думав, що ж може бути таке потужне. Зупинився на образі імператриці зі Старшого аркану. Коли подивився на оригінальну композицію, в пам’яті виринула старший солдат Ольга Бенда, яка втратила ногу під Авдіївкою  2017 року, а згодом перемогла на конкурсі Miss Military Fantasy. Образ ідеально накладався на іконографію Таро — як за змістами, так і за положенням тіла. Поєднав з образом жінки з Генічеська, яка пропонувала окупантам покласти насіння соняшника в кишені. Людям зайшло. Потім пішли наступні аркани.

Є такий нюанс, що я живу у Львові і, слава Богу, багато речей не бачив власними очима. Наприклад, не був змушений їхати машиною кілька діб або бути в таборі біженців, не бачив, як мій будинок горить. Маю надію, що всього цього зі мною й не відбудеться. Але в цьому мистецтві  важливе торкання до життя. Тому багато спілкувався з людьми, щоб підбирати свої сюжети. Найбільше допоміг мій друг і автор багатьох ідей Михайло Баделін, який також є експертом з таро. 

Як відбувається ваш робочий процес?

— Здебільшого це щось тригерить. Іду, бачу якийсь образ, знаходжу ключ до його змалювання, сідаю за комп’ютер – і вперед. Багато обдумую, переробляю, шукаю. Далеко не всі образи доходять до логічного завершення, бо не в усіх воно є. Це нормально. Твір займає зазвичай день роботи.

Зараз усе малюєте на комп’ютері?

— Здебільшого. Плакатне мистецтво створюю за принципом народної лубочної графіки – зробив і публікую. Це простіше робити у фотошопі. А якщо малюєте в реалі, все одно треба робити постобробку на комп’ютері. 

Але є окремі цикли, які поки не всі «свічу» і які зосереджені на художній рефлексії. Те, що кардинального відрізняється від плакатної історії, де все досить зрозуміло. А мистецтво – це не є просто. Багато знайомих художників взагалі зараз не можуть творити. Я працюю тільки тому, що ставлю себе в позицію ілюстратора, який має конкретно говорити й заробляти на армію. Це робота. А рефлексія може бути незручною, неправильною, важкою, незрозумілою і некоректною.

Більш концептуальні свої речі не сильно спішу довершувати – скоріше існують в початках. Наприклад, цикл прямих реакцій на події під назвою «Пам’ять», усі твори якого об’єднують образи дерев. Перший малюнок народився за пару годин після того, як ми взнали про бомбардування драмтеатру в Маріуполі. Я не міг його намалювати в серії плакатів, бо це занадто, тут пролягає межа людського розуміння і відчуття. Як це розказати? Та ніяк. Тому звернувся виключно до плану символу. Вирішив: не хочу малювати руїни і мертвих людей. Тому зобразив театр яким він був, тільки в оточенні дерев. Червоним олівцем окреслено, що було і що залишилось у нашій уяві – фасад. Це символ маріупольського театру, який рано чи пізно теж забудеться. Пам’ять зрадлива. Можемо пам’ятати боротьбу, окремі моменти. Та що і коли ми забудемо? Настане момент, коли дітям стане нецікаво слухати. Коли це все стане просто симулякрами й нічим іншим. Цей процес відображаю в заростанні: з одного боку, рани, а з іншого — пам’яті. Трава, кущі, дерева – все плавно перетворюється в ліс.  

Щоразу, коли відбувається таке, що змушує мене помовчати, то створюю щось подібне. Так само малюнок «Буча» – це люди, які стоять. У тих самих місцях, де вони на фотографіях лежали. Це збірний образ із різних світлин. І все також заростає, знищується, зникає.

Такі речі плакатними не можна назвати. Лайків і репостів менше, коли їх викидаю в мережу. Не всі  розуміють, що це і нащо. Але це мої відчуття, які йдуть зсередини.  

У циклі «Пам’ять» мені важливо поєднувати принципово сучасну річ – звичайний олівець — для зображення людей і будівель. І традиційну іконописну техніку жовткової темпери для змалювання дерев, які у своєму образі апелюють до вічного, тривалого, беззаперечного.

