28 вересня у Театрі на Подолі відбувся мультимедійний концерт «Відображення. Лінії долі» (за підтримки Українського культурного фонду). У виконанні «Lyatoshynsky Trio» (Роман Лопатинський – фортепіано, Максим Захаров – скрипка, Олексій Шадрін – віолончель) прозвучали твори українських композиторів ХХ століття.
Відомий факт, що українська культура розвивалась не завдяки, а всупереч історичним обставинам: вона переважно творилася під супровід заборон, обмежень, цькувань, арештів, замовчувань… Працювати за таких умов є свідченням неабиякої рішучости та відданости. Аби уповні оцінити спадщину творців української культури і відвести їм належне місце, варто зважати на контекст доби. Тільки так ми глибше зрозуміємо, ким є ми і хто ті велетні, на плечі яких ми спираємося. На це і напрямлений мультимедійний проєкт «Відображення. Лінії долі», що розкриває творчість українського класика Бориса Лятошинського у зв’язці із його життям та тими історичними подіями, які випали йому на долю пережити.
Проєкт «Відображення. Лінії долі» висвітлює життя і творчість Лятошинського від перших кроків у композиції до сумнозвісної постанови ЦК ВКП(б) про оперу «Велика дружба» Мураделі (1948), яка почала нову хвилю цькувань митця. Проєкт передбачає залучення поруч з музичним рядом – візуального та вербального. На сцені поруч з музиками знаходився актор Олексій Райт, який декламував рядки з листів Бориса Лятошинського, його дружини Маргарити Царевич, газетні матеріали, постанови ЦК ВКП(б), що засуджували творчість Лятошинського як «формаліста», спогади про викладацьку працю та учнів композитора. Водночас на заднику сцени з’являлися сімейні фотографії, зображення нотних рукописів композитора, афіш, листів. Таким чином, перед слухачем поставав випуклий образ живої людини з її безпретензійним укладом життя, живим інтересом до справ своїх близьких, непереборною спрагою до творчости. Відповідала за сценічне утілення проєкту режисерка Жанна Чепела.
Протягом вечора звучали твори Рейнгольда Глієра, Валентина Сильвестрова, Віталія Годзяцького, Івана Карабиця, Євгена Станковича, а найбільше – Бориса Лятошинського. Деякі твори виконувалися повністю (наприклад, Романс для віолончелі з фортепіано Лятошинського, «Миттєвості Моцарта» для скрипки, віолончелі та фортепіано Сильвестрова), у деяких випадках – окремі фрагменти (Перша частина Струнного тріо №2 Лятошинського, Каденція та Кода з Скрипкового концерту ор.100 Глієра, п’єса «На самокаті» з циклу «У світі дітей індиго» Годзяцького тощо). Таке рішення пов’язано вочевидь із залученням музики до загального дійства, де усі компоненти: музика, слово, зображення – направлені на досягнення спільного художнього результату і мають узгоджуватися між собою. Подеколи у компонуванні програми витримувалася історична достовірність: відкривав програму написаний Лятошинським у юнацькому віці Вальс для фортепіано, що лунав на фоні листів 20-літнього композитора до своєї коханої. А початок Другої світової війни, яку композитор переживав дуже болісно, позначився виконанням Першої частини Тріо №2 (написане у 1942 році). Прикметно, що як і в вербальному ряді давалося слово різним персоналіям (самому композиторові, його дружині, вчителю Р. Глієру тощо), так і в музичній програмі – озивалися різні голоси. Окрім Лятошинського, виконувалися твори його наставника, учнів – виникала своєрідна розмова, де репліки кожного впізнавалися за індивідуальним авторським стилем.
Окремої уваги заслуговує виконання «Lyatoshynsky Trio». Злагоджений ансамбль, увага до найменших дрібниць, потужне емоційне наповнення гри забезпечили неймовірні враження від концерту – не кажучи про технічну майстерність, адже виконувані твори потребують неабиякого володіння інструментом. Та й зрілості мислення музикантів. Кожен з учасників Тріо мав змогу проявити себе і як ансамбліст, і як сольний виконавець (виконувалися твори для фортепіано соло, для скрипки та для віолончелі з фортепіано).
Проєкт «Відображення. Лінії долі» створений зусиллями великої команди. Це направду видатне мультимедійне дійство, у якому дивним чином історія відобразилася у музиці, і від того музика наповнилася новим змістом.
Текст: Марина Гордієнко
