Доповнена реальність та нейрокомп’ютерні інтерфейси: як зміниться сфера розваг за 10 років?
Протягом наступних 10 років ми досягнемо ще більшого технологічного прориву та ще більше накопичимо багатства, — в цьому впевнені автори книжки «Майбутнє ближче, ніж здається». У ній вони виклали основні прогнози на майбутнє, яке точно зміниться за цей час до невпізнаваності.
Пітер Діамандіс, Стівен Котлер. Майбутнє ближче, ніж здається. Як технології змінюють бізнес, промисловість і наше життя / — переклад Дмитра Кожедуба. К.: «Лабораторія», 2021, 256 ст.
Уривок
Історія історій: коротка версія. Вчені вважають, що історія сторітелінгу (тобто мистецтва розповідання історій) почалася, як це не парадоксально, ще в доісторичні часи, коли люди збиралися біля багаття поруч із печерами, але вони також погоджуються, що масовим це явище стало після появи друку. Книги, газети й журнали були нашими першими й найголовнішими носіями інформації. Упродовж 400 років вони займали провідне місце у світі розваг. Потім з’явилося радіо, яке запропонувало новий рівень близькості й безпосередності. Німе та звукове кіно довершило справу, але саме радіо було першою технологією, якою одночасно могла насолоджуватись ціла країна.
Чорно-біле телебачення почало еру спільного перегляду візуального контенту у світовому маштабі. Далі з’явилося кольорове телебачення, але то був швидше апгрейд, технічне вдосконалення, аніж технологічна революція. Пів століття величезні ящики займали центральне місце в наших вітальнях. Потім з’явилися плазмові екрани. З кожним роком вони ставали все тоншими, дешевшими та якіснішими. Згодом ми позбулись дротів, і ці екрани з’явилися скрізь. Що ж далі?
Візьмімо, наприклад, компанію Magic Leap, яка працює з доповненою реальністю й має амбітну мету: взагалі позбутись екранів. Звісно, її перші AR-окуляри були дуже неоковирні та хіба що відлякували людей. Однак із часом вони стали привабливішими, як і причини їх носити. Magic Leap хоче дематеріалізувати екрани як такі й перенести їх куди вам заманеться — на стіну спальні, на долоню руки, на опору Бруклінського мосту.
Хіба може бути щось крутіше? А як щодо контактних лінз доповненої реальності? Вам більше не доведеться нічого носити на голові, адже екран розташується у вашій рогівці та проєктуватиме зображення вам у сітківку. Невже може бути ще крутіше? Як щодо голопалуби? І нічого не треба чіпляти на очі. Ще крутіше? Ну, як казав Стів Джобс, чекайте-чекайте, це ще не все…
Люди, які все ж не хочуть відмовлятись від екранів, мають знати, що ця технологія теж еволюціонує. OLED (органічний світлодіод) заміняє LED. Колись усі були зациклені на роздільній здатності зображення, але тепер ключовою перевагою екрану стає його гнучкість. LG вже має 48-сантиметровий OLED-дисплей, який можна скрутити в циліндр.
Інші компанії теж не відстають. Щось схоже ми бачили й у телефонах. Замінивши твердий силікон на еластичний графен, китайські інженери розробили смартфон, який можна обернути навколо зап’ястка й носити як браслет. Крім цього, ми маємо сенсорні екрани з тактильним зворотним зв’язком. За допомогою надзвичайно слабких електричних розрядів екрани тепер «відгукуються» на наші дотики.
Але екранам притаманне одне очевидне обмеження: місце. Екран передбачає перегляд контенту в конкретному місці — у вітальні чи в кінотеатрі. Звісно, певну мобільність забезпечують планшети і смартфони, але ціною розміру та вражень. Якщо ви дивитесь контент, зроблений для екрану розміром із білборд, на телефоні розміром із поштову марку, це, очевидно, не дасть вам повного занурення в історію. Хай там як, а з доповненою реальністю ми потроху починаємо забувати про екрани.
Процес переходу протікає досить швидко. За наступні 5 років доповнена реальність створить ринок вартістю 90 млрд доларів. «Я вважаю, що доповнена реальність — така ж масштабна ідея, як і смартфон, — заявив нещодавно генеральний директор Apple Тім Кук в інтерв’ю Independent. — Смартфон — це річ для кожного. Не треба думати, що iPhone — прерогатива певних демографічних категорій чи країн. Він для всіх. І, я думаю, доповнена реальність теж».