Наскільки вдається заробляти сьогодні в Україні молодому художнику? 

— Буває по-різному, але роботу маю. Основна — у компанії з виробництва настільних ігор Hiatus Games. А якщо говорити про творчість, то ключове тут — не обмежуватися українським ринком. Важливо вміти працювати з іноземцями, розуміти їхні контексти й потреби. Більше заробляє ілюстрація, тому що в неї є пряма користь. Наприклад, упаковка чогось чи обкладинка альбому. А мистецький твір — це інше.

Прибутки від моїх творів ідуть на благодійність. Звісно, є якийсь відсоток на виробничі потреби, але загалом гроші призначені на відповідні фонди. У цьому важливу роль відіграє поліграфія.  Надаю право на друк із благодійним продажем, і далі зображення працюють самі на себе. 

Те, до чого маю прямий стосунок – це американська платформа Threadless і європейська Spreadshirt. Можна замовляти мерч – футболки, худі, чашки, сумки, листівки, наклейки, магніти тощо. Там стоїть галочка про те, що сто відсотків перераховують на благодійність. Threadless передає кошти на «Голоси дітей» – фонд, який займається психологічною підтримкою постраждалих від війни дітей. А Spreadshirt – на підрозділ ЮНІСЕФ.

На українському ринку є магазин на Customprint. Також низка плакатів продається у Львівському муніципальному мистецькому центрі. Усі кошти йдуть на ті чи інші фонди. У деяких випадках я друкую і віддаю власноруч. 

Благодійні аукціони з продажем оригіналів плануються в майбутньому. І це вже будуть серйозніші вливання в армію. 

Місія вашого мистецтва задля наближення перемоги має два ключові напрями – донесення інформації й заклику про підтримку та благодійність?

— Плюс-мінус, так. Бо ці речі взаємопов’язані. Але ще є окремий момент про рефлексії. Сьогоднішня культура так чи інакше є реакціоністичною. Відбулася подія — намалювали й заробляємо гроші для допомоги армії, волонтерам, переселенцям. Це не погано, адже потрібно зараз, і митці відгукуються.

Але культура має властивість розвиватися. Художники, як й інші творчі люди, почнуть займатися чимось менш прямолінійним – власне розвитком культури у глобальному розумінні. Вже це роблять. Ідеться про складні концептуальні твори, які створюють нові культурні зв’язки, що нас розвивають. 

Наприклад, Львів сьогодні став нарешті культурним центром України не декларативно, а реально – хоч і через жахливі обставини. Зараз тут багато креативних людей, які приїхали з різних міст України. Займаються творчістю, роблять колаби – працюють ледь не щодня. Усі намагаються і вижити самим, і робити все на благо своєї країни. Нова українська культура зараз у пологах і от-от народиться. Тому що ми більше не спимо.

Які художники зараз найцікавіше фіксують та осмислюють тему війни?

— Є багато цікавих імен: Олександр Грехов і Сашко Ком’яхов із Києва, Максим Павленко з Дніпра, Юрій Журавель із Рівного. А також львів’яни, зокрема Софія Сулій, Саша Пес, Богдана Давидюк. Складно всіх згадати, бо яскравих особистостей зараз насправді багато. І в цій різноманітності є краса. Тут не вперто в ідеологію. Усі роблять, як хочуть. У цьому принципова різниця, наприклад, із совєтськими плакатами. 

Образотворче мистецтво найшвидше та найактивніше, поряд із поезією та піснями, реагує на війну. У чому його перевага?

— Інакше кажучи, все скорочується. Кліпове мислення всюди й завжди. Якщо ви пишете текст, довший за два речення, то мало хто буде читати. Сам факт, що ви дочитали до цього місця, заслуговує на повагу. А картину сприймаєте вже і зараз. Вона доступніша. Тому візуальна культура сьогодні у пріоритеті, особливо в умовах війни.  

Текст: Ілля Прокопенко

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.