Поступово наша реальність обростає новим шаром інформації. Весь світ стає екраном. Хочете пограти в «Зоряні війни»? З технологією доповненої реальності ви можете боротися з Імперією дорогою на роботу, у своєму кабінеті, їдальні чи ванній.
Уперше нагода це випробувати випала нам у 2016 році, коли компанія Nintendo випустила Pokemon GO — квест-гонитву за мультяшними персонажами з елементами AR. Гра залучала 5 млн користувачів на день, 65 млн на місяць, і принесла прибуток у сумі 2 млрд доларів. Відтоді з’явилося безліч нових додатків. Колись товсті та громіздкі АR-окуляри стали тонкими й легкими. А ще вони стають розумнішими. Такі компанії, як стартап Mojo Vision, розробляють контактні лінзи доповненої реальності, що дадуть нам ту ж неперевершену функціональність, але без окулярів.
А для тих, кого не цікавлять контактні лінзи, Урбах розробляє голографічну палубу, перша версія якої, за його словами, з’явиться в тематичних луна-парках і кімнатах відпочинку для багатіїв до кінця десятиліття. Втім, кому потрібна голопалуба, якщо можна погратися з найдосконалішою проєкційною системою, створеною самою природою — людським мозком.
Це підводить нас до світу нейрокомп’ютерних інтерфейсів (НКІ), що забезпечують зв’язок «комп’ютер-мозок». Завдяки AR-контактним лінзам ми отримуємо фактично бездоганний інтерфейс зі спеціальним інформаційним шаром. Додати рукавички, і симуляція почне скидатись на реальність. Перенести її з вулиці до кімнати, накласти фотони й ультразвук, і стане ще краще. Але з НКІ ми зможемо створювати реальність так, як завжди це робили — з допомогою нашого мозку.
Прикметно, що спершу НКІ розробляли, щоб допомогти пацієнтам із «синдромом замкненої людини» спілкуватися з оточуючими. Деякі версії НКІ використовують електроенцефалографічні (ЕЕГ) сенсори для зчитування мозкових хвиль через шкіру голови, створюючи таким чином безконтактний інтерфейс, що ним можна керувати силою думки. Крім цього, ми бачимо, що пристрої НКІ на базі ЕЕГ захоплюють світ відеоігор. Цю технологію вже тестували в класичних аркадах на зразок Tetris і Pac-Man, а також у багатокористувацьких іграх, таких як World of Warcraft. У результаті тепер маємо НКІ-ігри. Наприклад, MindBalance і Bacteria Hunt.
У 2017 році дослідники з Університету Вашингтона пішли далі й анонсували створення BrainNet, першої комунікаційної мережі типу «мозок-мозок», що дає змогу багатьом користувачам спілкуватися подумки. Технологія використовує ЕЕГ для «читання» сигналів мозку та транскраніальну магнітну симуляцію (тмс) для їхнього «записування». Таким чином, учасників експерименту «з’єднали», щоб вони могли разом пограти в модифіковану версію Tetris. Вони спілкувалися і взаємодіяли лише через ЕЕГ, ТМС і набором блимаючих лампочок. То було народження нового виду «колективних ігор» — площини, яку ми лише починаємо освоювати.
Крім цього, ми бачимо, як НКІ проникають у традиційний кінематограф. У травні 2018 року британський художник і режисер Річард Рамчурн випустив 27-хвилинну короткометражку «Момент». Подивитись її можна у відносно недорогому, вартістю 100$, шоломі ЕЕГ. Зміст фільму (сцени, музика, анімація) змінюються щоразу, як ви його дивитесь, залежно від того, що відбувається у вашій голові.
НКІ довели, що розваги можна адаптувати не лише під ваш настрій, а й під ваш мозок. Власне, це прямий зв’язок між комп’ютером і корою головного мозку. І хоч на вдосконалення цього зв’язку знадобиться, ймовірно, більше задекларованих нами 10 років, усе ж варто сказати, що це означає для розробників контенту. Рано чи пізно медіакомпанії та нейронаукові лабораторії почнуть об’єднуватись. Їхні спільні продукти призведуть до злиття ринків, а це у свою чергу докорінно змінить ландшафт індустрії розваг.
